1. Аналіз наукових публікацій, виконаних у контексті теми дисертаційного дослідження, показав, що більшість наукових розробок у галузі екополітології присвячена вивченню феномена екологізації політичної сфери і впливу політичних інститутів та процесів на стан екологічної ситуації. Екополітологічні дослідження здійснюються на двох рівнях: теоретичному і прикладному. Теоретичні екополітичні дослідження переважно фокусуються на вивченні умов і чинників здійснення державної екологічної політики, механізмів і технологій прийняття рішень стосовно довкілля і його охорони, а також методів їх аналізу. Об'єктом прикладних досліджень виступають теорії і практики прийняття управлінських рішень в екологічній сфері. У результаті дослідження з'ясувалося, що в розвитку сучасної екополітології спостерігається відставання теоретичного осмислення об'єктивних екополітичних процесів від реальних змін в екологічній сфері. Одним із найменш досліджених напрямів у цій галузі знання можна вважати пошук методології, яка допомогла б адекватно реагувати на швидкозмінні умови в системі “природа-суспільство-людина”. У зв'язку з цим виникає необхідність в якісно новому інструментарії, що дає змогу не лише описувати екополітичні процеси, але і своєчасно й ефективно реагувати на нові екологічні виклики. 2. Дослідження показало, що цілісне уявлення про публічну екологічну політику як складну, ієрархічну, багаторівневу систему можна отримати за допомогою використання системно-синергетичного методу і мережевого підходу. Методологічна доцільність застосування системно-синергетичного методу зумовлена тим, що об'єкт екополітологічного дослідження за своєю сутністю є системним, а синергія може виступати як джерело самоорганізації подібних систем. Застосування цих положень в екополітології дає змогу здійснювати аналіз екополітичних взаємодій, які є віддзеркаленням нелінійних процесів у просторі самоорганізації соціальних груп. Крім того, даний методологічний підхід допомагає простежити, як змінюється співвідношення між організацією і самоорганізацією в екологічній політиці, завдяки чому стає можливим поєднання методології наукового пізнання екополітичних процесів з методологією практичного управління ними з боку держави і громадянського суспільства. Методологічна доцільність використання мережевого підходу зумовлена тим, що завдяки цьому методу стає можливим аналіз екологічних ефектів взаємодій у мережевому просторі, основними складовими якого є ресурси, якими обмінюються мережеві актори. Найважливішим компонентом соціальної мережі можна вважати просторову організацію домінуючих “еліт”, які здійснюють управлінські функції у сфері формування і реалізації екологічної політики. 3. Реалізація концепції сталого розвитку здійснюється через формування і реалізацію публічної екологічної політики, що розглядається нами як сукупність цілей, завдань, пріоритетів, принципів, стратегічних програм і заходів, які розробляються і реалізуються в результаті взаємодії органів державної або муніципальної влади та інститутів громадянського суспільства. Сутність публічної екологічної політики розкривається в дослідженні через систему конкретних заходів, що здійснюються мережевими акторами в екополітичній сфері. Основні цілі публічної екологічної політики пов'язані з регулюванням дій соціальних груп, організацій і приватних осіб з боку держави і громадянського суспільства та публічним управлінням змінами в екологічній сфері. Публічна екологічна політика структурується за рівнями і сферами дії. Вона може бути глобальною, регіональною, транснаціональною, загальнонаціональною, локальною, може бути націлена на збереження конкретної екосистеми або біосфери в цілому, зачіпати різні сфери людської діяльності. Основний механізм формування і реалізації публічної екологічної політики формується в результаті взаємодії мережевих акторів, таких як держава (основний актор), політичні партії, екологічні рухи, громадські організації, окремі індивіди, бізнес-структури, транснаціональні корпорації, засоби масової інформації та ін. Публічний екологічний дискурс передбачає формування двох типів взаємних зв'язків між основними мережевими акторами. По-перше, це державно-політична мережа, яка має неформальний характер і включає партії, групи інтересів, неформальних експертів і представників органів виконавчої та законодавчої влади, що підтримують постійні контакти між собою, обмінюються інформацією і в разі збігу інтересів можуть об'єднати свої ресурси та зусилля у вирішенні певного екологічного питання. По-друге, це так званий “залізний трикутник”, коли для захисту і проведення екологічної політики об'єднуються структури, що діють у певній сфері. Як правило, це депутати парламенту, представники виконавчих органів влади і члени громадських організацій (груп інтересів). 