У висновках узагальнюються результати дослідження, основні з яких є такими: 1. Вивчення міфопоетики та інтертекстуальності прози Андреєва дозволило уточнити існуючі уявлення про її естетичну природу, художню специфіку та місце у літературному процесі XX ст. 2. Як свідчить аналіз прози письменника, образна система реалізму стала “матеріалом” для створення символічно-багатозначних чи міфологізованих персонажів, сюжетних ситуацій, хронотопу, “нових міфів” Андреєва в цілому. Письменник перетворював соціально-психологічні оповідання та повісті на “новий міф” про онтологічні закономірності буття, що не було властивим дня реалізму і неореалізму початку XX ст. 3. Для прози Андреєва, як і для творів модерністів, є характерною “гра” (у широкому значенні цього слова) з “чужими” художніми образами і мотивами. У його прозі більш важливу роль відіграє мотивна, а не сюжетно-фабульна структура. 4. Звернення Андреєва до міфопоетики та інтертекстуальності проявляється вже у ранній період творчості. На відміну від реалістичних “святочних” і “великодніх” оповідань, в основі “календарної” прози письменника лежало не протистояння людини соціуму, а конфлікт “Людина і Доля”. Міфологічного значення такому протиставленню надавали символічні образи і мотиви янгола, потопу, різдвяного співу, бездонної прірви, стіни, безодні та ін., що створювали неоміфологічний підтекст у творах. Структура останніх із самого початку відрізнялася новаторськими рисами, зумовленими синтезом уособлення і гротеска, що перетворювало символ на міфологічний образ. У ліро-епічних оповіданнях образи-символи й мотиви вікна, мовчання, сміху, неправди та ін. свідчили про збільшення як безодні між героєм та світом, так і самітності персонажів, іх покинутість Отцем Небесним, а не про можливість “порятунку”, “воскресіння”, єднання зі світом і людьми, як у “календарних” жанрах. 5. Здійснений аналіз міфопоетики найбільш репрезентативних творів зрілого та пізнього періодів творчості Андреєва дозволив виявити специфіку інших її форм. Письменник продовжував не тільки розвивати опрацьовані раніше принципи взаємодії з интертекстом міфології та літератури, але й створював нові. Це було пов`язано зі зміною типу героя (Андреєв зосередив свою увагу на художньому дослідженні “середнього” інтелігента) та новими жанровими формами (повістю “потоку свідомості”, стилізацією під Євангеліє, романом-міфом, новелою-міфом та новелою-анекдотом). 6. Важливою проблемою стає з`ясування ролі ніцшеанського міфу в житті людини, типу надлюдини і претендента на роль людинобога. Від твору до твору тип такого героя еволюціонує, набуваючи нових міфологізованих рис (від Сергія Петровича (“Рассказ о Сергее Петровиче”) до Сатани та Магнуса (“Дневник Сатани”)). 7. Подібно символістам Андреєв демонстративно підкреслює введений у свої твори интертекст не тільки російської й світової літератури (художньої та філософської), але й власної творчості. Це виконує не тільки функцію збагачення семантики образів чи сюжетних ситуацій, а й сюжетотворячу й концептуальну роль. 8. У зрілій творчості письменника образи-символи стають не тільки антропоморфними, й гротесково “багатоликими”. Вони набувають екзистенціонально-міфологічного характеру. 9. У творчості Андреєва 1904-1919 рр. з’являються нові форми міфопоетики та інтертекстуальності. Це стилізація під євангельську міфологію (“Жизнь Василия Фивейского”, “Бен-Товит”, “Елезар”, “Иуда Искариот”). Вона служить способом воскресіння та імітації далеких від сучасності художніх світів і традицій. Завдяки стилізації на перший план висувалися умовність, наслідування, ігрове начало в мистецтві. З другого боку, художньо-смислові творів письменника від найближчої традиції критичного реалізму. Але стилізація не стала самоціллю письменника, за нею у підтексті – філософський план осмислення біблійних сюжетів та колізій. 10. “Новий міф” Андреєва ніколи не претендує на відбиття абсолютної істини, оскільки однією важливою рисою творів письменника став “сміховий” ракурс зображення й осмислення “проклятих” питань. Проза Андреєва вписана в новий контекст – російської та західноєвропейської неоміфології XX ст. Таким чином, реферована робота репрезентує новий продуктивний напрям подальшого дослідження прози письменника. За темою дослідження автором опубліковано такі праці: Новелла Л. Андреева “Чемоданов” в контексте рассуждений Д.Н. Овсянико-Куликовского о возрождении мифотворчества в искусстве XX века // Вісник Харківського ун-ту. – № 411: Сер. філологія: Спадщина Д.М. Овсянико-Куліковського та сучасна філологія. – Харків,1998. – С. 244-249 – (0,4 друк. арк.). Специфика неомифологии ранней прозы Л Андреева // Вісник Харківського ун-ту. № 448: Сер. філологія: Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості. – Харків, 1999. – С. 203-206 – (0,4 друк. арк.). Мифопоэтика и интертекст прозы Л. Андреева 1900-х годов в свете концепции мифа А.А. Потебни // Вісник Харківського ун-ту. – № 491: Сер. філологія: Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф. Наконечного. – Харків, 2000. – С. 528-532 – (0,4 друк. арк.). Христианский дискурс прозы Л. Андреева 1898-1906 годов // Вісник Харківського ун-ту. – Сер. філологія: Філологічні аспекти дослідження дискурса. – Харків, 2001. – Вип. 33. – С. 383-387 – (0,4 друк. арк.).
Додаткові праці: Мифопоэтика и жанровое своеобразие новеллы Л. Андреева “Ослы” // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. – Славянск, 2001. – Вып. VIII. – С. 174-179 – (0,4 друк. арк.). Мотив молчания в творчестве символистов и Леонида Андреева: традиции, переосмысление, новаторство // Срібний вік як явище культури: Матеріали Міжнародної конференції, присвяченої 100-річчю культури срібного віку. – Дрогобич, 2001. – С. 35-42 – (0,4 друк. арк.). Игровое начало в мифопоэтике романа Л.Н. Андреева “Дневник Сатаны” // Теоретические и прикладные проблеми русской филологии: Научно-методический сборник. – Вып. IX: К 80-летию проф. О.Е. Ольшанского. – Славянск, 2001. – Ч. 2. – С. 138-143 – (0,4 друк. арк.).
|
