Дисертація містить теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розвитку методології та розробці основ організаційно-економічного механізму інтернаціоналізації діяльності підприємства в глобальному конкурентному середовищі. Дослідження комплексу проблем, пов’язаних з інтернаціоналізацією діяльності підприємства, дозволяє зробити ряд висновків. 1. Під інтернаціоналізацією діяльності підприємства розуміється будь-який вид господарської діяльності, яку воно розпочинає за кордоном у поєднанні з діяльністю у власній країні з метою реалізації своїх довгострокових стратегічних цілей на основі використання більш сприятливих загальноекономічних, ринкових, адміністраційно-правових, екологічних, географічних і соціально-політичних умов ведення бізнесу в приймаючій країні. 2. До умов інтернаціоналізації діяльності підприємства, наявність яких становить основу побудови конкурентної переваги підприємства на іноземних ринках, належать: наявність конкурентних довгострокових переваг на зовнішніх ринках або достатньо обґрунтована можливість формування таких переваг у майбутньому, до яких можна віднести техніко-технологічні, організаційно-економічні, фінансові та маркетингові; наявність сприятливого середовища господарювання країни-рецепієнта; наявність стратегічних партнерів за кордоном; просторова диверсифікація; орієнтація на довгострокові результати. 3. Детермінантами стратегічних рішень у сфері інтернаціоналізації діяльності підприємства є ресурси, середовище і галузь (сектор) економіки, мотивація менеджерів та інтереси власника підприємства. Взаємозв’язки між цими факторами інтернаціоналізації діяльності підприємств можна описати у вигляді відповідної ресурсно-галузевої моделі 4. Рівень інтернаціоналізації діяльності підприємства може бути визначений на основі системи показників інтернаціоналізації. В числі основних показників оцінки рівня інтернаціоналізації діяльності підприємства, необхідно використовувати наступні: кількість обслуговуваних закордонних ринків; питому вагу балансової вартості майна за кордоном у загальному майні підприємства; питому вагу обороту за кордоном у загальному обороті підприємства; питому вагу прибутку за кордоном у загальному прибутку підприємства; рівень міжнародної співпраці підприємства у вартісних чи натуральних показниках (наприклад, експорт, продаж ліцензій, франчайзинг, закордонні філії, дочірні підприємства за кордоном); обсяги прямих інвестицій за кордоном (абсолютні чи стосовно всіх інвестицій підприємства); питому вагу зайнятих за кордоном у загальній чисельності персоналу підприємства. 5. Рішення, що стосуються вибору форм інтернаціоналізації діяльності підприємства, залежать від трьох основних факторів: цілей підприємства чи його політики; доступу до ринків та їх привабливості; конкурентної позиції, яку можна реально досягнути. Можливість використання окремих форм визначають, в основному, наступні фактори: ресурси, якими володіє підприємство; співвідношення витрат і доходів; рівень ризику і ймовірність ринкового успіху підприємства; впливи підприємства на даному ринку і рівень його контрольованості; фактор часу. 6. Виділення тих чи інших конкретних форм інтернаціоналізації діяльності підприємства на певний період здійснюється на основі певних критеріїв. В довгостроковому періоді таким критерієм завжди виступає максималізація маси прибутку. У міру набуття досвіду і зменшення завдяки цьому ризику діяльності на даному ринку первинні форми інтернаціоналізації діяльності підприємств виявляють тенденцію еволюції у власному розвитку, в результаті чого відбувається перехід до наступного рівня. 7. Вибір конкретної форми інтернаціоналізації діяльності підприємств залежить від виду доступних ресурсів. Оскільки структура цих ресурсів є різною, то і форми інтернаціоналізації діяльності, які використовуються підприємствами, суттєво різняться між собою. Водночас можна виділити чотири фактори, які в кінцевому рахунку визначають конкретну форму інтернаціоналізації їх діяльності. До них належать наступні: конкурентоспроможні ціни, ідентифікація марки; контроль над дистрибуцією; реклама та інновації у сфері методів маркетингової діяльності; здатність виготовляти унікальні вироби, широкий асортимент виробів і розвиток нового продукту; технічна перевага продукту і розвиток нового продукту; послуги (сервіс після продажу) та продукти високої якості. 8. Аналіз діяльності вітчизняних підприємств, які здійснюють або планують здійснювати інтернаціоналізацію своєї діяльності, дає змогу зробити наступні висновки: часто зустрічається відсутність будь-якої життєздатної стратегії; більшість підприємств здійснює інтернаціоналізацію своєї діяльності за допомогою стратегії еволюції (розвитку), яка базується на експорті та імпорті; підприємства використовують багато окремих узгоджених між собою елементів різних стратегій, зорієнтованих на інтернаціоналізацію своєї діяльності; деякі види стратегічної діяльності (напр., пакування, маркетинг, продаж і дистрибуція) більшою мірою зінтернаціоналізовані, ніж інші (напр., управління і фінанси); міжнародний еволюційний процес виступає каталізатором інтернаціоналізації діяльності підприємств; не має єдиної стратегії, яка була б рецептом міжнародного успіху. 9. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках неможливе без ґрунтовної технічної й технологічної реструктуризації на основі підвищення їх інноваційності, використання сучасних технологій. У короткостроковому періоді (5-10 років) можуть бути ефективними засоби державного стимулювання технічної й технологічної реструктуризації – від податкових важелів, полегшеного доступу до зовнішніх джерел фінансування, вироблення прозорих правил гри і справедливої конкуренції до створення державних технопарків, центрів трансферу технологій та інформації. В тривалій перспективі (15-20 років) підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках потребує вже тепер розробки і впровадження спектра заходів, спрямованих передусім на формування нового мислення, реформи освіти і науки, належне їх фінансування. 