У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано новий напрям розв’язання актуальної наукової проблеми, яка полягає у здійсненні подальшого удосконалення теорії та практичної розбудови екологічної статистики. Результати авторських досліджень дозволили сформувати висновки, пропозиції та узагальнення концептуально-теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети. 1. Дослідження сутності та структури екологічної статистики і практики її застосування в Україні свідчить, що вона формувалася шляхом виконання обліково-статистичних робіт, зумовлених потребами суспільства в необхідності інформації для оцінки використання природних ресурсів та охорони довкілля. В історії розвитку і становлення вітчизняної екологічної статистики прослідковуються чотири етапи її розбудови. Кожний з них характеризує еволюцію погляду суспільства щодо використання природних ресурсів для задоволення власних потреб та охорону і збереження довкілля для майбутніх поколінь. 2. Екологічна статистика – це суспільна наука, яка притаманними їй методами вивчає стан, закономірності й тенденції еколого-економічних та соціальних процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі, аналізує кількісні характеристики використання й одночасного забруднення природних об’єктів, встановлює наявність та оцінює щільність взаємозв’язків у сфері природокористування, здійснює прогнозування споживання, відтворення, збереження та охорони природних компонентів довкілля за конкретних умов часу і простору. 3. Головним завданням екологічної статистики є забезпечення органів державного управління та місцевого самоврядування, громадськості, інших споживачів еколого-статистичною інформацією з метою прийняття управлінських рішень, визначення науково обґрунтованих стратегічних і тактичних заходів щодо раціонального природокористування та охорони довкілля, розвитку сталої соціально-економічної політики країни. Еколого-статистична інформація відображає події і процеси, що відбуваються в суспільному виробництві, і є основою для вироблення екологічної політики держави та стратегії подальшого розвитку екологічних систем. 4. Існуючу в Україні інформацію з екологічних питань, з метою її використання для прийняття ефективних управлінських рішень, доцільно класифікувати за чотирма рівнями: - міжнародний; - національний або загальнодержавний; - регіональний, в межах адміністративно-територіальних одиниць та окремих природно-екологічних зон; - місцевий або локальний рівень. Першоосновою екологічної інформації є інформація четвертого рівня. Саме там, у базовій ланці суспільного виробничого процесу, формується первинний інформаційний ресурс господарської діяльності, в тому числі з питань екології. Запропонована авторська класифікація еколого-інформаційних ресурсів дасть можливість підвищити якість базової статистичної інформації та відповідно ефективність управлінських рішень у сфері природокористування та охорони довкілля. 5. В існуючій системі державної статистики України пропонується розширити систему екологічних показників, найбільш вагомі і узагальнюючі з яких ввести до Системи національних рахунків. Нагального вирішення вимагає: здійснення розрахунків екологічних індикаторів сталого розвитку, екологічних розрахунків та Реєстрів викидів і переміщень забруднень (РВПЗ), розробка цілісної Концепції розвитку національної екологічної статистики України, що в свою чергу передбачає вдосконалення, реформування організації і ведення бухгалтерського та статистичного обліку, що можливе за системної підготовки і перепідготовки кадрів. 6. Запропонована автором методика оцінювання обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря транспортними засобами дозволяє удосконалити існуючу в Україні систему статистичних показників економіко-екологічного аналізу забруднення повітряного середовища. Це дозволить отримувати фактичні дані за об’єктами адміністративно-територіального устрою України, в тому числі за видами економічної діяльності, органами управління і формами власності та господарювання. Статистичні показники будуть використовуватись для прийняття державних рішень. Це повною мірою відповідає взятим Україною міжнародним зобов’язанням щодо інвентаризації атмосферних викидів. 