Дисертаційне дослідження являє собою теоретичне обґрунтування і практичні рекомендації щодо формування механізмів державного управління соціальними флуктуаціями в регіоні. У результаті дослідження отримані наступні висновки. Еволюцію соціальної системи можна вважати стійким процесом розвитку тоді, коли зміна стійкого і хитливого станів системи реалізується адекватно можливостям системи й умовам зовнішнього середовища. Домінуючі цілі стійкого розвитку соціальних систем досягаються шляхом забезпечення оптимальної внутрішньої структури їх елементів, збільшення їх адаптаційних можливостей і збереження природного середовища. Забезпечення стабільності соціальних систем у стані динамічної рівноваги, а також вирішення задач цілевизначення й оптимізації у нерівновагому стані полягає в управлінні зовнішніми та внутрішніми діями, що збурюють, - флуктуаціями.
Під соціальними флуктуаціями розуміється відхилення елементів соціальної системи від установленого порядку її функціонування. У соціологічних термінах, соціальні флуктуації відповідають поняттям соціальної напруженості (як колективної форми прояву збурень елементів системи) і девіації (як індивідуальної форми, що може здобувати масштабного характеру). У стані динамічної рівноваги управління системою направляється на погашення потенційних макрофлуктуацій і регулювання загального числа флуктуацій у системі, а в стані порушення динамічної рівноваги - на використання флуктуацій з метою оптимального розвитку системи. Основними задачами керуючої підсистеми на кожному з етапів розвитку суспільства (соціальної системи) є наступні:
у стані динамічної рівноваги соціальної системи управлінський вплив направляється на стабілізацію конформістів і ритуалістів з метою забезпечення стійкості системи; на стимулювання конструктивних інноваторів; на попередження ретритізма і деструктивного інноваторства; у стані статичного дисбалансу, викликаного соціальною напруженістю (погрози макрофлуктуації), управлінський вплив повинний орієнтуватися на її розрядку, реалізовану без надання шкоди основним параметрам функціонування системи; у стані динамічного дисбалансу від керуючої підсистеми потрібна реалізація інновації, що резонує із сутнісними властивостями системи. Принципи стійкого розвитку регіону мають внутрішній і зовнішній аспекти. Так, стійкий розвиток регіону забезпечується збалансованим розширеним відтворенням його соціального, економічного й екологічного потенціалів, що досягається шляхом вибору поточних пріоритетів розвитку; а також узгодженням цілей внутрішнього розвитку регіону з цілями розвитку держави і суспільства. Для регіонів України в сучасному стані актуальна соціальна домінанта розвитку, що може бути реалізована шляхом управління внутрішніми соціальними флуктуаціями. Функція управління соціальними флуктуаціями розподілена по ієрархії державного управління в залежності від масштабу флуктуацій, інформаційного забезпечення процесу прийняття рішень і ресурсів, необхідних для надання управлінських впливів. При цьому рівень регіонального управління являє собою сполучну ланку в реалізації оперативних і стратегічних функцій управління соціальними флуктуаціями в суспільстві. Систему управління соціальними флуктуаціями в регіоні запропоновано формувати з урахуванням наступних положень.
В якості системи менеджменту, що реалізує функції управління соціальними флуктуаціями в регіоні, доцільно використовувати систему ситуаційного менеджменту. У різні періоди розвитку системи можливе виділення домінуючих технологій управління: у стані динамічної рівноваги системи використовуються технології управління за відхиленнями, збуреннями, програмне управління; при порушенні динамічної рівноваги пріоритетними є технології управління в умовах кризи. Основними критеріями вибору механізмів управління соціальними флуктуаціями є рівень соціальної напруженості і рівень девіацій, що дозволяють ідентифікувати поточний стан соціальної системи. В якості інструментарію аналізу цих критеріїв запропонована теорія потреб Герцберга, фактори якої адаптовані до соціальної системи. Для збереження соціальної системи регіону в умовах динамічної рівноваги необхідне формування системи моніторингу показників якості життя населення й аналітичної системи, заснованої на взаємозв'язку функціональних параметрів якості життя і матриці розподілу соціальних груп за характером девіації в залежності від рівня доходу і рівня освіти/культури. В умовах порушення динамічної рівноваги соціальної системи регіону необхідно використовувати у взаємодії управлінські і психологічні методи: управлінські методи забезпечують процес виводу соціальної системи з кризового стану, а психологічні забезпечують стабілізуючий вплив на психологічний стан її елементів і сприяють успішної реалізації управлінських технологій. Аналіз соціальних флуктуацій у Донецькому регіоні дозволив зробити наступні висновки про стан соціальної системи регіону.
Населення Донецького регіону має наступні соціально-демографічні характеристики: проживає в містах (90%), є багатонаціональним, переважно російськомовним (75%), відрізняється великою часткою людей у віці, старше працездатного, з домінуючою загальною середньою освітою (62%). Основна частина працездатного населення регіону зайнята у промисловості, яка представлена вугільними. металургійними, машинобудівними підприємствами. Зазначені особливості населення Донецького регіону дозволили визначити потенційні проблеми і причини можливих соціальних флуктуацій, а саме: проблеми соціального забезпечення пенсіонерів, проблеми російськомовного населення в Україні, проблеми великих міст (комунальні, транспортні), проблеми економіки малих міст, проблеми розвитку вугільно-металургійного комплексу регіону. Аналіз структури соціальних девіацій у регіоні, проведений із застосуванням матриці розподілу соціальних груп за характером девіації в залежності від рівня доходу і рівня освіти/культури, показав, що соціальна структура Донецького регіону характеризується двома основними особливостями: домінуванням стабільних елементів соціальної системи (ритуалістів і конформістів), а також деструктивною спрямованістю наявних девіацій (інноваторів і ретритистів).
Поточна соціальна структура девіацій населення Донецького регіону обумовлює необхідність збільшення числа конструктивних інноваторів з метою забезпечення процесу стійкого розвитку регіону, а також доцільність збільшення креативности елементів соціальної системи і зниження їх консерватизму. Збільшення рівня креативности регіону можливо шляхом модифікації соціального, управлінського, економічного й екологічного факторів впливу на соціальну систему. У цьому зв'язку виділяються наступні напрямки трансформації: збільшення частки економічно активного населення; реальна зміна структури економіки на користь розвитку малого бізнесу і підприємництва; зміна стилю управління регіоном з урахуванням вимог ринкової економіки; збільшення уваги до природного середовища. Для досягнення цілей збільшення креативности керуючій підсистемі регіону необхідно забезпечити рішення задач стимулювання інноваційної активності населення в економіці і формування довгострокової інноваційної бази регіону. Важливою умовою забезпечення креативности регіону є попереднє підвищення творчої активності зайнятих в органах регіонального управління. Впровадження системи управління соціальними флуктуаціями в Донецькому регіоні рекомендується реалізувати на базі управління внутрішньої політики облдержадміністрації. Система управління соціальними флуктуаціями забезпечить інформаційно-аналітичну підтримку процесу прийняття рішень регіональних менеджерів вищої ланки з питань управління соціальною системою регіону.
|