Здійснений аналіз теоретичних засад, специфіки правового регулювання і практичної діяльності міліції дозволяє сформулювати низку положень та висновків, які в сукупності утворюють єдину концепцію правоохоронної діяльності міліції. Насамперед, у дослідженні акцентовано увагу на тому, що держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати різноманітні органи і організації, які у своїй сукупності утворюють відповідну систему, різновидом якої є система правоохоронних органів України, утворення та функціонування яких безпосередньо пов’язане з реалізацією державою правоохоронної функції, яка тією чи іншою мірою властива усім органам державної влади і є складовим елементом діяльності інших органів, організацій, установ і посадових осіб, що обумовлено конституційними вимогами дотримання законності, забезпечення охорони правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Однак ця діяльність для більшості органів та організацій не є основною. Наголошено, що на відміну від інших систем державних органів (виконавча, судова), система правоохоронних органів держави не має чіткої організаційної побудови. Об’єднуючим її чинником є функціональний критерій – правоохоронна діяльність, для здійснення якої вона і створена. У зв’язку з цим обґрунтовано доцільність розробки та прийняття Закону України „Про правоохоронну діяльність”, у якому повинні бути: сформульовані поняття правоохоронної діяльності та правоохоронного органу; визначено систему правоохоронних органів; закріплено їх загальний правовий статус, а також правовий статус їх працівників; врегульовано механізм взаємодії між ними. Низку пропозицій із зазначених питань автор подає у дисертації. Суб’єктами системи правоохоронних органів є: державні органи, органи місцевого самоврядування, окремі посадові особи та громадські організації, що здійснюють свою діяльність у сфері правопорядку, наділені правом застосування юридичних та громадських заходів впливу щодо забезпечення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Підкреслено, що основним суб’єктом правоохоронної системи держави є державний правоохоронний орган, якому відповідно до функціональної спрямованості притаманні такі специфічні ознаки: вони уповноважуються законом для здійснення правоохоронної функції, у зв’язку з чим наділені відповідною правоохоронною компетенцією; здійснюють свою діяльність із додержанням встановлених законом правил і процедур; мають право застосовувати заходи державного примусу до осіб, які вчинили правопорушення; законні та обґрунтовані рішення, прийняті державними правоохоронними органами, обов’язкові для виконання посадовими особами та громадянами, а їх невиконання призводить до відповідальності; їх діяльність супроводжується одночасним вирішенням наступних питань: порядок утворення органу; характер і зміст його компетенції; територіальний масштаб компетенції; місце органу в організаційній структурі державного управління, механізм взаємодії його з іншими органами. Аналіз практики правоохоронної діяльності міліції дозволив зробити висновок, що її особливість полягає в соціальній ролі та призначенні у системі правоохоронних органів держави як провідного суб’єкта забезпечення внутрішньої безпеки держави, що обумовлює її організаційну структуру, завдання, функції та повноваження її структурних підрозділів, а також використання ними відповідних форм і методів правоохоронної діяльності. Під міліцією запропоновано розуміти державний озброєний орган виконавчої влади, покликаний охороняти та захищати життя і здоров’я людини, її права, свободи і законні інтереси, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, який для забезпечення наданих йому повноважень наділений правом застосування заходів примусу, у межах та в порядку, передбачених законодавчими та підзаконними актами України. Обґрунтовано необхідність розробки та прийняття Концепції реформування міліції, яка повинна відображати світогляд політичної еліти держави з питань соціальної ролі міліції, її місця в суспільстві, уточнення її цілей, завдань, форм і методів діяльності у сфері забезпечення правопорядку. Автор подає власні пропозиції із зазначених питань, а також наголошує, що в основі такої Концепції повинна лежати ідея повернення міліції до її історичної назви „поліція”, надання міліції організаційної цілісності й системності. Характеристика законодавчих та підзаконних актів з питань взаємодії міліції з іншими органами правоохоронної системи України, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, засобами масової інформації, дозволила зробити висновок, що їх основним призначенням є упорядкування адміністративно-правових відносин у цій сфері шляхом визначення суб’єктів такої взаємодії та їх повноважень, її напрямків та форм. Зроблено висновок, що основна проблема неналежної співпраці міліції з населенням полягає у зневірі громадян у здатності працівників органів внутрішніх справ захистити їх від протиправних дій у випадках, коли вони мають постати в якості свідків або просто повідомлять про вчинений злочин. Інший бік даної проблеми полягає у тому, що громадяни не вірять у здатність міліції забезпечити відшкодування їм матеріальних збитків, заподіяних протиправними діями. Визначено та систематизовано основні напрямки взаємодії міліції з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, серед яких: вивчення стану громадського порядку на закріпленій території; розроблення і внесення до відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, іншим зацікавленим особам пропозицій з питань посилення охорони громадського порядку і профілактики правопорушень на відповідній території; сприяння встановленню постійної взаємодії та обміну досвідом роботи з охорони громадського порядку і профілактики правопорушень з іншими зацікавленими особами; сприяння іншим правоохоронним органам та організаціям у забезпеченні охорони громадського порядку, залучення до цієї справи місцевих мешканців; діяльність з пропаганди правових знань серед населення; виявлення осіб, що порушують громадський порядок, забезпечення проведення з цими особами профілактичної роботи, організація обговорення поведінки таких осіб на зборах мешканців району та інших засіданнях; нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Автором розроблено декілька положень, що регламентують взаємодію міліції з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, а саме: Положення про проведення мирних зборів та інших масових заходів, Положення про залучення громадян до охорони громадського порядку, Положення про громадські пункти охорони порядку, Положення про козацькі загони сприяння міліції в охороні громадського порядку, які використовуються в ГУМВС України у Харківській області та органах місцевого самоврядування м. Харкова. Нормативно-правовий акт МВС України визначено як виданий з дотриманням встановленої законодавством процедури, міністром внутрішніх справ України або особою, яка виконує його обов’язки, в односторонньому порядку підзаконний письмовий документ, що має державно-владний характер, яким встановлюються, змінюються або скасовуються правові норми, що стосуються широкого кола осіб або окремих напрямків діяльності й розраховані на багаторазове застосування у сфері внутрішніх справ. Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити та прийняти Концепцію удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б розкрила сучасний стан правового забезпечення організації й діяльності системи МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення правового забезпечення організації та діяльності системи МВС України; шляхи удосконалення організації правової роботи в системі МВС України; етапи реалізації самої Концепції. Запропоновано напрямки удосконалення кадрового забезпечення діяльності міліції, серед яких: створення нової системи науково-аналітичного та інформаційного забезпечення координації кадрових процесів; прийняття та удосконалення нормативно-правової бази роботи з персоналом; розвиток нової системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу; реформа духовно-моральних основ в органах внутрішніх справ; виховання серед особового складу патріотизму та високих морально-етичних якостей. Насамкінець хочемо висловити сподівання, що висвітлення нами проблем (суб’єктивного і об’єктивного характеру) як у правоохоронній (зовнішній), такі і внутрішньоорганізаційній діяльності сучасної міліції, а особливо врахування висловлених у процесі дослідження пропозицій та рекомендацій щодо їх розв’язання, підвищити допоможе поліпшити ефективність її функціонування, привести її у відповідність до міжнародних вимог і стандартів поліцейської діяльності, а отже – в цілому сприятиме зміцненню законності та правопорядку в нашій країні. |