7. В роботі запропоновано з метою здешевлення статистичних спостережень здійснити уніфікацію форм державної екологічної звітності та упорядкування кількості її статистичних показників, розроблено підходи до формування та застосування нових методів статистичного аналізу для еколого-економічної оцінки стану та розробці заходів з охорони довкілля на всіх рівнях. Обґрунтовано, що найбільш актуальний шлях вдосконалення еколого-економічних вимірювачів є побудова інтегральних показників. Водночас, екологічна статистика має ґрунтуватися на всебічному використанні сучасних інформаційних технологій і забезпечувати: оперативність, вірогідність та якість інформації, здійснювати системний статистичний аналіз соціально-економічних показників діяльності природо-користувачів. 8. Результати дослідження свідчать, що чинне законодавство України в основному регламентує суспільне ставлення до навколишнього природного середовища, недопущення забруднення та охорону довкілля. У той же час, необхідно, щоб відповідні органи та суб’єкти екологічного права забезпечували всебічне виконання законодавчих актів, а національна екологічна статистика формувала відповідну інформацію щодо додержання ними вимог з охорони довкілля. Цьому сприятиме запровадження у практику статистичних органів України запропонованої в дисертації нової уніфікованої форми державної статистичної звітності щодо організації природоохоронного контролю. 9. Запропоноване в роботі інтегрування екологічної інформації дозволить створити єдину базу банку даних щодо визначення стану навколишнього середовища, ефективного прогнозування потенційного впливу економічної діяльності господарюючих суб’єктів на довкілля, забезпечить моніторинг такого впливу, планування природоохоронних заходів та оцінку їх ефективності, передбачення аварійних ситуацій і визначення небезпечних зон, забезпечить всезагальне використання цієї екологічної інформації шляхом широкого застосування комп’ютерної техніки, системи та мережі Інтернет. 10. Одним із найголовніших завдань у формуванні первинного інформаційного ресурсу, забезпечення повноти, об’єктивності та достовірності інформації з питань екології є принципова необхідність удосконалення екологічного обліку і звітності та в їх межах – проведення всебічного і достовірного статистичного спостереження. Тому пропонується кожному господарюючому суб’єкту мати свій екологічний паспорт, форма та зміст якого розробляються уповноваженими для цього організаціями за безпосереднім узгодженням з органами державної статистики. Доцільно об’єднати діючі в Україні відомчі контрольно-вимірювальні лабораторії і центри в єдину державну чи госпрозрахунково-договірну службу, яка займалася б дослідженням стану навколишнього середовища, іншими екологічними проблемами. Це забезпечить наявність об’єктивної і всебічної інформації про стан та охорону довкілля. Вирішення цього актуального загальнодержавного питання потребує урядового втручання, активізації діяльності громадських природоохоронних організацій. 11. Для формування інформаційного ресурсу з питань навколишнього середовища, екологічних проблем, які охоплюють значну кількість факторів і компонентів, територіально-часову розосередженість явищ, пропонується поряд з існуючими систематичними суцільними статистичними спостереженнями широко застосовувати разові та вибіркові обстеження, переписи, експертні оцінки, розрахунки, діагностику, прогнози тощо. Автором обґрунтована їх провідна роль в перспективній системі екологічної статистики України. Поєднання різних типів статистичного спостереження сприятиме скороченню термінів розробки вихідної інформації, її оперативності та поліпшенню якості. 12. Для створення єдиного інформаційного простору в системі екологічної статистики необхідно забезпечити формування не тільки методологічних засад, але і організаційних передумов, а саме сконцентрувати екологічну звітність в єдиному департаменті Держкомстату України і передбачити відповідні підрозділи на регіональному рівні. 13. Для подальшого удосконалення економічного механізму вітчизняної екологічної політики необхідно створити Національний екологічний фонд та впровадити на законодавчому рівні принцип “забруднювач платить”. Це дасть можливість освоїти ринкові механізми витрачання екологічних платежів, зробити їх адекватними заподіяній шкоді та забезпечити цільове фінансування без значних видатків з Державного і місцевих бюджетів. Пропонується сформувати на державному рівні організаційну управлінську структуру з фінансування природоохоронної діяльності, визначивши статистичну форму звітності. 