Проведене дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу: механізм державного управління власністю на регіональному ріні має будуватися на узгодженні інтересів центральних та місцевих органів державної влади, органів спільної компетенції територіальних громад та окремих територіальних громад з метою підвищення рівня ефективності використання власності. Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати висновки, які мають теоретичне й практичне значення та мають певну новизну. 1. У сучасних умовах істотно зростають роль і значення регіонів, що являють собою соціальну й економічну основу держави. Ринкові перетворення формують цільові орієнтири і передумови повноцінного використання власності на регіональному рівні, які можуть бути ефективно реалізовані тільки за наявності відповідних механізмів, серед яких провідне місце належить удосконалення механізмів державного управління. Проте в Україні сформована така система пріоритетів державної влади й управління, відповідно до якої першорядна і переважна увага приділяється тим елементам системи власності, що є предметом відання і входять до сфери повноважень центральних органів державної влади й управління, а також базовим самоврядним територіям – селам, селищам, містам. Унаслідок цього, державна власність, що знаходиться у сфері управління місцевих органів державної влади, та спільна власність територіальних громад, що здебільшого перебуває у віданні місцевих державних адміністрацій, „випадає” з цілісної системи управління, що, зрештою, впливає на ефективність її використання. 2. Ключовим елементом розвитку власності на регіональному рівні є спільна власність територіальних громад, яка як і інші форми власності, являє собою сукупність відносин між людьми з приводу присвоєння і відчуження засобів виробництва і створюваних з їхньою допомогою матеріальних благ у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Сутність спільної власності територіальних громад полягає в тому, що функціонування цього інституту спрямоване на забезпечення життєдіяльності населення окремих територіальних громад, а не на одержання прибутку. Така форма власності має соціальну природу і спрямована на вирішення питань регіонального значення з метою підвищення рівня і якості життя регіонального співтовариства. Необхідність підвищення ефективності використання спільної власності територіальних громад в Україні, як економічної основи публічної влади на регіональному рівні, обумовлена низьким рівнем фіскальної самостійності на регіональному рівні. Розуміння сутності (природи) і змісту спільної власності територіальних громад надзвичайно важливе при визначенні стратегії розвитку регіону. 3. Найбільшою мірою на формування власності на регіональному рівні в Україні та характеристики її сучасного стану вплинули такі явища і процеси: - поняття „публічна власність” та її різновиди – державна, комунальна, власність АРК – пов’язані з нею економічні та правові категорії не визнавалися і не вивчалися в радянській науковій літературі і були відсутні в законодавстві до початку 90-х років XX століття; - основним елементом власності на регіональному рівні є спільна власність територіальних громад, джерелом якої є державна власність, тоді як у класичному варіанті вона створювалася, насамперед, у результаті муніципалізації – усуспільнення підприємств, що належать приватному капіталу; - формування власності на регіональному рівні здійснювалося стихійно, в умовах відсутності єдиної науково обґрунтованої методології виділення комунальної власності з усього масиву державної власності і послідовної програми реалізації цього процесу (відсутність механізму „зняття” з комунальної власності статусу державної; змішання процесів приватизації і муніципалізації; відсутність чітких цілей і критеріїв формування комунальної власності); - відсутність „повноцінної” нормативно-правової бази, що регулює процес розвитку власності на регіональному рівні: прийняті з метою організації і регулювання процесу формування власності на регіональному рівні нормативно-правові акти не мали під собою ні гідної, адаптованої до особливостей розвитку України, теоретичної бази, ні реальних механізмів практичної реалізації, що зрештою обумовило їхню нежиттєздатність. 