4. Дослідження показало, що формування політико-правових механізмів публічної екологічної політики в Україні здійснюється в контексті загальносвітових тенденцій. Однак, незважаючи на велику кількість законодавчих актів і різноманітний спектр питань екологічної політики, що розглядається в сучасній законодавчій базі України, ці документи сьогодні в цілому ряді положень не відображають існуючих реалій в екологічній ситуації. У зв'язку з цим необхідно розробити нормативні документи щодо розмежування повноважень органів державної влади і органів місцевого самоврядування в природоохоронній сфері, а також створити умови для функціонування механізму суспільного консультування й узгодження інтересів різних соціальних груп і верств населення з метою залучення їх до законодавчого процесу. Не менш актуальним є розвиток інституту громадської екологічної експертизи, а також створення екологічних мереж з метою підтримки і відновлення біогеохімічних циклів, забезпечення безперервності природних ділянок території, збереження і відновлення екотипів, з одного боку, і гармонізації такої діяльності з суспільно-економічною і політичною діяльністю - з другого. 5. Важливу роль у процесі формування і реалізації публічної екологічної політики відіграє функціонування мережевих взаємодій у сфері екологічної культури і освіти, особлива значущість яких пояснюється тим, що ці сфери соціуму безпосередньо пов'язані з формуванням системи цінностей, яка, у свою чергу, визначає пріоритети повсякденної поведінки людей, що має свою проекцію на якість екологічної політики і формування горизонтальних взаємодій у громадянському суспільстві. 6. Необхідною умовою формування і реалізації публічної екологічної політики в Україні є створення можливостей для функціонування мережевих структур публічного екологічного управління. У зв'язку з цим особлива увага має бути приділена розробці і впровадженню ринкових методів управління природокористуванням з одночасним забезпеченням цілеспрямованого узгодження механізмів економічного саморегулювання і політичної діяльності різних мережевих акторів, а також державного контролю над діапазонами ефективності механізмів саморегулювання. 7. Перспективними напрямами подальшого дослідження заявленої теми є детальне вивчення мережевих взаємодій уряду, бізнес-структур та неурядових організацій в публічній екополітичній сфері на міжнародному, національному та регіональному рівнях. 8. Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати низку науково-практичних рекомендацій відносно створення ефективних політико-економічних і культурно-ідеологічних механізмів формування та реалізації публічної екологічної політики в Україні, зокрема: - органам державної влади спільно з неурядовими організаціями й екологічними рухами розробити механізм здійснення екологічного громадського контролю за діяльністю органів державної і муніципальної влади; - забезпечити державну підтримку інноваційної діяльності в екологічній сфері зі створенням доступного банку даних про досвід у сфері формування й реалізації публічної екологічної політики; сприяти розвиткові комплексу науково-дослідних робіт у галузі розробки мережевої методології в екополітологічних дослідженнях; - розробити і впровадити в системі післядипломної освіти спеціальні курси з публічної екологічної політики для представників органів державної і муніципальної влади, керівників підприємств різних форм власності, представників громадських організацій і засобів масової інформації; - провести модернізацію бібліотек з урахуванням новітніх інформаційних технологій для забезпечення культурно-інформаційної діяльності щодо поширення екологічних знань для всіх категорій населення; залучати до екологічної діяльності представників духівництва, засобів масової інформації, профспілок, молодіжних, жіночих організацій та ін. |