Одержані в ході дослідження результати в сукупності розв’язують важливу науково-практичну задачу удосконалення механізму державного управління розвитком вищої освіти шляхом створення системи безперервної освіти інноваційного характеру. 1.Проведений поняттєво-категоріальний аналіз змісту державного регулювання, дозволив встановити, що державне регулювання розглядається або як система заходів, або як система прийняття рішень, або як поводження держави. При цьому ґрунтуючись на сутності державного регулювання визначено, що його доцільно розглядати як поводження держави, тому що держава формує довгострокову стратегію в залежності від зміни макросередовища, що перетерплює трансформацію під впливом факторів останнього. 2. Дослідження сутності поняття „державного управління” і його співвідношення з поняттям „державне регулювання” дозволило визначити, що державне управління поняття більш широке. Так, державне управління являє собою динамічну систему, спрямовану на збалансований розвиток суспільства в рамках окремо взятої держави чи її територіальних утворень на основі адекватної зміни структури і механізму діяльності відповідно до змін соціально-економічної ситуації в країні і розвитку світового співтовариства в цілому. 3. Уперше надано поняття освітньо-економічної системи, що являє собою сукупність елементів, взаємодіючих між собою з метою задоволення потреб індивідуума і держави в сфері формування як індивідуального, так і сукупного інтелектуального капіталу. Запропоновано структуру освітньо-економічної системи і визначено агреговану схему її дії. Встановлено, що функціональність системи носить циклічний характер, життєвий цикл якої такий: формування необхідності й умов становлення системи; процес становлення і розвитку системи; зрілість системи; трансформація системи. 4. Виділено напрямки розвитку вищої школи, що визначають формування освітньо-економічної системи в інформаційному суспільстві: технічний, методологічний, організаційний, якісний, кількісний, інтеграційний і соціальний, у рамках чого визначене конкретне наповнення даних напрямків. Встановлено, що роль державного управління в сфері освіти повинна бути не стільки регулюючою, скільки адаптаційною і спонукальною, тобто сприяти адаптації освітньо-економічної системи до потреб держави, ринку і самого індивідуума. 5. Сформовано структуру узагальненого механізму державного управління безперервною освітою, що заснована на забезпеченні очікуваних характеристик освіти через створення банка інформації про стан освіти і визначення її реальних характеристик. 6. Дослідження пріоритетів державної політики розвитку освіти дозволило згрупувати їх по ряду напрямків: захист прав і інтересів громадян; підвищення якості освіти; реалізація інтересів різних національностей; інновації в освіті; безперервність освіти; використання ринкових механізмів в освіті; відкритість освіти. Визначено, що реалізація цих напрямків можлива тільки шляхом їх взаємо погодження й одночасного розвитку. 7. Розроблено механізм взаємозв'язку безперервної освіти з іншими напрямками державної політики в сфері освіти. Встановлено, що даний механізм здатний забезпечити динаміку розвитку освіти в цілому шляхом пріоритетності факторів адаптивності і інноваційності в освіті. Запропоновано організаційний механізм державного управління безперервною освітою, який містить у собі два рівня – концептуальний і тактичний. 8.З метою стимулювання підвищення рівня підготовки фахівців і якості освіти, як елемента механізму державного регулювання, запропоновано створити Фонд підтримки вищої освіти на муніципальному рівні. У рамках цього розроблена методика розподілу його коштів на основі результатів моніторингу вузів по сформованій системі коефіцієнтів, розрахунок яких дозволяє оцінити як якість фахівців, що випускаються, через їхню затребуваність ринком праці, приріст контингенту вузу, так і внесок вузу в регіональний розвиток за допомогою росту територіальної і міжнародної значущості вузу. Сформовано методики розрахунку ФПВО й оцінки ефективності його використання. 9.Виходячи з природи інновацій і соціально-економічної сутності системи вищої освіти, розроблена схема державного управління впровадженням інновацій в освіту, яка заснована на прямих і зворотних зв'язках між системами державного управління, освіти, інновацій, що дозволяє врахувати як нові технології і нові методи управління, так і сприйнятливість кадрів до інновацій, що дає можливість підготовки кадрів адекватних вимогам ринку праці, держави і суспільства в цілому. |