Спираючись на особливості системного підходу у дисертації вперше наведене теоретичне узагальнення і подається методичний підхід до вирішення проблеми реконструкції КС історичних міст. Морфологічні параметри і типологічні ознаки історичних елементів КС, що є об’єктивними закономірностями побудови існуючого цінного історичного середовища, розглядаються як основа композиційного моделювання нової забудови, так і обґрунтування методів реконструкції КС та режиму регламентації забудови історичних міст. Такий методичний підхід забезпечує збереження історичного середовища та спадкоємність розвитку композиції міста. 1. Встановлено, що в дослідженнях із реконструкції КС історичних міст композиційна система міста загалом та її структура, зокрема, як об'єкт реконструкції не розглядалися. Зв'язок композиційної системи міста із системною ієрархією архітектурних форм міста й морфологією, як основною характеристикою форми, визначає необхідність фундаментальних досліджень морфосистеми міста і її структури при реконструкції історичного середовища. 2. Виявлені особливості формування КС досліджуваних міст Центрального регіону України та тенденції їх розвитку, що полягають: а) у послідовній зміні різночасових морфосистем на території міст, а саме „руське середньовічне місто”, „класицистичне місто”, „капіталістичне місто”, „радянське місто”; б) у композиційному синтезі різночасових морфосистем „руське середньовічне місто” та „класицистичне місто” на території міст; в) у поступовому перетворенні відкритого типу морфосистем міст у закритий тип, динамічність процесів перетворення залежить від динамічності розвитку міст. Науково обґрунтована типологія історичних різночасових морфосистем та композиційних ансамблів досліджуваних міст на основі вияву їх стійких типологічних ознак. 3. Встановлена факторна залежність диференціації морфології архітектурного середовища історичного міста від просторової організації історико-культурної спадщини, морфологічних типів середовища, типів забудови, функціонального використання, типів розпланування та морфотипів ландшафту. 4. Розроблена класифікація параметрів опису морфотипів середовища історичного міста у такий спосіб: морфологічні, функціональні, історико-культурні, композиційні та параметри перетворення морфології. Запропоновані параметри опису фрагмента середовища (району, зони) та враховується динамічність морфології міста за допомогою параметрів перетворення. Уперше розроблений метод виявлення існуючої морфоструктури міського середовища з одночасною параметризацією морфотипів середовища та визначена ієрархія побудови морфосистеми міста. 5. Обґрунтовані методичні основи реконструкції КС історичного міста у відповідності до запропонованого методичного підходу, що полягають у: - визначенні загальних принципів і методів реконструкції КС; - субординації у прийнятті рішень, коли моделювання верхніх рівнів композиції міста визначає реконструкцію ОПК; - диференціації методів і принципів реконструкції залежно від ієрархічного рівня, ступеня цінності та потенціалу реконструкції; - використанні морфологічних характеристик історичного середовища та типологічних ознак історичних елементів КС як композиційних засобів; - поєднанні реконструкції історичного середовища з регламентацією нової забудови; - обґрунтуванні методів реконструкції та архітектурних регламентів забудови параметрами елементів існуючої морфоструктури міста, - відтворенні композиційного районування у містах на основі існуючої морфоструктури. 6. Результатом дослідження стала методика визначення ієрархічної системи архітектурних регламентів нової забудови в історичному середовищі, що поєднує фундаментальні дослідження середовища історичного міста з технологією прийняття містобудівних рішень, виявлення морфоструктури середовища із системою методів класифікації складових міського середовища, параметризацію архітектурної форми середовища з моделюванням розвитку композиції міста на всіх містобудівних рівнях. Основним об’єктом регламентації при цьому визначено планувальну одиницю (ОТО) історичного середовища, а значення її морфологічних параметрів є своєрідним „генетичним кодом” історичного середовища, дотримання якого забезпечує спадкоємність розвитку містобудівної композиції. |