Міське громадянство було правовою приналежністю особи до міської громади, з чого випливали певні права та обов’язки, встановлені королівськими привілеями, міським законодавством та усталеною у місті практикою. Воно вирізняло привілейованих міщан із загалу міських мешканців, а також, з огляду на партикулярний характер, відрізняло львівських громадян від міщан інших міст. Міське право приймали і некатолики, але в обмеженому обсязі, утворюючи своєрідні національні модифікації міського громадянства. Окрім того, залежно від виду занять, існував поділ на громадянство купців та ремісників, а відповідно до місця постійного проживання – на громадянство міщан та передміщан. З часом виділяється також громадянство дрібних торгівців. Для кожного виду була передбачена спеціальна присяга, однак реєстри були спільними для всіх громадян. Львівська громада поповнювалася в основному представниками міщанського стану, але незначною мірою і колишніми селянами та шляхтою. Селяни найактивніше поповнюють лави міщанства у XVIст., а в XVIIст. – спостерігається значний спад. Вихідці з шляхетського стану були найменше представлені серед львівських громадян. Міське право не приймало духовенство. Загальними вимогами для отримання львівського громадянства були: християнське (але не протестантське) віросповідання, повноліття, законне народження та відсутність ганьби, а спеціальними (процесуальними): подання документів рекомендаційного характеру, сплата певних фінансових чи матеріальних внесків на користь міста та Ради, складення присяги, а інколи також купівля у Львові нерухомості та постійне проживання у місті з сім’єю. У XV–XVIст. міське громадянство надавалося жінкам. Львівського громадянства можна було при бажанні зректися з правом поновлення. Як різновид покарання за економічні та моральні порушення магістратом практикувалося позбавлення громадянських прав. У 1405–1790-хрр. громадянами Львова стали 6952 особи. У середньому щороку до міської громади приймали 23,65 чол. Загалом інтенсивність прийняття львівського громадянства зростала протягом XV – першої чверті XVIІІст. і несуттєво понизилася у другій половині XVIІІст. Найактивніше приймали міське громадянство навесні. Львівська громада поповнювалася здебільшого місцевим елементом і вихідцями з Руського воєводства та Малопольщі. З решти українських земель населення прибувало до Львова дуже мляво. На початку XVст. у місті абсолютно домінували німці, але вже з другої половини цього століття зростає чисельність поляків, українців та вірмен. Кількість українців суттєво збільшилася у XVIст., а вірмен – у XVIIст. Загалом джерела створюють значні труднощі для підрахунку українців у XVIIст., а для обох некатолицьких націй – у другій половині XVIIIст. і відповідно занижують дані про них. Серед дрібних етнічних груп помітне місце займають греки та італійці. У професійній структурі новоприйнятого міщанства перші місця за кількістю належать шкірообробній, одяговій та харчовій галузям. Найбільш чисельною групою були шевці. У деревообробному ремеслі домінують вихідці з Малопольщі та Руського воєводства, а дубильники в основному походили з Перемишльської землі. Українці були чисельними у гребінництві, чинбарстві та гаптуванні, вірмени – у торгівлі, а поляки виразно переважали в деревообробних галузях. У ткачів, пекарів та шевців добре прослідковуються родинні внутрішньопрофесійні зв’язки. Отже, міське громадянство було своєрідним фільтром, який мав допускати до міської громади “кращих” людей – із доброю славою та законним походженням, забезпечених фінансово (адже для цього потрібно було не лише сплатити внески, але й набути досить дорогу нерухомість у місті), і таким чином сформувати своєрідний привілейований прошарок міських жителів. До цього прошарку, окрім владної та фінансової еліти, входили ще й широкі ремісничі кола, а також дещо менш привілейоване некатолицьке населення. |