У дисертації на основі теоретичного узагальнення автором запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо методології і організації ведення бухгалтерського фінансового обліку з урахуванням національних і міжнародних стандартів. Це дало можливість сформулювати висновки теоретичного, методологічного та науково-практичного змісту, що відображають вирішення основних завдань дослідження. 1. Автором уперше розроблено на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку за № 291 від 30.11.99 р. та національних стандартів бухгалтерського обліку: а) класифікацію господарських засобів та джерел їх утворення; б) класифікацію бухгалтерських рахунків за економічним змістом; в) класифікацію бухгалтерських рахунків за їх призначенням та структурою. Від класифікації основних засобів залежать норми і порядок визначення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (робіт, послуг). 2. Класифікація основних засобів на 3 групи згідно із Законом України № 283/97-ВР від 22.05.97 р., та на 4 групи згідно із Законом України № 349-IV від 24.12.02 р. не відповідає вимогам чіткого обліку основних засобів. Встановлені норми ні технічно, ні економічно не обґрунтовані, викривлена первісна вартість основних засобів за рахунок здійснення витрат на ремонт, модернізацію, яка постійно зростає, зникла можливість процесу оновлення основних засобів і відповідно зберігається процес їх старіння; до різних груп основних засобів неоднозначні підходи в організації пооб’єктного обліку і по нарахуванню амортизації, порушився зв’язок між аналітичним і синтетичним обліком, відбулися значні зміни як в методології, так і в термінології основних засобів. Автором дисертації запропоновано: — законодавчо встановити однозначне використання терміну “основні засоби”, а не “основні фонди”. У Законі України № 283/97-ВР і в ДК 013-97 термін “основні засоби” відсутній, а посів термін “основні фонди”. З позицій бухгалтерського обліку (Балансу) – всі фондові рахунки – пасивні, тобто “фонди” – це джерело, а не “актив”; — у зв’язку з неоднозначним визначенням у законодавчих актах (Законі України № 283/97-ВР, ДК 013-97, П(С)БО 7 “Основні засоби”) поняття “основні засоби”, з погляду автора має бути таким: “Основні засоби” – це засоби праці (матеріальні активи), які багаторазово (більше року) беруть участь у процесі виробництва (або постачання товарів, наданні послуг, здаванні в оренду для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій), очікуваний термін їх корисного використання (експлуатації) більше одного року (або операційного циклу, якщо він більший за рік), зберігають свою натуральну форму, поступово зношуються і частково переносять свою вартість на виготовлювану продукцію або виконану роботу (послуги) у вигляді амортизаційних відрахувань, а частково на збільшення первісної (переоціненої вартості “основних засобів”); — замінити визначення термінів, викладених у П(С)БО 7 “Основні засоби” замість: “Знос основних засобів – це сума амортизації основних засобів з початку його корисного використання” на, з погляду автора, “Знос основних засобів” – це втрата фізичних і моральних якостей основними засобами, а “амортизація” – це процес перенесення вартості основного засобу на собівартість продукції (робіт, послуг) з початку його корисного використання”. Сума амортизації основних засобів дорівнює сумі зносу у зв’язку з ідентичними їх нормами. 3. Автор вважає за доцільне на активну частину основних виробничих засобів, термін служби яких закінчився (що в теперішніх умовах законодавства неможливо встановити для груп 2, 3 і 4), але вони продовжують експлуатуватися, амортизацію не нараховувати і не включати її до собівартості продукції. Це дасть додатковий прибуток і в свою чергу, стане стимулом дбайливого ставлення до машин і обладнання під час експлуатації. Доцільне також використання поправкових коефіцієнтів, що враховують специфічні умови експлуатації основних засобів: змінність роботи машин, обладнання, природи-кліматичні умови тощо. 4. Дисертаційним дослідженням автором встановлено, що нарахування амортизації потрібно здійснювати від первісної вартості основних засобів, а не від залишкової (балансової), яка не сприяє прискоренню поновлення основних засобів (їх ступінь поновлення знижується до 40%). Проведений аналіз з розробкою математичної моделі амортизації основних засобів підтверджує висновок, що амортизаційна політика в Україні спрямована на пріоритет податкового обліку й злам бухгалтерського обліку з однією метою – збільшення оподаткування прибутку будь-якими шляхами і тим самим віддалення можливості процесу оновлення основних засобів і відповідно збереження процесу їх старіння. 