У дисертації теоретично й експериментально досліджено ряд механізмів психологічного впливу кінематографічного відеоряду на людину. Доведена недостатність традиційних уявлень про вплив мистецтва для розуміння впливу кіномистецтва. Виявлена психологічна специфіка кінематографу дозволяє отримати «систему відліку» для адекватного використання ресурсу наукової психології в прогнозуванні психологічних ефектів впливу кінематографу на глядача. 1. Теоретичний аналіз психологічної специфіки кінематографу як виду мистецтва встановлює, що, крім синтетичного, комплексного характеру впливу на людську чуттєвість і створення «ефекту присутності» глядача в реальних ситуаціях, істотними для неї є: – здатність за допомогою відтворення форм психічних процесів задавати режим їхнього функціонування в глядача; – здатність «моделювати», і тим самим задавати певний режим споглядання (самоспостереження) психічних процесів, які забезпечують взаємодію суб'єкта з реальністю. 2. Для кінематографу специфічним є поєднання переживання пластично мінливої „присутності” (залучення) глядача в реальності із самоспогляданням (самоспостереженням) у певній формі. Такий механізм, що опосередковує вплив кіно на глядача, ми називаємо терміном «аура». 3. Кінематографічний відеоряд, відтворюючи і транслюючи глядачеві своєю структурою різні «режими» самоспоглядання (самоспостереження), використовує перелік стратегій спостереження і дослідження психічних феноменів, що в розвинутій формі вичерпується „класичними” психологічними теоріями. Це означає можливість використання теоретичних моделей відповідних напрямків наукової психології в якості евристичного засобу, в аналізі конкретних варіантів механізмів психологічного впливу кіно й у прогнозуванні створюваних ними ефектів. 4. Структура окремого кадру складається з чотирьох психологічно суттєво різних компонентів, що «матеріалізують» «твірні» образів свідомості (смисли, значення, чуттєву тканину і біодинамічну тканину): 1) зображувані об'єкти; 2) знаки-специфікатори, що додають певні значення зображеним об'єктам; 3) елементи кадру, що створюють переживання залученості глядача до змісту кадру; 4) елементи, що передають переживання руху світу, природи. «Твірні» свідомості, актуалізуючись у тій чи іншій формі особливостями побудови кадру, опосередковують психологічний вплив кінокадру на глядача. При цьому найбільш специфічною для природи кінематографу є актуалізація і розгортання чуттєвої тканини свідомості. 5. Монтаж відеоряду виступає як форма структурування психічної активності глядача. Теоретичний розгляд виявляє три варіанти психологічної структури монтажу. а) Хаотична послідовність кадрів при «ударності» окремо кожного з них. Такий монтаж створює режим «занурення» суб’єкта в інтенсифіковані афективні стани. б) Логічно задана послідовність кадрів. Такий монтаж створює режим визначеної ззовні, «рамкової» організації перебігу психічних процесів. в) Послідовність кадрів, що пов’язується актуальною самосвідомістю глядача. Такий монтаж створює режим споглядання безпосереднього досвіду як реалізації взаємодії суб’єктності з реальністю. 6. Емпіричне дослідження було побудоване як її вибіркова перевірка розробленої моделі психологічного впливу відеоряду на глядача. Воно дозволило підтвердити наступні теоретичні положення. – Візуальне зображення здатне не тільки транслювати певну інформацію глядачеві, але й впливати на особливості його психічної активності. – Побудова кінокадру здатна визначати рівень рефлексивності сприйняття змісту кадру (тобто елементи самоспоглядання). – Послідовне подання глядачеві серії візуальних зображень викликає появу настановчого ефекту щодо характеристик змісту зображень. Це дає підстави розглядати настановлення як «прообраз» психологічної зв’язки в монтажі кадрів. – Перший тип структурної побудови монтажу викликає порівняно позитивні, комфортні, але мало диференційовані стани, що можна тлумачити як ознаки залученості до сприйняття сфери потреб особистості, а також зниження рівня здатності до рефлексії внутрішніх станів. – Другий тип структурної побудови монтажу, незалежно від змісту кадрів, посилює рівень схильності до агресивної поведінки. Водночас зафіксовано тенденцію до зменшення рівня психічної напруженості глядача і зростання емоційного збудження, що можна тлумачити як зниження самоконтролю паралельно зі збільшенням імпульсивності. Такий процес означає своєрідний зсув локусу контролю суб’єкта від внутрішнього до зовнішнього, що підтверджується появою у відповідях учасників дослідження тенденції до зростання значущості героя, який демонструється монтажним фрагментом. Ця значущість означає можливе сприйняття його як зразка для відтворення (імітації) форм перцептивно-емоційної активності. Таким чином, цей тип монтажу посилює тенденцію до прийняття регуляції ззовні, але послаблює саморегуляцію суб’єкта, що підтверджує наші теоретичні передбачення щодо монтажу цього типу: поляризацію психічного апарату на контрольовану і неконтрольовану сфери (аналогічно «свідомості-підсвідомості» і т.п.). – Третій тип структурної побудови монтажу стимулює процеси, що фіксуються як певні зміни на рівні самосвідомості глядача («становлення до себе»). При цьому з’являються ознаки внутрішньої роботи глядача (посилення стану напруженості), яка виконує функцію саморегуляції, утримання рівноваги (посилення заспокоєння). Разом з тим виникає певна тенденція до поглиблення зовнішнього сприймання. Такий монтаж відповідає нашим припущенням: він сприяє більшій цілісності станів суб’єкту і зростанню рівня («тонусу») самоспоглядання. 7. Таким чином, механізми психологічного впливу кіновідеоряду полягають у моделюванні й трансляції глядачеві форм організації психічної діяльності. Континуум різновидів таких форм у загальному вигляді відповідає вихідним пояснювальним категоріям, що висувалися в межах трьох програм розвитку психологічної науки на етапі її становлення: «апперцепція», «інтенція», «рефлекс». У скороченому формулюванні суть цих механізмів така. – Ключовий механізм впливу кіновідеоряду названий нами «аурою». Він може бути описаний як індукування в глядача роботи апперцепції, за допомогою створення свого роду психологічного поля актуального досвіду, що включає активізацію рефлексивних процесів глядача (залучення актуальної самосвідомості), і, разом з цим, розкриття для суб'єкта нових характеристик об'єктного поля сприймання («множення мірності» чуттєвої тканини свідомості). – Другий механізм може бути описаний як процес створення інтенцій, при якому глядачеві побудовою кадру і монтажу (що демонструє глядачеві для відтворення форми психічної активності) задається спрямованість розуміння і переживання того, що сприймається, особливостей усвідомлювання себе, своїх позицій щодо життєвих явищ, які показувалися на екрані. Такий механізм у певній мірі розділяє «внутрішній світ» глядача на керовану, «соціально погоджену» і некеровану, «стихійну» частини, і створює тенденцію до парадоксального сполучення впорядкування і хаотизації психічних станів глядача. – Третій механізм може бути описаний як форма рефлексоподібних процесів, при яких у глядача поданням «сильних» стимулів викликаються мимовільні, «природні» реакції. У силу «природності» ці реакції можуть визначати появу у суб'єкта релаксаційного ефекту. З іншого боку, тенденція до мимовільності не передбачає активного залучення самосвідомості глядача, що може породжувати ефект свого роду «психологічної анестезії». |