10. Вихідним пунктом аналізу залежності й зв’язків управління з процесом інтернаціоналізації діяльності підприємств є наступні завдання стратегічного управління : визначення місії підприємства та інтерпретація її через специфічні довготермінові цілі, побудова дерева цілей; формулювання стратегії, яка б забезпечила досягнення поставлених цілей; правильне і успішне впровадження і реалізація стратегії; оцінка результатів прийнятої стратегії, перегляд ситуації та здійснення адаптаційних заходів, випливаючих з набутого досвіду, зміни умов, нових ідей і можливостей, стосовно місії, цілей, стратегії підприємства. 11. Основними елементами програми реструктуризації, незважаючи на відсутність загальноприйнятих розв’язків та індивідуального характеру реструктуризації кожного конкретного підприємства, слід вважати наступні : основні характеристики стратегії підприємства (місію, концепцію, основні стратегічні цілі); основні цілі та характер реструктуризації, обумовлені необхідністю виходу на нові (іноземні) ринки; напрями змін і трансформацій в основних сферах функціонування підприємства (оперативній діяльності; системі організації та управління; основних фондах підприємства; фінансах; структурі власності); очікувані ефекти і витрати реструктуризації та результати її здійснення; можливості та обмеження (ризик) процесу реструктуризації підприємства. 12. Основним критерієм ефективності реструктуризації підприємства в процесі інтернаціоналізації його діяльності є збільшення прибутків підприємства за певних умов, зокрема, забезпечення визначеного рівня рентабельності (прибутковості), нормативних значень показників фінансової ліквідності і структури капіталу. При цьому базою порівняння, залежно від конкретної ситуації, виступають: система відповідних показників виробничо-господарської діяльності цього самого підприємства; система відповідних показників виробничо-господарської діяльності підприємств до їх об’єднання з урахуванням питомої ваги кожного підприємства у новоствореному суб’єкті господарювання; система відповідних показників виробничо-господарської діяльності цього самого підприємства. 13. Про силу і конкурентоспроможність підприємства на зовнішніх ринках, певною мірою, і цілої національної економіки чимраз більшою мірою свідчить її інноваційність. Інноваційність підприємства може бути визначена за допомогою коефіцієнта еластичності інноваційних витрат, розрахованого як відношення зміни величини прибутку, спричиненої інноваціями, до зміни витрат (капіталовкладень), пов’язаних з тими інноваціями, в результаті яких відбулась зміна величини прибутку з урахуванням інвестиційного лагу (проміжку часу між здійсненням капіталовкладень і отриманням результатів цих капіталовкладень) . 14. Однією з дискусійних і важливих методологічних проблем, пов’язаних з аналізом і оцінкою інноваційності підприємства, є обґрунтування критерію його інноваційності. 15. Світовий досвід свідчить про те, що активізація інвестиційної діяльності національних підприємств є важливим чинником припливу зовнішніх капіталів. Останнє дає можливість поєднання капіталів і акумуляції значної частини інвестиційних ресурсів, що дозволяє використовувати ефект масштабу та ефект фінансового важеля. І одне, і друге в кінцевому результаті означає економічне зростання вітчизняної економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на іноземних ринках і поглиблення їх інтернаціоналізації. 16. Результати інтернаціоналізації діяльності підприємства значною мірою пов’язані із середовищем, в якому здійснюється діяльність підприємства і його партнерів, передусім з інвестиційною привабливістю країни в цілому і регіону – зокрема. Покращення інвестиційного клімату в Україні і входження іноземних інвесторів з прямими інвестиціями сприяє прискоренню інтернаціоналізації вітчизняних підприємств завдяки: можливості трансферу передових технологій і підвищення на їх основі технічного і технологічного рівня виробництва; впровадженню на спільних підприємствах сучасних методів менеджменту і маркетингу, які для інших підприємств можуть бути взірцем; налагодженню ділових зв’язків з іноземними партнерами і отриманню більш повної інформації про іноземні ринки; кооперації спільних підприємств із зарубіжними партнерами. 17. Основними напрямками інтенсифікації інновацій як чинника інтернаціоналізації діяльності підприємства є наступні: розвиток співпраці між наукою, бізнесом і владою на рівні регіонів; створення інтегрованих фінансово-інноваційних структур; створення галузево-територіальних об’єднань із завершеним циклом “наука – виробництво”, орієнтованих на потреби ринку; підвищення рівня інноваційного менеджменту і маркетингу. Конкретними формами розвитку вищезгаданих напрямків підтримки інноваційності (а отже, і конкурентоспроможності) вітчизняних підприємств є: створення на відповідних засадах спеціальних (вільних) економічних зон - С(В)ЕЗ; створення кластерів і технопарків; розвиток системи бізнес-інкубаторів; розвиток ринкової інфраструктури. 18. Процес економічної глобалізації необхідно розглядати не тільки як найвищу стадію інтернаціоналізації господарського життя, але й як якісно новий етап функціонування всесвітнього господарства, визначальними факторами розвитку якого є господарство транснаціональних корпорацій, фінансового капіталу і перерозподіл на цій основі економічних і політичних функцій між національними державами, ТНК і міжнародними організаціями, внаслідок чого наднаціональне стає головним і визначальним щодо національного. | 