1. У другій половині ХХ ст. економічна теорія розширила традиційне тлумачення капіталу. З’явилась і активно розвивається концепція соціального капіталу. У поняття соціального капіталу включають всі відомі форми організацій (державні, громадські), а також всі формальні і неформальні відносини між людьми (особисті, сімейні, суспільні, засновані на традиціях чи такі, що регулюються законом). Результати аналізу поняття “соціальний капітал” дають змогу сформулювати такі висновки: 1) соціальний капітал є однією з форм капіталу (поряд з фізичним, економічним тощо) і може бути каталізатором соціально-економічного розвитку; 2) концепція соціального капіталу – найповніший підхід до соціології економічного розвитку; 3) тлумачення поняття соціального капіталу змінювалось від вміння долати труднощі індивідом (Г. Лоурі), трактування соціального капіталу як різновиду людського і фізичного (П. Бурдьє) до розширення його трактування як різноманітності сутностей, джерел, власників та обмежень (Дж. Коулмен), вузького погляду на соціальний капітал (У. Бейкер, Р. Берт, М. Шифф) або на громадські організації (Р. Патнам); 4) нове розширене трактування соціального капіталу належить Дж. Тернеру, який запропонував інтегрувати соціологічні знання з економічною думкою; 5) соціальний капітал має як позитивні, так і негативні наслідки. Отже, соціальний капітал – це продукт соціальних відносин на всіх рівнях суспільної організації, який суттєво впливає на розвиток всіх сфер суспільства і за певних обставин може створювати або підсилювати синергетичний ефект розвитку соціальних організацій. 2. Невдачі України в економічному і соціальному розвитку можна пояснити низькою ефективністю управління, яку ми пов’язуємо з недостатнім накопиченням соціального капіталу і відсутністю дійових механізмів державного управління. У роботі теоретично обґрунтовано основні положення створення механізму державного управління соціальним капіталом. Під державним механізмом формування соціального капіталу розуміємо штучно створену складну систему, призначену для досягнення поставлених цілей щодо формування складових соціального капіталу, яка має визначену структуру, сукупність правил і норм, методи, засоби, інструменти державного впливу на об’єкт управління. Сформульовано основні принципи створення державного механізму формування соціального капіталу, серед яких принципи цілеспрямованості, безперервності та надійності, планомірності, динамізму, несуперечливості законам управління, цілепокладання, цілісності, автономності, моделювання, ефективності управління. Уточнено джерела, форми та наслідки соціального капіталу. До основних джерел належать: сім’я, освітні заклади, підприємства, громадянське суспільство, національні адміністративні одиниці, держава, міждержавні об’єднання. 3. Генерування соціального капіталу залежить від цінностей людини, норм та архетипів суспільства. Найбільш сприятливою сферою, в якій держава має пряму можливість відтворювати соціальний капітал, є система освіти, адже вона створює не лише людський капітал, але й соціальний – у формі соціальних правил і норм, які здатні змінити якість та стиль життя суспільства. 4. Запорукою ефективної діяльності органів державної влади є створення механізмів взаємодії органів влади та громади. Залучення громадських організацій до державного управління передбачає три етапи: а) допомога у визначенні актуальних проблем вирішення; б) політичне конструювання шляхів вирішення проблем; в) імплементація теоретичних положень у практику. Встановлено чотири можливі шляхи впливу громадських організацій на державну політику: безпосередній, консультативний, інноваційний, наглядовий. 5. Україна характеризується низьким рівнем соціального капіталу. Встановлено такі чинники його дефіциту: 1) культурно-історичний; 2) соціальний; 3) демографічний. Спостерігається тенденція поширення недовіри до держави та політичного режиму, а також декапіталізація соціального капіталу, пов’язана зі зниженням громадянської активності, поширенням недовіри між членами суспільства. 6. Важливе значення має накопичення та аналіз практичного досвіду відродження соціального капіталу. Цю проблему відпрацьовано на прикладі Старосамбірського району Львівської області. Досвід створення Прикарпатської агенції розвитку краю показує, що за певних умов і при бажанні відродження соціального капіталу є можливим і це має значний ефект. Основними результатами зазначеного експерименту є збільшення кількості нових робочих місць, набуті навики колективної діяльності в громаді, залучення інвестицій, зростання соціального оптимізму населення, налагодження транскордонної співпраці, активізація громадського життя, проведення фестивалів, видавнича діяльність. 