У сукупності одержані результати дослідження дозволили розв’язати науково-прикладне завдання стосовно обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень щодо вдосконалення механізмів державного управління у сфері молодіжної політики в контексті оптимізації взаємодії держави і молоді, громадських структур, бізнесу в процесі соціального становлення і розвитку молоді. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки: 1. Державна молодіжна політика – це специфічний напрям діяльності держави, що здійснюється в інтересах молодих громадян і суспільства з метою збереження та розвитку молодіжного потенціалу і через це, забезпечення соціального відтворення, оновлення та прогресу суспільства. Активізуючи інтереси й потреби молодих громадян і розкриваючи протиріччя, що супроводжують процес досягнення цілей, державна молодіжна політика покликана розв'язувати виникаючі проблеми, направляти їх у русло цивілізованої взаємодії, діалогу суспільства і молоді. 2. Уточнено поняття державне управління у сфері молодіжної політики, яке пропонується розглядати як системний та цілеспрямований вплив суб’єктів державного управління за участі представників громадськості на процеси у молодіжному середовищі з метою забезпечення ефективної соціалізації й інтеграції молоді у суспільні процеси. Встановлено, що ефективність державно-управлінської системи знижується через недостатній ресурсний потенціал цієї сфери й відсутність дієвих комунікативних стратегій влади. 3. Динаміка перетворень, що відбувається у практиці підтримки молоді у західних країнах, стає можливою за умови докорінної зміни в суспільстві уявлень про роль і значення молодого покоління в соціальній структурі суспільства й виявлення довіри до нього органів влади. Процес допомоги молоді у країнах з розвиненою демократією дістає силу в індивідуалізації, а не в колективізації, в регіоналізації, а не в централізації, в плюралізмі, а не в централізмі, і в безпосередній участі, а не в управлінні зверху. 4. В сучасній Україні створена правова база, яка регулює різні сфери життєдіяльності молодих громадян, однак, система забезпечення прав і свобод знаходиться у стадії розроблення, а їх реалізованість та захищеність залишається на невисокому рівні, низькою також є правосвідомість і правова культура молоді. Створення умов для повноцінної соціалізації молоді можливе в результаті об’єднання зусиль всього суспільства, що потребує розвитку законодавчої бази у напрямі регламентації основ співпраці державних і недержавних інституцій. 5. Оскільки система державного управління у сфері молодіжної політики діє через певні механізми (правовий, організаційний, фінансово-економічний та ін.), які визначено як сукупність засобів державного впливу (правових норм, принципів, практичних заходів, методів, інструментів), спрямованих на створення суб’єктами державного управління умов і гарантій соціального становлення й розвитку молодих громадян, виникає нагальна вимога, з одного боку, комплексного їх упровадження та взаємоузгодженого удосконалення, адже ці механізми характеризуються органічними зв’язками, а з іншого – реалізації при цьому організуючої ідеї щодо належного життєзабезпечення молодих громадян. 6. Існуючий розрив між цілями молодіжної політики держави та реальним станом молоді свідчить, що в умовах трансформації українського суспільства, не вдалося знайти оптимальні шляхи й механізми оперативного реагування на нові явища, що призвело до суттєвого погіршення становища значної частини молоді та обумовило збільшення рівня недовіри нового покоління до влади й основних інститутів українського суспільства. Побудова якісних відносин держави і молоді можлива за наявності певних передумов: визнання молоді стратегічним ресурсом розвитку України, утвердження її прав, забезпечення гідного рівня життя, розширення демократичної участі в розвитку суспільства. 7. Удосконалення організаційного механізму державного управління у сфері молодіжної політики вимагає розробки науково обґрунтованої стратегії державної молодіжної політики, упровадження демократичних засад у діяльність системи органів державного управління, розвитку кадрового потенціалу, налагодження діалогової взаємодії органів влади і громадськості. За цих умов політика держави припускає динамічність і диференційований підхід, керованість і самоврядність. 8. Фінансові ресурси сфери молодіжної політики доцільно формувати шляхом цілеспрямованої бюджетної політики, яка передбачає довгостроковий розвиток і інвестиції в молодь, багатоканальне фінансування, міжбюджетні й партнерські державно-приватні форми субсидування. Успішність державних заходів підтримки молоді та її організацій багато в чому залежить від ефективності використання потенціалу приватного спонсорства і меценатства. 9. Вирішувати проблеми державного управління у сфері молодіжної політики в сучасних умовах необхідно шляхом переходу до нової управлінської парадигми. Вона має включати побудову паритетних відносин між органами влади і молоддю, поєднувати елементи державного і громадського управління, забезпечувати максимальне залучення громадськості до вироблення і здійснення обґрунтованих, узгоджених управлінських рішень з урахуванням запитів молоді та активізації її власних зусиль. |