5. Згідно з існуючим положенням після завершення реконструкції, модернізації, дообладнання, забудови витрати зараховуються на збільшення вартості основних засобів. Автор дисертації пропонує: а) витрати, відображені на дебеті рахунку № 15 “Капітальні інвестиції”, на модернізацію основних засобів списувати на фінансові результати (і включати до валових витрат): Дебет рахунку № 79 “Фінансові результати” Кредит рахунку № 15 “Капітальні інвестиції” у зв’язку з тим, що модернізація забезпечує поліпшення основних технічних і економічних показників роботи об’єкта основних засобів, часткову зміну технології виробництва, заміну окремих вузлів, агрегатів, використання вторинних енергетичних ресурсів, відходів виробництва, поліпшуючи тим самим фінансові результати підприємства; б) витрати на забудову основних засобів, реконструкцію списувати на збільшення вартості основних засобів: Дебет рахунку № 10 “Основні засоби” Кредит рахунку № 15 “Капітальні інвестиції”; в) витрати на капітальний ремонт основних засобів, вдосконалення технології і організації виробництва списувати неодноразово на виробництво (с. 15.5 П(С)БО 16 “Витрати”), а відображати на рахунку № 39 “Витрати майбутніх періодів” з подальшим списуванням на собівартість продукції (робіт, послуг) та інші витрати записом: Дебет рахунку № 23 “Виробництво” Дебет рахунку № 91 “Загально виробничі витрати” Кредит рахунку № 39 “Витрати майбутніх періодів”. 6. Запропоновані автором результати внаслідок виконаного аналізу методів оцінки вартості спожитих запасів за П(С)БО 9 “Запаси” свідчать, що застосування будь-якого методу (ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості, методів Fifo і Lifo) за умови незначного терміну зберігання запасів (наприклад, термін зберігання маргарину на підприємствах хлібопекарської промисловості, на прикладі якого проведено аналіз, – 4 дні) зміни ціни та інших факторів не відбувається, що і пояснює факт одержання майже однакових результатів застосування всіх методів. Застосування методу середньозваженої собівартості, який використовується на підприємствах галузі, а звідси і на більшості переробних підприємств, з незначним терміном зберігання запасів, є доцільним і виправданим з точки зору трудомісткості та матеріально-технічної бази. 7. Автором дисертації запропонована нова методика обліку витрат виробництва за елементами (рахунки класу 8 “Витрати за елементами”): для підприємств, які ведуть облік витрат за допомогою тільки рахунків класу 8; для підприємств, які використовують для обліку витрат тільки рахунки класу 9 “Витрати діяльності” і для підприємств, які використовують для обліку витрат як рахунки класу 8 “Витрати за елементами”, так і рахунки класу 9 “Витрати діяльності”, а також розроблено групування витрат за статтями калькуляції, що значно полегшить роботу дослідників, бухгалтерів-практиків та інших працівників, студентів. 8. Автором розроблено більш вдосконалену методику обліку незавершеного виробництва (робіт, послуг), розміри якого істотно диференціюються відповідно до специфіки виробництва, що дає змогу чітко визначитися із станом вартості запасів, їх впливу на склад валових витрат у звітному кварталі. 9. Автором дисертації встановлено, що методологія обліку виробничої собівартості за П(С)БО 16 “Витрати” змінила підхід до встановлення оптової ціни реалізації продукції (ОЦр), яка повинна тепер включати: виробничу собівартість продукції (ВСП), визнані адміністративні витрати (АВ), витрати на збут (ВЗ), податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір (АЗ) і прибуток (П). Звідси: ОЦр = ВСП + АВ + ВЗ + АЗ + ПДВ + П. Автором вперше запропоновано для визначення рентабельності виробництва продукції замінити раніше діючу формулу (Р = П / СП x 100 %) на: , де П – прибуток (кредитове сальдо на рахунку № 79 “Фінансові результати”) з виробництва відповідної продукції (робіт, послуг); ВСП – виробнича собівартість продукції; АВ – адміністративні витрати (розподілені на даний вид продукції); ВЗ – витрати на збут (розподілені на даний вид продукції). 10. Розроблені схеми доходів, витрат діяльності підприємства, концептуальні основи побудови обліку доходів від різних видів діяльності на підставі П(С)БО 15 “Доходи”, П(С)БО 16 “Витрати”, нового Плану рахунків та Інструкції про застосування Плану рахунків можуть бути використані в навчальному процесі, практиками-бухгалтерами при веденні бухгалтерського фінансового обліку та складанні фінансової звітності. 11. Дисертаційним дослідженням доведено, що існуюча база (Інструкція № 291 від 30.11.99 р. “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”) недосконала: автором встановлено невідповідність у 24 випадках кореспонденції рахунків: 12. У Плані рахунків бухгалтерського обліку № 291 від 30.11.99 р. відсутній рахунок для нарахування амортизації необоротних активів, а рахунок № 13 “Знос необоротних активів” підтверджує ідентичність зовсім протилежних понять: “знос” і “амортизація”. Автор дисертації пропонує назву рахунку № 13 замінити на: “Знос (амортизація) необоротних активів” у зв’язку з ідентичними їх нормами. 13. Автором дисертації розроблена і впроваджена відповідна кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку за темою дисертаційного дослідження. |