Виконане дисертаційне дослідження дає підстави для наступних висновків і рекомендацій: 1. Необхідність державної підтримки розвитку сільського господарства в Україні зумовлена специфікою виробництва, цілеспрямованим захистом інтересів сільгосптоваровиробника і споживача від зовнішнього впливу, значною капіталомісткістю і низьким конкурентним потенціалом, характером субсидування соціальної інфраструктури у сільській місцевості. Формами такої підтримки можуть бути протекціоністська, ринкова, програмна. 2. У дисертації виділено організацію механізму регулювання як змістовний елемент господарського механізму. Під організацією механізму регулювання розуміється сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів регулювання, адміністративних (правових) норм, за допомогою яких здійснюється опосередкований управлінський вплив на елементи господарської системи (учасників процесу відтворення) для підтримки режиму діяльності, реалізації програми і досягнення визначених цілей. Структура організації механізму регулювання представлена такими елементами, як правова та функціональна система, організаційна структура управління, інформаційна система, технологія регулювання, організаційне нормування і регулювання, система роботи з кадрами. 3. Перспективним напрямом удосконалення механізмів державного регулювання розвитку сільського господарства є запровадження фінансових (квотування, надання субсидій і дотацій) та інноваційних (науково-дослідні і проектні розробки) заходів та їх органічне поєднання з діяльністю органів державного управління щодо підвищення прибутковості підприємств і зміцнення соціальної сфери на селі. 4. Класифікація чинників впливу на розвиток сільського господарства з їх віднесенням до групи (взаємодія підприємств і держави; платоспроможність населення; збалансованість міжгалузевих відносин; вирішення соціальних питань у сільській місцевості; інвестиційна привабливість; вихід на міжнародний аграрний ринок) та до внутрішньогалузевих (усунення деформації у співвідношенні підгалузей); розвиток внутрішньогалузевих відносин; використання ресурсного потенціалу тощо) розширює можливості урізноманітнення ефективних методів управління розвитком галузі. 5. Визначена у роботі тенденція витрат в останні роки бюджетних коштів переважно на створення інженерних комунікацій і ігнорування питань зміцнення матеріальної бази освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення свідчить про необхідність запровадження практики сільськогосподарських об’єктів за відповідними національними і державними програмами на засадах чинних законодавчих нормативних актів. 6. З точки зору управлінського менеджменту фінансова підтримка товаровиробників державою повинна бути зорієнтована на стимулювання виробництва і надаватися, в першу чергу, тим, хто забезпечує ефективне використання наявних ресурсів. При цьому дотації та компенсації доцільно визначати з розрахунку на одиницю виробленої продукції. Підтримка сільськогосподарського виробництва й облаштування ринкової соціальної інфраструктури села має на меті граничне обмеження тіньового обороту, забезпечення розвитку аграрного ринку й сільських територій, фінансування інновацій, аграрної науки і освіти, підвищення ефективності секторів, що забезпечують виробництво ресурсами. 7. Запровадження в діяльність органів державного управління запропонованої моделі регулювання розвитку сектора на засадах оптимального розподілу дотацій і компенсацій відкриває нові шляхи підвищення ефективності використання засобів державної підтримки, переходу від їх зрівняльного розподілу до адресного, надання переваги товаровиробникам, які забезпечують стійку роботу і покращують фінансовий стан підприємств. 8. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства пов’язується з розширенням доступу суб’єктів господарювання до кредитних ресурсів, що вимагає удосконалення кредитної політики держави у т.ч. запровадження пільгового кредитування, збільшення довгострокових кредитів, зниження процентних ставок, кредитування через механізм заставних операцій; іпотечного кредиту в комерційних банках; формування мережі селянських кооперативних кредитних установ, машино-технологічних станцій з функціями операційного лізингу і виконання сільськогосподарських робіт на замовлення. 9. Розвиток інноваційного підприємництва в агропромисловому комплексі здійснюється через систему інноваційних механізмів: пошуку інноваційних рішень, організації, розробки і впровадження, фінансування і стимулювання, технологічного трансферту, інтелектуальної власності. |