У дисертаційній роботі на теоретичному та практичному рівнях вирішено актуальне наукове завдання щодо обґрунтування механізму державного управління багатоканальним фінансуванням системи охорони здоров’я та визначено на цій основі концепцію реформування системи охорони здоров’я України, яка має бути заснована на запропонованій моделі бюджетно-страхової медицини. Результати, отримані в процесі дослідження, підтвердили гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення. Системний аналіз наукових джерел українських і зарубіжних авторів з проблем державного управління охороною здоров’я свідчить, що спеціальних досліджень щодо визначення найбільш ефективних механізмів державного управління багатоканальним фінансуванням галузі не проводилося. Дослідження цього питання потребує застосування комплексного підходу, валідного добору статистичних і математичних методів, а також уточнення понятійного апарату з питань державної політики в галузі охорони здоров’я. Доведено, що існує залежність між низьким рівнем фінансування медичної галузі та рівнем здоров’я населення України. Порівняно з розвинутими країнами за рівнем смертності та захворюваності Україна займає перше місце в Європі, середня очікувана тривалість життя нижче, ніж у Європі, на 11-13 років. Водночас рівень фінансування галузі, з урахуванням бюджету та позабюджетних надходжень в Україні у 25-30 разів менший ніж у Європейському регіоні та у 50 разів менший ніж у США. Тому вирішення основних медико-демографічних проблем в Україні значною мірою залежить від рівня фінансування галузі та ефективності управління. Встановлено, що багатоканальне фінансування займає головне місце в економічних підходах до стратегії фінансування ефективних світових систем охорони здоров’я. Виявлено, що сучасний стан багатоканального фінансування охорони здоров’я України залежить від законності, ефективності, вмотивованості та привабливості джерел фінансування і виступає в ролі допоміжного фактору вирішення проблем охорони здоров’я, при цьому додаткові джерела фінансування забезпечують потреби населення в охороні здоров’я і доповнюють фінансування з державного та місцевих бюджетів, що зумовлено існуванням єдиної солідарної системи фінансування – державного забезпечення та хаотичним розвитком інших джерел фінансування. Водночас державне управління системи охорони здоров’я України на сучасному етапі характеризується обмеженим впливом на процеси розвитку багатоканального фінансування охорони здоров’я. Керований розвиток багатоканального фінансування має зіграти ключову роль у реформі системи охорони здоров’я України. Визначено, що пріоритетом подальшого розвитку державного управління охороною здоров’я на сучасному етапі є формування стратегії розвитку керованої системи багатоканального фінансування України та збільшення рівня фінансування охорони здоров’я через упровадження додаткової фінансової солідарної системи – обов’язкового медичного страхування. Поєднання фінансування охорони здоров’я за рахунок бюджетного забезпечення, обов’язкового, добровільного медичного страхування та інших джерел в єдиний керований державою канал створить умови для розвитку бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я європейського взірця, що надасть можливість покращити здоров’я населення. Така стратегія має ґрунтуватись на принципах побудови соціально спрямованого суспільства, конституційній нормі безоплатності надання якісної, доступної та своєчасної медичної допомоги, а також визначення основної мети – покращення здоров’я населення України. Встановлено, що розвитку бюджетно-страхової моделі сприятимуть політичні, законодавчо-правові, економічні, організаційні, соціальні та мотиваційні механізми державного управління, однак певного розвитку потребують і термінологічні аспекти управління, зокрема визначення медичних понять “медична допомога” та “медична послуга”. Доведено, що “медична допомога” – це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на запобігання та ліквідацію страждань людей у зв’язку з розладом їх здоров’я, що вживаються медичними працівниками, а у випадках, визначених законодавством, – працівниками інших професій, на яких покладено цей обов’язок. “Медична послуга” – це результат професійної діяльності медичних працівників, який має вартісну оцінку.
По-перше, термін “медична допомога” має соціальний, а поняття “медична послуга” – економічний характер, по-друге, “медична допомога” стосується набувачів (хворих, постраждалих, травмованих) медичної допомоги, а “медична послуга” – виробників (постачальників, надавачів, провайдерів) медичних послуг, і, по-третє, “медична послуга” є або може бути економічною складовою “медичної допомоги”, водночас “медична допомога” пов’язана з “медичною послугою” тільки єдиним процесом - лікуванням. Запропоновано механізм розмежування фінансових потоків за рівнем надання медичної допомоги на основі розкриття категорійно-понятійного апарату державної політики України в галузі охорони здоров’я та шляхом введення в науковий обіг понять “життєзабезпечення” та “здоров’язбереження”.
“Життєзабезпечувальний рівень” – це рівень надання медичної допомоги, що забезпечує життєві функції людини. “Здоров’язберігаючий рівень” – це рівень надання медичної допомоги, спрямований на відновлення та збереження здоров’я людини. Обґрунтовано, що оптимізація державного управління багатоканальним фінансуванням охорони здоров'я України має ґрунтуватися на чотирьох концептуальних принципах: а) запровадження обов’язкового медичного страхування; б) розмежування основних джерел фінансування: бюджету, ОМС та надходжень від ДМС, лікарняних кас, співоплати тощо, за обсягами надання медичних послуг; в) поєднання публічно-правової та цивільно-правової стратегії правового регулювання надання медичної допомоги; г) законодавчого визначення статусу державних, академічних, відомчих та комунальних закладів охорони здоров’я як бюджетних установ, неприбуткових підприємств, орендних підприємств тощо.
Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного і світового досвіду, потреб сучасного розвитку охорони здоров’я України щодо оптимізації багатоканального фінансування галузі дає підстави запропонувати такі рекомендації для органів державного управління охороною здоров’я з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність: а) Верховній Раді України: доопрацювати та прискорити прийняття Закону України “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”; внести зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я з визначенням термінів “медична допомога” та “медична послуга” у запропонованій редакції; опрацювати та прийняти Закон України “Про діяльність закладів охорони здоров’я”, в якому визначити умови переходу державних, комунальних, відомчих та академічних закладів охорони здоров’я на неприбуткові підприємства зі статусом суб’єктів самостійного господарювання; б) Кабінету Міністрів України: дати доручення відповідним міністерствам та відомствам з опрацювання єдиної методики розрахунку вартості медичних послуг; розробити методику обліку фінансових надходжень системи охорони здоров’я з різних джерел; розробити механізми щодо запровадження державного замовлення при закупівлі медичних послуг за бюджетні кошти та прийняти відповідну постанову; в) Міністерству охорони здоров’я України: створити робочу групу для розробки класифікатора медичних послуг за принципом їх поділу на послуги життєзабезпечувального та здоров’язберігаючого рівнів відповідно до клініко-діагностичних груп; розробити методику керованого управління фінансовими потоками районного, міського та обласного рівнів та прийняти відповідний наказ щодо її впровадження; г) науковцям кафедр права і законотворчого процесу й управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України: активізувати роботу з розробки нормативно-правової бази щодо законодавчого введення обов’язкового медичного страхування в Україні. |