7. У роботі критично проаналізовано різні методики оцінки соціального капіталу, зокрема: методика Р. Патнама, яка включає активність залучення індивідів до суспільного життя, благодійну і доброчинну діяльність, неформальну соціалізацію, ступінь міжособової довіри; методика Національної комісії США, яка є альтернативною до методики Р. Патнама; методика Ф. Фукуями, що передбачає аналіз даних про злочинність, сімейний стан, дані про довіру і цінності; методика вивчення громадянської позиції університету Стречклайд, яка пропонує оцінювати соціальний капітал за інтегральним критерієм; методика, запропонована Ю. Приваловим, О. Рогожиним, Ю. Саєнко, що пропонує визначати ефективність соціального капіталу; методика Р. Роуза, яка базується на використанні даних опитування населення. Розмаїття методик свідчить про значні труднощі, які стосуються вибору індикаторів та їх інструментальної оцінки. 8. Роль держави у генеруванні соціального капіталу є значною. Відповідно до найновіших концепцій, є чотири бази, основи влади, від яких залежать всі можливі форми урядів і державного управління, а саме: 1) примус, чи застосування сили; 2) адміністрування, чи застосування регулятивних ресурсів; 3) спонукальні мотиви використання матеріальних ресурсів; 4) символічний вплив, тобто використання системи культурних цінностей і символів. Необхідно знайти таку модель консолідації базових елементів влади і рівня централізації, яка була б здатна підвищувати потенціал розвитку суспільства. Узагальнивши, можна окреслити такі напрями підтримки державою соціального капіталу: організаційний, фінансовий і правовий. 9. Узагальнення зарубіжного досвіду діяльності Міжамериканської фундації з аналізу результативності соціального капіталу показує, що для емпіричного дослідження можна використати модель Конуса, яка відображає суттєві ознаки соціального капіталу. Розбудова демократичної держави в Україні потребує значних ресурсів соціального капіталу, тому існує необхідність всебічного дослідження соціального капіталу і розробки програми його відродження, орієнтовний зміст і структуру якої запропоновано в роботі. Програму рекомендується складати з таких етапів: 1. Аналіз та визначення проблеми. 2. Формування назви програми. 3. Встановлення мети і визначення цілей програми. 4. Формування показників оцінки програми. 5. Окреслення напрямів діяльності програми. 6. Моніторинг програми. 10. Величезним резервом для створення соціального капіталу є кооперація. Сьогодні доцільно говорити про відродження в Україні кооперативного руху, який бурхливо розвивався на початку ХХ ст. Метою кооперативного руху насамперед є захист економічних інтересів своїх членів. Головною спільною ознакою кооперативів усіх форм, що відрізняє їх від інших сучасних моделей для спільної діяльності, є те, що вони є водночас і громадською організацією, і господарським підприємством. Виділено такі специфічні ознаки кооперативів як громадських організацій: 1. Кожен кооператив повинен бути добровільною і самодіяльною організацією, що створюється за ініціативою самих громадян. 2. Кооператив є об’єднанням, спілкою осіб. 3. Колектив має за мету задовольнити певні потреби та інтереси осіб, об’єднаних у ньому. 4. В кооперативи переважно об’єднуються бідні і середні прошарки населення, для яких вони є організаціями взаємодопомоги. 5. Важливою ознакою кооперативу є принцип взаємодопомоги і опори на власні сили. Кооператив є однією з форм демократії. 11. Досвід розвитку соціально-економічних процесів в Україні свідчить, що соціальний капітал відроджується дуже повільно і сподіватися на його спонтанне відтворення не варто. Потрібні значні зусилля держави, громади, тобто необхідні інвестиції у цю сферу, що, своєю чергою сприятиме економічному зростанню. Неопрацьованість форми інвестування в соціальний капітал на теоретико-методологічному рівні, а також повна байдужість органів державного управління та органів місцевого самоврядування до розвитку соціального капіталу ставить під сумнів їх здатність вивести суспільство із затяжної системної кризи. Тому інвестування в соціальний капітал є запорукою високоефективного управління та розвитку демократії в Україні. Отже, інвестиції у соціальний капітал є запорукою високоефективного управління і розвитку демократії в Україні. |