Проведене дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу: становлення та розвиток соціального партнерства відбувається за умов цілеспрямованої розбудови і впровадження механізмів взаємодії органів публічної влади та неурядових некомерційних організацій при спільному формуванні поля такого партнерства і в контексті активних самоорганізаційних процесів, що розгортаються в суспільстві. Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати висновки, які мають теоретичне й практичне значення та містять певну новизну. 1. Аналіз досліджень за темою дисертації показав, що розроблення механізмів державного регулювання процесу соціального партнерства і їх коректне застосування – нове й актуальне завдання сучасної науки і практики державного управління. Обґрунтована автором концепція базується на положенні, що соціальне партнерство є невід'ємною складовою соціального механізму демократичного урядування. Категоріальне насичення авторської концепції забезпечується завдяки введенню в наукову лексику термінів "неурядові некомерційні організації", "соціальний механізм демократичного урядування", а також уточненню змісту низки інших понять (демократичне урядування, соціальне партнерство та ін.), що розширило евристичні можливості дослідження і відкрило перспективи подальших наукових розвідок у цьому напрямі. 2. Встановлено, що соціальне партнерство забезпечує налагодження організованої взаємодії громадян, їхніх об’єднань, соціальних груп і органів публічної влади, а також сприяє усвідомленню пріоритету загальних інтересів і цілей з урахуванням часткових, необхідності дотримання взаємних зобов'язань і відповідальності. Неурядові некомерційні організації через механізми, процедури, інституції соціального партнерства доводять до органів публічної влади свої вимоги, реалізують юридичні права і врегульовують суперечності. Тобто забезпечується реалізація функції соціального механізму демократичного урядування, що передбачає виявлення суспільних інтересів і пошук оптимальних відповідей на суспільні виклики, об’єднання ресурсів і зусиль. 3. За результатами порівняльного аналізу визначено основні проблеми щодо запровадження дієвих форм співпраці неурядових некомерційних організацій і органів публічної влади в Україні. А саме: відсутність скоординованої і скоригованої політики соціального партнерства, недосконалість законодавчої бази таких відносин; формування і функціонування органів публічної влади на закритій основі, недооцінка ними людського капіталу; відсутність належної пропаганди позитивних прикладів діяльності неурядових некомерційних організацій та міжсекторної співпраці; низький рівень соціальної та політичної структуризації населення, політичної активності громадян, низька обізнаність громадян щодо діяльності неурядових некомерційних організацій, їх непопулярність серед населення; відсутність налагоджених зв'язків між самими об'єднаннями, що сприяли б обміну досвідом реалізації соціальних проектів; відсутність матеріальної бази, підготовлених кадрів і системи навчання лідерів та активістів об'єднань. Водночас в Україні уже створено певні передумови (правові, організаційні, інші) для впровадження міжнародно-правових підходів, що забезпечують становлення і розвиток міжсекторного соціального партнерства. При цьому приведення українського законодавства у відповідність з міжнародним не повинно призводити до заниження або необґрунтованого руйнування прийнятих у суспільстві стандартів і має здійснюватися з урахуванням загальнонаціональних інтересів та місцевих традицій. 4. Доведено, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування об’єктивно зацікавлені у взаємодії з неурядовими некомерційними організаціями. Подальший розвиток відносин "влада - громадськість" має бути пов'язаний з іншими (на відміну від сьогоднішніх) зрізами соціальної активності. Побудова відносин громадянського суспільства й держави за принципами відносин споживача та виробника послуг вимагатиме й відповідної комунікативної політики владних структур. Відтак у цей період чи не найголовнішими завданнями є встановлення атмосфери довіри між владою й громадськістю, роз'яснення стратегії змін та їх можливих наслідків, нових (відповідно до ролей) обов'язків, прав, вигод, обмежень для цих суб'єктів. 5. Визначено сукупність основних принципів соціального партнерства органів публічної влади та неурядових некомерційних організацій, а саме: розвитку комунікації і довіри; оцінки й розвитку партнерів; конструктивного урахування інтересів партнерів; диверсифікації механізмів партнерства; інституціоналізації механізмів партнерства; ресурсного синергізму; усвідомленої взаємозалежності; включення у процес потрібних учасників; чіткого визначення мети й ролей, забезпечення дієвої участі й правильного розподілу повноважень у рамках партнерства; підзвітності; максимізації стратегічного впливу. 6. Органи публічної влади мають ініціювальні можливості у формуванні й функціонуванні соціального партнерства. При цьому основним принципом управління даним процесом мають бути: відмова від заохочення утриманства; бюджетної ефективності; контролю за використанням бюджетних коштів; підтримки ініціатив; громадсько-державна експертиза; відкритість. 7. Дослідження організаційно-правових форм і принципів становлення та функціонування соціального партнерства органів публічної влади з неурядовими некомерційними організаціями, що вже використовуються у вітчизняній і зарубіжній практиці, його можливостей щодо вирішення суспільно значимих проблем сьогодення дозволило визначити механізми подальшого розвитку такої співпраці і розробити конкретні пропозиції. 7.1. Запропоновано перелік форм консультативно-координаційних органів партнерства публічної влади і неурядових некомерційних організацій в залежності від кількісного і якісного складу неурядових некомерційних організацій на конкретній території, сформульовані їх основні цілі і завдання, розроблені рекомендації щодо статусу та регулювання діяльності цих органів. 7.2. Рекомендовано. Прийняти закони: Про неурядові некомерційні організації. Відповідно слід внести необхідні зміни до цілої низки інших законів, що регулюють порядок створення та діяльності окремих видів таких організацій (громадських, благодійних, дитячих та молодіжних, ін.), а також до податкового законодавства; Про соціальне партнерство органів публічної влади з неурядовими некомерційними організаціями, який передбачав би конкретні механізми залучення останніх до розроблення і реалізації управлінських рішень, соціальних програм, а також створення сталої багаторівневої системи таких відносин; Про соціальне замовлення що регулював би відносини партнерів як під час проведення конкурсів соціальних проектів, так і під час їх реалізації, а також передбачав би механізми виділення на такі цілі фінансових ресурсів у вигляді субсидій і грантів, створення кращих матеріально-технічних умов для діяльності неурядових некомерційних організацій (надання приміщень, інформації, ін.) та контролю за виконанням проектів. Організувати видання бюлетенів з вичерпною інформацією про діючі на всіх територіальних рівнях неурядові некомерційні організації з переліком послуг, що ними пропонуються. Розробити і запровадити програми професійної освіти лідерів та активістів неурядових некомерційних організацій спільно з працівниками органів публічної влади на базі запропонованої інноваційної моделі навчання. При цьому забезпечити обґрунтоване визначення конкретних цілей навчання, моніторинг його результатів, створення належної інформаційно-методичної бази і формування креативної команди викладачів. 8. За результатами дослідження встановлено необхідність подальших розвідок у цьому науковому напрямі. Зокрема, потребують поглибленого дослідження: інструменти аналізу й оцінки результативності та ефективності функціонування запропонованих механізмів співпраці органів публічної влади і неурядових некомерційних організацій; правовий механізм регламентування, регулювання та забезпечення прозорості взаємовідносин суб’єктів соціального партнерства; організаційні, правові й економічні механізми участі у відносинах соціального партнерства другого (підприємницького) сектору та умови їх впровадження. |