Анотація до роботи:

Терещенко В.М. Метафізичні інтенції української повісті 20-х років ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2002.

У дисертації досліджуються метафізичні інтенції української повісті 20-х років ХХ століття. На основі з’ясування специфіки епістеми початку ХХ століття, однією з головних рис якої була метафізична орієнтація свідомості людини, у роботі здійснена спроба аналізу жанру повісті в аспекті реалізації цієї світоглядної особливості митців. Предметом дослідження стали повісті, у назві яких фігурує жанрове визначення, зокрема “Повість про санаторійну зону” М.Хвильового, “Повість без назви” В.Підмогильного, “Повість наших днів” П.Панча. Аналіз деяких ідейно-тематичних та структурно-композиційних елементів повістей на засадах філософії імені (В.Підмогильний), “нової релігійності” (М.Хвильовий) та міфу (П.Панч) приводить до висновку про іманентну антропоцентричність та метафізичну інтенціональність цього жанру як такого.

У висновках узагальнено результати дослідження.

1. Література та метафізика мають багато спільних точок сходження, оскільки своїм головним завданням бачать осмислення світу та людини у глибинному ключі.

2. 20-і роки ХХ століття – період небувалої активізації філософських шукань у найрізноманітніших сферах життя, з найширшого кола питань. Специфічною ознакою української культури є те, що філософуванням займаються не фахівці, а письменники. А тому метафізичний спосіб філософування, притаманний людині початку століття спричиняє експансію в художні тексти філософської проблематики. Внаслідок цього художні тексти стають своєрідними філософічними ландшафтами, де кожна точка має значення, оскільки письменник-метафізик розуміє текст, літературу як своєрідний спосіб впливу на історичну, культурну, духовну, а отже, метафізичну реальність.

3. Жанр як формально-смислове утворення також потрапляє в поле пильної уваги українських митців, здобуваючись на глибоку філософську розробку, експліковану в канві самих текстів. Відтак версії жанру повісті, запропоновані письменниками 20-х років, – це метафізичні версії.

4. На відміну від письменників теоретики літератури як у 20-30-х роках ХХ століття, так і до сьогодні нехтують потенціями метафізичного осмислення жанрів. Аналіз позицій деяких літературознавчих шкіл початку – середини ХХ століття показує плідність залучення метафізики до роботи з теоретичним матеріалом літератури.

5. У дисертаційному дослідженні використання метафізики як критерію жанрової диференціації дало можливість довести, що активізація жанру повісті в українській літературі 20-х років ХХ століття стала наслідком того, що митцями була відчута і реалізована аналогічність цього жанру до метафізичної сутності людини, котра керується імперативом ad fontes. Таким чином, жанр повісті – це жанр антропоцентричний та метафізично зорієнтований.

6. Метафізична версія жанру повісті М.Хвильового ґрунтується на смислових потенціях “одкровення”. Таким чином, “новорелігійний” ландшафт, розгорнутий письменником в “Повісті про санаторійну зону” стає своєрідною духовною (метафізичною) практикою для людини у її намаганні досягти досконалості та істини.

7. В.Підмогильний створює власну версію жанру повісті – “повість без назви”. Інтерпретація тексту з ідентичною назвою крізь призму філософії імені дає можливість стверджувати, що метафізичні шукання людини – центр канону цього жанру.

8. У роботі свідомо уникається використання концепту поділу літератури на елітарну та егалітарну. Однак вихід до нього все ж був здійснений. Він постає як наслідок аналізу метафізичних аспектів повістей різнопланових за своєю світоглядною інтенціональністю письменників. У текстах М.Хвильового та В.Підмогильного реалізуються концепції світу та людини, в яких акцент зроблено на осмисленні саме людини в її бутті, цими митцями й у самому жанрі повісті актуалізуються інші смислові пласти, аніж у П.Панча. Для письменників, світоглядну специфіку яких у даному дослідженні охарактеризовано як свідому метафізичну заангажованість, повість набуває значущості як найвідповідніший ландшафт для експлікації внутрішнього світу одиничного суб’єкта. Метафізичні шукання героїв і М.Хвильового, і В.Підмогильного – це передусім шукання ними себе, самопізнання, оскільки лише за цієї умови можливе самоздійснення людини, від якого, за логікою письменників, уможливлюється структурація світу та надання смислу буттю як такому.

9. П.Панч своїми повістями експлікує протилежну ідею: буття людини ним ставиться в залежність від світу, соціуму, які переносять людину в ряд об’єктів, на котрі спрямовується дія. Світ, структурований логікою міфу, відводить людині місце на нижчих щаблях онтологічної ієрархії, знецінюючи її одиничну значущість, натомість виносить в канон спільноту, масу. Суб’єкт набирає вартості лише як сакральна жертва, на офірування якою спільнота погоджується. Зміщення “антропоцентричної” установки жанру повісті з людини та її сутності в бік об’єктивованого осмислення її крізь призму світу призводить до актуалізації в Панчевій версії повісті епічного начала, де втрачається авторська “монологічна”, індивідуальна інтенціональність жанру.

Ці спостереження показують, що жанр попри свою внутрішню онтологічну домінанту залежить у своїх реальних втіленнях як від генетичних коренів, так і від природи авторської свідомості. Однак той момент, що у сфері повісті 20-х років ХХ століття письменники, несумісні за своїми світоглядними позиціями, художніми напрямками, знаходять у повісті адекватну художню форму для експлікації метафізичних конструктів, говорить про те, що цей жанр у собі має певний онтологічний стрижень, котрим для нього є людське буття. Найочевиднішим прикладом того, яким чином метафізична сутність жанру повісті, його інтенція до метафізичного осмислення феномену людини, корегує власне авторську інтенціональність, може бути версія повісті П.Панча.

Публікації автора:

1. Терещенко В. Микола Хвильовий: телеологія dmiourg// Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей. Серія: Лінгвістика і літературознавство. – К., 2000. – Вип. 5. – С. 209 – 214.

2. Терещенко В. Філософія імені як конституент жанру повісті // Слобожанщина: Літературно-художній, суспільно-політичний та теоретико-методологічний журнал. – Х., 2001. – № 18. – С. 151 – 159.

3. Терещенко В. П.Панч “Без козиря”: Експлікація смислу історії чи імплікація метафізичної істини // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. – Х., 2002. – Вип. 1 (30). – С. 169 – 176.