| Висновки подають основні положення отриманих у процесі дослідження результатів. Дослідження одного із компонентів мовної картини світу О.Блока показало, що своєрідним лінгвістичним “геном”,який поєднує координати “міф”, “культура”, “художній текст”, є міфологема. Адаптуючись у художньому тексті, міфологема відтворює і моделює нові, специфічні, унікальні, парадигми (названі компліментарними), що складають особливість ідіостилю письменника, поета.
Найбільш здатними “консервувати” пам’ять культури, космічну інформацію вважаються символи. Включеність у символічну парадигму артефактів свідчить, по-перше, про унікальне “переростання” речей у простір духовності і про трансформацію, модифікацію профанічного і сакрального; по-друге, про зміщення, а точніше – про урівнення антропоцентричних, теїстичних і артефактноцентричних систем – в онтологічному модусі: речі в космічному масштабі стають, як і людина, “аналогами світу”, перетворюються на аксiологічно – гносеологічні знаки культури. Реконструюючи інтенсіональні поля міфологем – артефактів, можна таким чином відтворити макротекст: картину світу і ідіостиль поета, ідіостиль епохи і культурологічні парадигми того чи іншого етносу.
Центральна для текстів О.Блока мегаміфологема шляху досліджена через локусно – артефактну актуалізацію: образи зі світу речей парадигматично класифіковані за принципом “початок шляху” – “шлях” – “центр шляху”. Всі проаналізовані образи моделі зі світу речей модифікують семантику звичайного артефакта і не лише символізуються та семіотизуються , виходячи за межі антропоцентричної системи, а адаптуються в особливих текстових світах, змикаючи часи та простори і експлікуючи при цьому свою амбівалентність. Характерною для блоківської текстової імплікації є вертикальна проекція цілого ланцюга архітектурних видів “дому”, найбільш пов’язаних з ідеєю шляху. В основі перетину горизонтально – вертикальних парадигм перебуває образ “изба”, споріднений з народнопоетичною іпостассю міфологеми “дом”, що є характерним для ідіостилю О.Блока. Саме “изба” (стереотипно найбільш “приземлена”) ритуально сакралізує увесь простір навколо будинку, суміщуючи у собі аніматичні мікро– і макроцентри, таким чином космологізуючи “опредмечені” та “олюднені” локуси.
Ритуал причетності до космосу відтворюють і маргінальні об’єкти – атрибути “дому” – “вікно”, ”двері”, ”стіна”. Під час реконструкції парадигм міфологем, окрім запозиченого та етнічного макротексту, дешифрується парадигма специфічного блоківського міфу, в якій значне місце займає спектр “стихійних хронотопів”: усі образи – міфологеми відчувають на собі вплив космічних і природних стихій, об’єктивованих у полісвітах художніх текстів. Сакральні артефакти, реалізовані у текстах Блока міфологемами, окреслюють сам шлях, відбивають медіативно – теургічну програму креативного буття.
Проаналізовані образи зі світу речей проходять шлях від профанічного артефакта до сакрального онтологічного об’єкта, орієнтуючись на “центр” простору, представлений у текстах О.Блока християнським топосом храму і звуковим всесвітнім центром – колоколом. Зазначені міфологеми поєднують у собі космологічні центри: “храм” одночасно священний просторово–часовий і онтологічно – аніматичний локус, що моделює “свій”, божественний простір. Деміургом (образом, що функціонує як глашатай істини та передвісник майбутнього) в етнічному текстовому просторі Блока є “колокол”, який звукоколоративно дешифрує слов’янський етнічний міф.
Досліджені міфологеми О.Блока, характерні для російського етнокультурного простору, виконують основну функцію текстоутворюючих і смислових елементів і є своєрідними ключовими словами – символами для міфопоетичної картини світу поета.
|
