У сукупності результати проведеного дисертаційного дослідження дозволили вирішити конкретне наукове завдання щодо обґрунтування нових підходів у формуванні і впровадженні державної політики у сфері ЗМІ та розробки дієвих механізмів її реалізації на регіональному рівні з урахуванням потреб громадян в соціально значущій інформації. На їх підставі можна зробити такі висновки: 1. Як свідчить аналіз наукового доробку, питання доцільності державного втручання у сферу ЗМІ на сучасному етапі є досить суперечливим. З одного боку, необхідність впливу держави спричиняють тенденції до комерціалізації інформаційної продукції, асиметричність суспільства відносно інформаційного забезпечення та доступу до різних інформаційних джерел. Разом з тим урахування різних ролей ЗМІ (як соціального інституту, технології та бізнес-структури) має стати основною засадою у процесі формування та реалізації державної політики України у сфері ЗМІ. Із цієї точки зору систему регулювання діяльності ЗМІ можна вважати засобом забезпечення ефективної комунікації в суспільстві, що передбачає впровадження у цій сфері правового, економічного, організаційного та етико-культурологічного механізмів державного управління в їх єдності та цілісності. 2. Комплексний аналіз комунікаційних процесів дозволяє узагальнити і сформулювати основні принципи, за якими здійснюється комунікація у сучасному суспільстві, а саме: презумпції відкритості інформації (цей принцип стосується, перш за все, питань інформаційної безпеки держави); демократизму (створення умов для існування таких форм самоорганізації суспільних відносин, що ґрунтуються на спілкуванні та зв’язках із громадськістю); альтернативної варіативності (вся різноманітність суб’єктів суспільних відносин має породжувати невичерпність можливих управлінських альтернатив щодо визначення цілей, вибору партнерів у спільній діяльності, застосування сучасних управлінських технологій та ін.); громадського консенсусу (вступаючи в зону конфлікту та прогнозуючи певні варіанти його вирішення, фахівці ЗМІ повинні будувати свою діяльність на засадах толерантності і суспільної згоди); інноваційної технологічності (постійно зростаюча різновидність та інноваційність технологічних засобів впливу ЗМІ має сприяти людині «відфільтровувати» увесь потік інформації для досягнення своєї мети у власній життєдіяльності). Упровадження зазначених принципів у суспільний комунікаційний процес та забезпечення їх дотримання на практиці може виступати основним змістом сучасної державної політики у сфері ЗМІ. 3. Державна політика у сфері ЗМІ полягає в цілеспрямованій діяльності держави щодо створення належних умов функціонування та розвитку ЗМІ, задоволення потреб суспільства в інформації, налагодження ефективних комунікаційних зв’язків, рівного доступу всіх зацікавлених суб’єктів комунікаційного процесу до різних інформаційних джерел. Узагальнення досвіду демократичних країнах світу щодо регулювання сфери ЗМІ вказує на найбільш прийнятну для України європейську модель інформаційного суспільства, в основу якої покладено збалансування інтересів держави, суспільства та ринку у сфері ЗМІ. Упровадження комплексного механізму реалізації державної політики у сфері ЗМІ вимагає правових процедур погодження з громадськістю цілей, завдань та принципів даної політики, а також структурно-функціональних та бюджетно-фінансових змін в управлінні. Разом з тим комплексний механізм має бути спрямований, насамперед, на вирішення суперечностей соціального характеру, що стає можливим у сучасному суспільстві шляхом домовленостей на засадах толерантності, національної гідності, самосвідомості, тобто стосується етико-культурологічного аспекту суспільних відносин. 4. Забезпеченість споживачів якісною, об’єктивною суспільно значущою інформацією залежить від правових, політичних та економічних умов функціонування ЗМІ. Проте ключовою проблемою для України на сучасному етапі залишається незавершеність процесу реформування ЗМІ, засновниками чи співзасновниками яких є владні структури. Завершення зазначеного процесу потребує ініціювання змін у законодавстві (з визначенням мети, шляхів та термінів реформування; окреслення чітких процедур уступки засновницьких прав, зміни видавця, з’ясування майнових відносин, передбачення надання пільг у перші роки роботи незалежних ЗМІ тощо), а також моральної готовності всіх учасників інформаційних відносин, особливо самих журналістів. 5. Основний зміст нормативних актів, які регулюють відносини ЗМІ та органів державної влади, має бути спрямований на практичне вирішення проблем відкритості влади та регламентувати основні процедури отримання інформації про діяльність влади, основними серед яких можна вважати: процедуру оприлюднення офіційної суспільно значущої інформації через ЗМІ (чітке визначення та співвіднесення певних видів соціальної інформації та каналів її поширення); процедуру забезпечення безпосереднього доступу працівників ЗМІ до документів і матеріалів органів влади, включаючи архіви офіційної інформації та комп’ютерні бази даних; процедуру надання інформаційних матеріалів зацікавленим особам на підставі їх запиту з дотриманням вимог чинного законодавства щодо конфіденційної інформації. Окрім того, мають бути чітко визначеними: – перелік суб’єктів влади, які зобов’язані надавати інформацію для ЗМІ; – перелік інформації з обмеженим доступом та такої, що не може належати до інформації з обмеженим доступом; – механізм реалізації повноважень ЗМІ як суб’єкта демократичного цивільного контролю над військовими організаціями та правоохоронними оганами держави; – інстанції для оскарження безпідставної відмови про надання інформації та встановлення за це відповідальності. 6. Удосконалення державної політики у сфері ЗМІ на регіональному рівні доцільно розглядати як налагодження дієвої взаємодії всіх суб’єктів цієї політики (влада, ЗМІ, суспільство), що виступають, відповідно до теорії масової комунікації, в якості основних елементів комунікаційного процесу. Такий підхід дозволяє органам влади врахувати впливи можливих перешкод у розповсюдженні інформації, а саме: фізичних (нашарування однієї інформації на іншу), психологічних (виникають як результат відмінності у сприйнятті навколишньої дійсності учасниками комунікаційного процесу або свідомої фальсифікації фактів), семантичних (з’являються як наслідок неоднозначності у трактуванні окремих понять), – та сформувати свою систему контрзаходів на всіх етапах комунікації. 7. Застосування технології маркетингового підходу до формування та реалізації державної інформаційної політики зумовлено невідповідністю структури та тенденцій розвитку регіональних ЗМІ з огляду на тематичне спрямування потребам населення в інформаційній продукції. Вирішення цих питань пов’язано з удосконаленням організаційного механізму державного управління на регіональному рівні, тобто приведення у відповідність до сучасних стандартів структурно-функціонального забезпечення даної політики. 8. Для підвищення самостійності, самокерованості елементів об’єкта управління, зокрема ЗМІ, дисертант рекомендує більш широко застосовувати з боку органів влади функцію мотивації, впроваджувати гнучкі методи управління щодо створення умов (мотивів) для узгодження інтересів ЗМІ та суспільства. Ці мотиви можуть спонукати на активність і певну спрямованість дій ЗМІ з вироблення актуальної та об’єктивної (незаангажованої) інформаційної продукції чи вдосконалення толерантних відносин у процесі комунікації. | 