У дисертації представлене вирішення конкретного наукового завдання вдосконалення механізмів державного регулювання продовольчого ринку в Україні на основі розробки концептуальних положень його формування і подальшого функціонування. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані такі висновки: 1. Численні дослідження теорії та практики регулювання продовольчого ринку, джерела його товарного забезпечення створюють підстави для запровадження системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку продовольчого забезпечення держави. Наявні публікації зарубіжних та вітчизняних учених висвітлюють переважно фрагментарні аспекти виробничо-комерційної діяльності суб’єктів аграрної сфери, переробних підприємств, каналів просування продовольчих товарів до споживача. Цим зумовлюється необхідність подальших досліджень проблеми оптимізації функціонування агропродовольчого ринку з врахуванням теоретичних здобутків і практичного досвіду зарубіжних країн. 2. В сучасних швидко змінюваних умовах механізм державного регулювання продовольчого ринку визначено як сукупність взаємопов’язаних правових актів ринкового спрямування, економічних законів, елементів, що утворюють спосіб його організації та підтримки як саморегульованої системи. Виходячи із забезпечення основного пріоритету споживача основні функції механізму державного регулювання продовольчого ринку доповнені інтеграційною, інформаційною, регулюючою, стимулюючою та захисною. 3. Важливим є визначення специфічних принципів державного регулювання продовольчого ринку. З одного боку, вони слугують зміцненню національної безпеки держави, а з іншого – це шлях поглиблення трансформації економіки. Ці принципи надають значний імпульс політиці ринкових відносин. З огляду на комплексність і взаємозв'язок проблем формування раціональної структури продовольчого ринку його розвиток повинен здійснюватися на основі концептуальних принципів державного регулювання: підвищення регулюючої ролі держави, субсидіарності, сталості, системності і комплексності, раціонального розміщення виробництва, стратегічного планування, пріоритетності, продовольчої безпеки, ресурсозбереження й екологічної безпеки, законності та правової забезпеченості, збалансованості і пропорційності. 4. Визначено, що в Україні наявна неефективна політика регулювання цін на продовольство. Тому враховуючи світовий досвід розвинутих країн щодо створення інформаційно-статистичних систем, запропоновано створення в Україні системи моніторингу продовольчого ринку, яка має включати служби цінового моніторингу, електронних комунікацій, прогнозно-аналітичних та інформаційних центрів. Їх функції повинні включати: публікацію результатів аналізу витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, цін та їх співвідношення, рівня прибутковості, нагромадження та інвестицій у сільському господарстві; детальне інформування про об’єкти управління у сільському господарстві, механізм формування собівартості, валового і чистого доходу, інвестиційну діяльність та капітальні вкладення у виробництво. 5. Проведено аналіз нормативно-правової бази становлення продовольчого ринку в Україні та визначено, що перші законодавчі акти 1991–1994 рр. були результатом стрімкого поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Однак завдяки біржовій торгівлі, насамперед у сфері державних закупівель зерна у 1995 р., ситуація стабілізувалася. Небезпечною виявилася і лібералізація експорту без належного державного регулювання та контролю на зерновому ринку у 1999–2000 рр. За цих умов аграрний сектор зазнав рекордних збитків. Завдяки вжитим вже у другій половині 2000 – першій половині 2001 рр. заходам з боку держави ціни на зерно зросли удвічі і досягли світового рівня. Сільське господарство стало рентабельним, почав послаблюватися диспаритет цін. Однак у 2001 р. знову виявилися серйозні недоліки аграрного ринку і, зокрема, втрати від тіньових схем продажу продукції. З метою організації цивілізованого продовольчого ринку в Україні створено Аграрний фонд, який є державною спеціалізованою бюджетною установою. Взагалі на продовольчому ринку працюють державні оператори (Держкомрезерв, Аграрний фонд), які мають відповідний ринковий ресурс і закуповують зерно за ринковими цінами у прозорому біржовому полі. На сьогоднішній день Аграрний фонд помітно впливає на розвиток організованого продовольчого ринку та забезпечує державною підтримкою вітчизняних товаровиробників. 6. Стан забезпечення продовольчої безпеки в Україні є незадовільним і тісно пов'язаний із кризовим станом економіки, обмеженістю матеріально-технічних і фінансових ресурсів, робочої сили, депопуляції сільського населення й іншими факторами, які впливають на процес гарантування продовольчої безпеки. Нині показники, що характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується м'яса, молока, фруктів і ягід, риби, овочів, яєць. Протягом більше десяти років у країні спостерігається одноманітне вуглеводно-жирове харчування більшої частини населення. Розрахунки Міністерства економіки України свідчать, що за більшістю із запропонованих індикаторів продовольча безпека країни поки що не перевищує порогу безпеки. 7. Як складова стратегії національної безпеки держави запропонована до реалізації стратегія державного регулювання продовольчого ринку. Її основним змістом є стійке (надійне, безперебійне), достатнє і якісне задоволення фізіологічних потреб різних соціальних груп населення необхідними (основними) продуктами харчування, виробленими підприємствами вітчизняного агропромислового комплексу, незалежно від платоспроможного попиту. Стратегія передбачає задоволення потреб населення в життєво важливих продуктах харчування, вироблених підприємствами вітчизняного АПК. Ця вимога обумовлена вступом України у Світову організацію торгівлі, що не повинно знизити рівень самозабезпечення нашої країни власними продовольчими товарами. 8. Концепція державного регулювання продовольчого ринку має органічно поєднувати розвиток сільського господарства, переробної промисловості, торгівлі з методами державного регулювання, піднесення багатоукладної економіки, підприємництва та малого бізнесу з урахуванням кон’юнктури ринків та природоохоронних заходів, ресурсним оновленням виробництва на основі застосування сучасних організаційних і технологічних систем. Концепція повинна передбачати розбудову ефективної системи фінансово-кредитного забезпечення агропромислового виробництва та формування продовольчого ринку з урахуванням диференціації відсоткових ставок за кредити, освоєння імпортного кредитування під заставу земельних ділянок та права їх оренди, створення державного іпотечного (земельного) банку як центру фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектору економіки. |