4. Проведений у дисертації аналіз таких аспектів власності на регіональному рівні, як організаційний механізм та технології управління власності на регіональному рівні, дозволив виділити наступні характеристики сучасного стану власності на регіональному рівні: - обсяг і функції майнового комплексу території вказують на об’єктивний характер існування регіональної форми власності; - структуру власності на регіональному рівні складають переважно збиткові підприємства і неефективні організації, а також об’єкти соціальної інфраструктури, що після приватизації ряду промислових підприємств залишилися у віданні місцевих державних адміністрацій. Це обумовлює ресурсопоглинаючий характер власності на регіональному рівні і перешкоджає виконанню власністю на регіональному рівні своєї сутнісної функції – забезпечення життєдіяльності регіонального співтовариства; - надто великий масштаб об’єктів власності на регіональному рівні, найчастіше „непідйомний” для регіонів, що негативно позначається на ефективності управління; - наявність значних елементів відчуження громадян від власності на регіональному рівні. Основною причиною цього є економічна неспроможність переважної більшості органів спільної компетенції територіальних громад і залежність місцевого самоврядування від державної влади, що в сукупності веде до фактичної інтеграції спільної власності територіальних громад та державної власності. Усе це викликає часткову втрату державною власністю своєї державної природи, а спільною власністю територіальних громад своєї недержавної природи, ототожнення кількох видів публічної власності; - високий ступінь зношеності основних фондів власності на регіональному рівні, що пов’язано зі збитковістю державних та комунальних підприємств на регіональному рівні і відсутністю в регіоні коштів, необхідних для відновлення основних фондів; - обсяг власності на регіональному рівні, яка закріплена за певним регіоном та ефективність її реалізації не корелюють з рівнем економічного розвитку цієї території і рівнем соціального добробуту місцевого населення, хоча основними функціями власності на регіональному рівні є економічна і соціальна. 5. Управління власністю на регіональному рівні є основним механізмом її реалізації. Формування реальних схем управління власністю на регіональному рівні варто здійснювати, виходячи із сучасних принципів ефективного менеджменту та використовуючи базові положення цивільного і господарського законодавства. Практична реалізація цих завдань здійснюється в межах єдиного двоступеневого процесу управління. Цикл управління власністю на регіональному рівні передбачає два основних етапи: етап встановлення власності на регіональному рівні – ідентифікація, оцінка й облік об’єктів власності на регіональному рівні; етап оперативного управління – планування й організація заходів щодо використання об’єктів власності на регіональному рівні, оцінка ефективності цього використання і розробка заходів щодо підвищення ефективності. Застосування двоетапного підходу до управління власністю на регіональному рівні дозволяє зробити цей процес більш структурованим, сприяє формуванню чіткішої і прозорішої системи повноважень та відповідальності у сфері прийняття рішень з використання власності на регіональному рівні. 6. Сутність процесу державного управління власністю на регіональному рівні визначається формою власності: - безпосереднє управління (розпорядження, планування використання, організація використання, контроль за використанням) відносно державної власності; - регулювання (створення правових, організаційних, інформаційних та інших умов діяльності) і контроль стосовно спільної власності територіальних громад, а також безпосереднє управління у разі делегування відповідних повноважень місцевим державним адміністраціям з боку обласних рад; - регулювання та контроль стосовно приватної власності у випадках виконання нею соціально значущих функцій. 7. Рекомендовано внести зміни до Цивільного та Господарського кодексів України в частині визначення критеріїв ефективності використання публічного майна; до Закону України „Про місцеві державні адміністрації” в частині перенесення акцентів в її діяльності з безпосередньо управлінських впливів щодо управління власністю до регулюючих та контролюючих. Рекомендовано прийняти Закон України „Про комунальну власність”, „Про майно права спільної власності територіальних громад” з метою визначення відповідної ролі механізму державного управління. 8. Перспективними напрямками подальших досліджень вважаємо функціонально-вартісний аналіз потенціалу розвитку регіональних і субрегіональних утворень, створення комплексу нормативів використання усіх видів об’єктів власності на регіональному рівні, розробку моделей визначення оптимальних пропорцій простого і розширеного відтворення власності на регіональному рівні, а також підготовку рекомендацій з бізнес-планування діяльності підприємств, заснованих на різних формах власності, що розвиваються на регіональному рівні. |