Результати проведеного дослідження дають можливість зробити наступні висновки. 1. Незважаючи на прогрес у розбудові політики захисту прав споживачів за роки незалежності України, рівень правового захисту українського споживача ще не відповідає рівню розвинених демократичних країн, насамперед через зубожіння широких верств населення, правовий нігілізм, ринкову стихію перехідного періоду. 2. Право споживачів на задоволення основних потреб реалізується шляхом визнання права на “гарантований рівень споживання” та гарантії держави на забезпечення їм “рівня споживання, достатнього для підтримання здоров’я і життєдіяльності”. Такими гарантованими соціальними нормативами є рівень мінімальної заробітної плати та прожитковий мінімум. Проте, діючі нормативи не відповідають європейським стандартам життя. 3. На споживчому ринку України намітилась стійка негативна тенденція щодо порушення прав споживачів. Дані проведеного дослідження переконливо свідчать про масові порушення основних прав споживачів: права на належну якість товарів (робіт, послуг); права на безпеку товарів (робіт, послуг); права на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (робіт, послуг), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця). 4. Результати інспекційної діяльності державних органів у справах захисту прав споживачів, аналіз заяв і скарг споживачів, свідчать, що від 30 до 70 % продовольчих і непродовольчих товарів, що потрапляють в продаж, не відповідають вимогам нормативно-технічної документації. Таке критичне положення є результатом малоефективного, застарілого механізму контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, а особливо за якістю та безпекою товарів. По-перше, він замикається лише на сфері торгівлі, громадського харчування та послуг і практично не розповсюджується на сферу виробництва товарів, систему митного контролю, сертифікацію виробів, тобто на ті сфери, які мали би захистити споживчий ринок від неякісної та небезпечної продукції. По-друге, цей механізм не зорієнтований на конкретні проблеми регіонів, не враховує ситуацію на місцях і, по суті, залишає поза межами участь у вирішенні проблем споживачів місцеві органи виконавчої влади. По-третє, діюча інспекційна система не має своєї логічної завершеності, оскільки може лише тимчасово заборонити реалізацію низькоякісної продукції. Але через відсутність чіткого механізму її вилучення та знешкодження, вона знову попадає на ринок через різні комерційні структури. 5. Система моніторингу споживчого ринку та інспекційної діяльності органів у справах захисту прав споживачів недосконала і малоефективна. Вона здатна лише фіксувати порушення на кінцевій стадії, тобто у сфері торгівлі, послуг та громадського харчування, контролюючи при цьому мізерний відсоток (біля 0,1%) від загальних обсягів товарообігу. 6. Для більш ефективного контролю за якістю продукції на споживчому ринку необхідно реалізувати комплексний підхід до товарних експертиз та визначення узагальненої оцінки якості товарів і послуг, який би включав громадську (споживчу) експертизу, оцінку спроможності підприємства виробляти продукцію нормативної якості. 7. Процес удосконалення механізму захисту прав споживачів повинний передбачати оптимальне збалансування в його складі суб‘єктів регулювання державного рівня, місцевого самоврядування та громадських організацій. Особливого змісту в контексті розбудови громадянського суспільства набувають питання розвитку і підтримки з боку держави різних громадських організацій та рухів консьюмерського типу. 8. Необхідно поширити дію Закону України “Про захист прав споживачів” на всі сфери споживання будь-якого продукту чи послуги і розглядати всі напрями споживання населення як єдиний соціально-структурований комплекс. 9. Законодавчо передати повноваження центрального органу виконавчої влади з питань захисту прав споживачів Антимонопольному комітету України. 10. Здійснити передачу контрольно-інспекційних функцій за дотриманням законодавства про захист прав споживачів на місцях органам місцевого самоврядування – сільським, селищним, міським, районним Радам. 11. Необхідно посилити роботу щодо захисту внутрішнього ринку від недобросовісних імпортерів через механізм квот, ліцензій, митних зборів, розвинутої системи нетарифних бар‘єрів, які повинні бути чітко узгодженими в рамках переговорного процесу щодо вступу України до СОТ. |