У “Висновках” узагальнюються результати здійсненого дослідження. В теперішній час, коли щедрінознавство на новій методологічній основі об’єднує вивчення “ідеології” (філософії) письменника та його поетики, особливо важливим є визначення констант щедрінської творчості, засад його художнього світу. У роботі показано, що системний рівень щедрінських текстів, тобто рівень глибинних закономірностей, які визначають побудову текстів та найважливіші характеристики зображеного світу, – є рівнем міфопоетичним. Щедрінський світ виростає з руйнування (або, принаймні, з істотної корекції) існуючих міфів, але виконує ті ж функції пояснення світу, його впорядкування та передбачення майбутнього. Мислення Щедріна було надзвичайно системним. Усі явища письменник розглядав перш за все в аспекті їхньої історичної обумовленості й перспектив розвитку, тож світ сатирика характеризується жорстким детермінізмом: в ньому, за висловом Щедріна, “болото породжує чортів, а не чорти створюють болото”. Саме тому, що письменник всюди вбачав причинно-наслідкові зв’язки та ситуації, що регулярно повторюються, він звернувся до пошуку позачасових парадигм, які визначають хід історії та буття людини. Саме так виявилося можливим пізнати сутність сучасних явищ і, в принципі, передбачити майбутнє країни – звісно, негативне, бо для нормального розвитку необхідно відкинути ті моделі, що існували досі. Точність і широкий масштаб щедрінського дослідження дали змогу досягти максимальних узагальнень: не тільки сучасність, але й уся національна та навіть світова історія могли бути адекватно описані, проте не за допомогою раціональних моделей, позитивних дискурсів. Результати художніх досліджень знаходили адекватне втілення тільки в метафорах, символах, уособленнях. Іншими словами, Щедрін створював тексти того типу, який у ХХ столітті буде названо “метаісторичним” – тексти-матриці, що описують та пояснюють події від створення світу до його кінця. У тій чи іншій мірі всі твори сатирика містять елементи цього міфу, але найбільш значущими для його побудови є ІОМ, ПГ та “Казки”. Саме в цих книжках Щедрін сформулював закони, за якими існує його (наш) світ, зобразив явища космічного масштабу – “Воно”, “Безодня”, “Правда”, “Сумління” – як самостійні сутності. Важливо, що суспільні форми та соціальні тенденції можуть бути описані за допомогою цих понять, але не навпаки. Саме тому й можна виділити особливий міфопоетичний рівень щедрінської творчості. Прихід “воно” не означає початку царювання Миколи І, і прихід Правди у світ (Воскресіння Христове) не є алегорією народного повстання. Але і реакція, і революція є окремими проявами глобальних закономірностей. Аналіз творів Щедріна показав, що в них відтворені основні риси міфу. Історія є циклічною і наслідує споконвічну модель, простір (в ІОМ та ПГ) поділений на нібито сакральний Центр та периферію, сегментований на окремі локуси, між якими немає нічого; для підтримання ладу необхідно ретельно дотримуватися ритуалів. Разом з тим кожен текст сатирика являє собою “антиміф”, бо всі міфологічні елементи (релігійні – не завжди) є профанованими й травестованими. Щедрінський космос виявляється хаосом, центр є удаваним, формалізовані ритуали призводять до загибелі світу, а не його оновлення, Місто Земне ніколи не зможе стати Містом Божим, примирення опозицій та вирішення конфліктів неможливі. Тож тільки антиміф може описати антисвіт. Розгляд текстів під цим кутом зору дозволив виділити основні характеристики міфопоетичного рівня щедрінських текстів. Хаотичність світу, зображеного Щедріним, поєднується з його граничною впорядкованістю. Жодна жива істота (ані людина, ані – у “Казках” – звір) не може вийти за межі системи інакше, ніж ціною власного життя. Примирення суперечностей неможливе: протилежні риси гротескно суміщаються в одному образі, спроби знайти середню ланку (медіатора) між сутностями, які протистоять одна одній, або приречені на невдачу, або погіршують ситуацію. Необхідна радикальна перебудова людини, суспільства і світу, оскільки будь-які поверхневі зміни система зробить своєю часткою. Але водночас Щедрін заперечує й утопію – побудову соціальної системи, заснованої на незмінних уявленнях про те, який суспільний устрій є найкращим. Світ має змінитись, але яким чином – невідомо; усі засоби звільнення від влади “примар” є ненадійними. Саме тому, зокрема, добре майбутнє (у “Казках”) не може бути описане інакше, ніж міфологічною мовою: міф позбавляє від тягаря конкретності. Про те, що міф Щедріна виявився адекватним засобом опису реальності, свідчить розвиток щедрінських традицій у російській літературі ХХ століття. Письменники, від В.Розанова до Т.Толстої, підтвердили, що негативні передбачення сатирика справдилися, а його художній метод залишається дієвим. Щедрінознавство робить лише перші кроки до створення загальної концепції еволюції міфопоетичного плану творчості сатирика. Здійснений аналіз дозволив глибше зрозуміти підвалини щедрінської сатири та підійти до вирішення глобальної проблеми – реконструкції метасюжету всієї щедрінської творчості. |
