Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладене в його основу припущення, що вдосконалення складових механізму державного управління в здоровоохоронній галузі сприятиме реструктуризації та вдосконаленню чинної моделі охорони здоров’я таким чином, аби вона повністю відповідала завданням і функціям системи первинної медико-санітарної допомоги міському населенню. Узагальнення результатів дослідження надає можливість сформулювати низку висновків та рекомендацій, які мають теоретичне та практичне значення. 1. Чинна система охорони здоров’я загалом відповідає національним інтересам держави і за нормативно-правовим забезпеченням має можливості надання гарантованої медичної допомоги міському населенню на рівні дільничної служби амбулаторно-поліклінічних закладів. Проте, задіяна система, через: неефективне використання системних ресурсів; невиконання вимог діючого законодавства владними і відомчими органами управління по впровадженню в медичну практику структур сімейної медицини, системи управління якістю, стандартів, протоколів; територіальний підхід до формування дільниць; невідповідність джерел і механізмів фінансування та оплати праці сімейного лікаря до умов ринкового середовища тощо, функціонує не ефективно і не відповідає принципам і підходам державного управління. Тому недостатність наукового обґрунтування діяльності системи медичної допомоги потребує опрацювання функціональних, організаційних, мотиваційних, фінансово-економічних та правових механізмів державного управління. 2. Встановлено, що на такі показники діяльності міської системи первинної медико-санітарної допомоги міському населенню як доступність і якість медичної допомоги, стан здоров’я пацієнтів впливають внутрішньовідомчі організаційно-управлінські чинники: нераціональність інфраструктури, необґрунтованість задіяння фахівців поліклінік та інших лікувальних закладів в наданні медичної допомоги; відсутність самостійності в діяльності медичних структур і жорстка прив'язаність їх до конкретної території та чисельності населення; можливість для населення отримувати консультації і допомогу поза своїм дільничним лікарем та диспетчерські функції останніх і зволікання у дотримуванні медико-організаційних етапів; відсутність цілісності процесу та використання застарілих схем управління; фінансування за принципом “для медичної допомоги”; низький рівень підготовки з державного управління та ін. Тому їх дослідження і наукове обґрунтування повинно бути покладене в підвалини реструктуризації чинної системи охорони здоров’я. 3. Запропонована функціонально-структурна схема управління системою первинної медико-санітарної допомоги за функціональними, організаційними, фінансовими, мотиваційними та правовими механізмами державного управління та принципами сімейної медицини: відповідає державній політиці щодо системи охорони здоров’я; відокремлює структури сімейної медицини від поліклінік; використовує нові підходи до моделювання її інфраструктури та функціонування; диференціює медико-організаційні етапи і механізми фінансування за схемою первинного фондоутримання; сприяє підвищенню ефективності діяльності та управління в здоровоохоронній галузі при збереженні загальної схеми підпорядкованості; надає можливість організовувати отримувати медичну допомогу (послуги) до 80,0 відсотків пацієнтів на рівні сімейного лікаря і за єдиним клініко-діагностичним маршрутом; застосовує прогресивні форми оплати праці і професійно-правовий і соціальний захист медичних працівників і пацієнтів тощо. Життєздатність і перспективність вищенаведеної схеми управління системою первинної медико-санітарної допомоги населенню математично підтверджена. 4. Основними шляхами вдосконалення функціональних, організаційних і правових механізмів державного управління у охороні здоров’я для підвищення рівня чинної системи первинної медичної допомоги можуть бути: опрацювання та впровадження раціональних схем реструктуризації; приведення нормативної бази у відповідність до ринкових умов діяльності; підвищення вимог щодо рівня підготовки і професійно-посадових якостей керівного складу і фахівців медичних закладів; удосконалення механізмів забезпечення якості надання медичної допомоги чи послуг населенню; диверсифікація основних джерел фінансування та узгодження фінансових і правових механізмів супроводження медичної допомоги чи послуги населенню тощо. 5. Про переваги комплексного розв’язання проблем збереження і відновлення здоров’я населення в державній охороні здоров’я свідчать проведені заходи по реструктуризації її системи первинної медико-санітарної допомоги міському населенню на засадах механізмів державного управління та принципів сімейної медицини на рівні обласного центру, які сприяли стабілізації і позитивній динаміці діяльності медичних структур та стану здоров'я населення за період 2004-2005 рр. (організовано 8 сімейних лікарських амбулаторій і центр сімейної медицини при клініці медичного університету; здійснено цільову підготовку 125 сімейних лікарів, 128 соціальних працівників; відкрито при 62,2% поліклініках денні стаціонари терапевтичного і хірургічного спрямування; у 1,2 рази знизились рівні первинної захворюваності органів дихання і ін.). 6. Запропоновані організаційно-управлінські схеми діяльності системи первинної медико-санітарної допомоги міському населенню на перспективу, за функціональними, структурними і системними ознаками, формують максимальну самостійність посадових осіб та медичного персоналу разом із підвищенням вимогливості та відповідальності за здоров'я пацієнтів і населення, що свідчить про їх адекватність сучасному етапу (адміністративної реформи, поглиблених ринкових перетворень та української медичної доктрини на XXI сторіччя), а тому можуть бути використані іншими системами охорони здоров’я, котрі прагнуть до реорганізаційних перетворень. 7. Реалізація науково-теоретичних пропозицій щодо застосування системи первинної медико-санітарної допомоги на засадах державного управління і сімейної медицини в практичну діяльність є можливою за умови впровадження наступних практичних рекомендацій: прискорення прийняття Верховною Радою України Закону щодо змін до ”Основ законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992 р., в якому необхідно диференціювати державну систему охорону здоров’я на підсистеми “охорона здоров’я” і “медична допомога” та визначити принципи, функції і механізми їх діяльності на засадах вимог теорії і практики державного управління; створення спеціальних організаційних підрозділів з координації діяльності усіх підсистем охорони здоров’я в Кабінеті Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, Держприкордонної служби України, міністерствах оборони, внутрішніх справ та СБУ, обласних та Київській і Севастопольській міських держадміністраціях та забезпечення їх практичної діяльності відповідною нормативно-правовою базою; підготовка Міністерством охорони здоров’я України та Академією медичних наук України програми заходів щодо забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної медичної допомоги у структурах сімейної медицини до затвердження Кабінетом Міністрів України, і відповідного законопроекту про сімейну медицину, лікаря та пацієнта. | 