До узагальнених основних теоретичних висновків та науково-практичних рекомендацій, що одержані внаслідок проведеного дослідження, належать наступні. 1. У сучасній демократичній, соціальній, правовій державі політичні права повинні сприйматися як одна з базових демократичних цінностей, що забезпечує громадянам участь у здійсненні державної влади, у чому і полягає їх головне призначення. 2. Провідне місце в системі політичних прав належить праву громадян на участь у здійсненні державної влади, яке є окремим, самостійним, важливим і комплексним політичним правом, що одночасно виступає і принципом взаємовідносин між державою та її громадянами, а також включає в себе певний обсяг правомочностей. 3. Пропонується авторська класифікація правомочностей, які входять до змісту права громадян на участь у здійсненні державної влади: 1) за порядком реалізації: ініціативні, процедурні та ті, що мають змішаний характер; 2) за участю у реалізації державної влади: правомочності з участі у формуванні органів державної влади та з участі у роботі органів державної влади; 3) за кількістю суб’єктів: правомочності, які реалізуються індивідуально, колективно або мають змішаний порядок реалізації; 4) за значенням: основні та додаткові; 5) за обов’язковістю для органів державної влади врахування рішень, прийнятих громадянами внаслідок вчинення дій, що становлять зміст суб’єктивного права: правомочності, що мають обов’язкове значення, та правомочності, які не є обов’язковими для органів державної влади; 6) за формою закріплення: закріплені законодавчо та ті, що природньо випливають з життя та діяльності самої людини; 7) за джерелом закріплення: зафіксовані в національному законодавстві (конституціях, інших нормативно-правових актах) та в міжнародно-правових документах. 4. З позицій теорії держави та права більш точним та узагальнюючим (відносно інших інтерпретацій даного суб’єктивного права, що містяться у конституціях зарубіжних країн і міжнародних документах), а також таким, що безпосередньо випливає з положення про народовладдя, терміном є „право громадян на участь у здійсненні державної влади”. 5. Суть обґрунтованої автором концепції механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади полягає в системі засобів, якими є гарантії даного права, правосвідомість та правова культура громадян та інші елементи структури даного механізму, за допомогою яких громадяни можуть брати участь у здійсненні державної влади, використовуючи можливості, що становлять зміст вказаного політичного права. 6. Взявши за основу традиційний у юридичній науці поділ гарантій будь-якого суб’єктивного права на загальні та юридичні, автор пропонує наступне визначення важливого структурного елементу механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади – гарантій даного права. Це система загальних гарантій (загальносоціальні умови: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні) та юридичних гарантій (юридичних засобів: норм та інституцій), за допомогою яких втілюються в життя можливості, закріплені в цьому праві, громадяни беруть участь у громадсько-політичному житті держави та здійсненні державної влади, відбувається реалізація, охорона та захист права громадян на участь у здійсненні державної влади. 7. Універсальне значення поділу юридичних гарантій права громадян на участь у здійсненні державної влади на нормативно-правові (сукупність передбачених нормами матеріального та процесуального права юридичних засобів) та організаційно-правові (система органів державної влади та інститутів громадянського суспільства) створює додаткові можливості для більш повного аналізу юридичних гарантій цього права. 8. Особливою гарантією права громадян на участь у здійсненні державної влади є юридична відповідальність, яка проявляється у двох формах: 1) юридична відповідальність органів та посадових осіб за неналежне виконання покладених на них функцій та повноважень; 2) юридична відповідальність за протидію участі громадян у здійсненні державної влади. 9. Автор висуває ряд пропозицій щодо усунення прогалин чинного законодавства, яке регулює механізм реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади: – Виходячи з того, що безпосередня участь у здійсненні правосуддя повинна розглядатися як суб’єктивне право громадянина, що не виключає його розуміння в якості громадянського обов’язку, дисертант вважає логічним до ч. 1 ст. 38 Конституції додати положення ч. 4 ст. 124 Конституції України, за яким „народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних”, виклавши ч. 1 ст. 38 Конституції у наступному формулюванні: „Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”. – Уявляється необхідним прийняти окремий Закон „Про участь громадян у здійсненні правосуддя”, який би визначив правовий статус народних засідателів та присяжних, а також регламентував усі питання, пов’язані з реалізацією ними цього права. – Істотним недоліком чинного законодавства є те, що звернення до органів державної влади, які надсилаються з використанням новітніх інформаційних технологій, зокрема Інтернету (електронною поштою), не підпадають під дію Закону України „Про звернення громадян”. Це стосується і відповідей на такі „електронні” звернення, які не можуть вважатися офіційними документами, оскільки не мають письмового вигляду, як того вимагає законодавство. Ця прогалина зумовлює необхідність внесення змін до чинного законодавства. – Погоджуючись з висловленою в юридичній літературі позицією про необхідність прийняття закону „Про конституційну відповідальність”, видається за доцільне чільне місце в цьому нормативно-правовому акті відвести конституційно-правовій відповідальності за порушення права громадян на участь у здійсненні державної влади, розмежуванню санкцій конституційної відповідальності та санкцій інших галузей права, які застосовуються у випадку порушення цього права. |