14. Незважаючи на позитивні структурні зрушення щодо скорочення обсягів викидів і скидів у довкілля України забруднюючих речовин, упродовж 2002 року в повітряний басейн, водні об’єкти та земельні ресурси потрапило близько 60 млн. тонн небезпечних інгредієнтів, з них понад три чверті – токсичні відходи. Загалом, сьогодні у сховищах організованого складування їх зберігається майже 3 млрд. тонн. У розрахунку на 1 кв. км території України у повітря викинуто 10 тонн шкідливих речовин, а наявність токсичних відходів – становить 4,5 тис. тонн. Частка забруднюючих зворотних вод у загальному водовідведенні за останнє десятиріччя зросла в 1,8 рази: від 16 % у 1990 році до 29 % у 2002 році. Негативним чинником безконтрольного забруднення довкілля є низька поінформованість суспільства стосовно масштабів та наслідків даного явища. У зв’язку з цим зростає роль екологічної статистики – дієвого інструментарію управління природоохоронною діяльністю. 15. У зв’язку із запровадженням в Україні міжнародних стандартів статистики, Системи національних рахунків, нової класифікації видів економічної діяльності, комплексний еколого-статистичний облік слід здійснювати відповідно до міжнародних стандартів, організувавши моніторинг екологічних змін, що відбуваються у навколишньому природному середовищі і викликані життєдіяльністю людини. Це дозволить створити інформаційну базу для формування соціально-економічної та екологічної політики держави, стратегії сталого екологічно збалансованого її розвитку та надання міжнародним екологічним і економічним організаціям відповідної об’єктивної інформації. 16. Застосування запропонованого узагальнюючого інтегрального показника антропогенного навантаження на повітряний басейн, водні об’єкти та земельні ресурси дозволило виявити диференціацію регіонів України за рівнем їх забруднення. Найвищі обсяги забруднення довкілля за даними досліджень мають Дніпропетровська (узагальнюючий інтегральний показник сягає 3,43), Донецька (2,52), Запорізька (1,79) і Луганська (1,17) області. До найменш забруднених регіонів слід віднести Волинську, Закарпатську і Тернопільську області з узагальнюючим інтегральним показником – 0,16. Значна нерівномірність антропогенного навантаження на природні ландшафти зумовлена існуючою регіональною диференціацією у розміщенні продуктивних сил. Так, кількість суб’єктів господарювання, що мали викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря у 2002 році коливається від 288 і 310 у Волинській та Закарпатській областях до 1108 і 1353 в Луганській та Донецькій областях. 17. За допомогою регресійного аналізу доведено, що динаміка обсягів викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище стаціонарними джерелами забруднення практично не залежить від динаміки обсягів промислового виробництва, а зумовлена комплексом інших неідентифікованих в моделі факторів. Серед них: недосконалі технології виробництва, морально застаріле та фізично зношене устаткування, низькій рівень їх експлуатації, нестача у багатьох населених пунктах країни централізованого водовідведення, незадовільний стан функціонування очисних споруд, несвоєчасність здійснення природоохоронних заходів та низька їх ефективність тощо. За таких умов, як правило, значно погіршується еколого-економічна ситуація в країні, яка відображає стан компонентів довкілля, існування людини і їх відповідність належному рівню комфортності. 18. Результати дослідження показали, що вирішення сучасних екологічних проблем вимагає запровадження у практику суб’єктів господарювання економічних важелів стимулювання їх природоохоронної діяльності – економічного механізму природокористування. Це дозволить перебудувати систему взаємовідносин людини і природи і забезпечити управління процесами природокористування та охорони довкілля. Зараз в Україні існують лише елементи економічного механізму природокористування. Система організаційних і економічних заходів з використання, відтворення, обміну й охорони природних ресурсів не відпрацьована, і використовується неефективно і не дає бажаних наслідків. Тому пропонується створити умови, за яких господарюючі суб’єкти були б зацікавлені в екологічній безпеці своєї діяльності, продукції та послуг, інформуванні споживачів про активну позицію у сфері охорони довкілля. Впровадження у практику запропонованих в дисертаційній роботі методологічних засад щодо подальшої розбудови вітчизняної екологічної статистики і на її базі формування сучасних інформаційних систем з екологічних проблем, сприятиме удосконаленню екологічного управління природоохоронною діяльністю, що істотно вплине на поліпшення екологічної ситуації в Україні. |
