У дисертації наведено розв’язання актуальної наукової задачі, що виявляється в розробці основних напрямів подальшого удосконалення МРП України, шляхом обґрунтування теоретичних засад, методики оцінювання застосування МРП та визначення практичних рекомендацій для регуляторних органів. Результати проведеного наукового дослідження свідчать про досягнення мети й виконання поставлених завдань та дають підстави сформулювати висновки та пропозиції. 1. У вітчизняному законодавстві під поняттям “державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності” розуміється регуляторна діяльність як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування. Таке трактування змісту цієї категорії повинно відповідати іншому терміну – “регуляторна політика органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері господарської діяльності”, або у спрощеному та більш лаконічному варіанті – “регуляторна політика”. Поняття “державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності” доцільно застосовувати лише для характеристики регуляторної діяльності органів державної влади. 2. У світі запровадження регуляторної політики розпочалося на початку 70-х років ХХ-го століття, тоді як в Україні цей процес бере свій відлік від кінця 90-х років минулого століття. І хоча Україна й не входить до групи аутсайдерів, у вітчизняну практику здійснення регуляторної політики доцільно включити п'ять складових, застосування яких рекомендовано Єврокомісією: 1) створення мережі консультативних інституцій для запровадження регуляторної політики та надання експертних висновків до проектів регуляторних актів та АРВ; 2) формалізування консультаційних процедур шляхом їх нормативно-правового закріплення чи шляхом затвердження відповідного стандарту; 3) закріплення обов’язкового проведення консультацій із зацікавленими сторонами в ході обговорення проектів регуляторних актів; 4) законодавче закріплення вимоги щодо обов’язкового дослідження впливу проекту регуляторного акту на малі підприємства при підготовці АРВ; 5) визначення підстав та умов обов’язкового встановлення преференцій для суб'єктів малого та середнього підприємництва. 3. МРП слід розглядати як сукупність дев’яти послідовних стадій та засобів регулювання, спрямованих на прийняття якісного управлінського рішення регуляторним органом. Стадії – це окремі види регуляторної діяльності. Кожній стадії притаманний певний набір організаційних та процедурних засобів регулювання. 4. Підстави для судження про якість регулювання господарської діяльності дає рівень застосування у регуляторному процесі стадій та засобів (структурних елементів) МРП. Визначення цього рівня є можливим за допомогою спеціальної методики. З цією метою в дисертації і розроблено методику оцінювання застосування МРП. Остання може використовуватись: регуляторними органами, для здійснення самоконтролю; спеціально уповноваженим органом у сфері регуляторної політики, при здійснення контролю за регуляторними органами; правоохоронними органами, для перевірок діяльності регуляторних органів; громадськістю, об’єднаннями підприємців, іншими зацікавленими особами, при здійсненні громадського контролю за регуляторними органами та/або оскарженні в судовому порядку прийнятих регуляторних актів. 5. МРП в Україні перебуває на стадії становлення. Виявлено, що Верховна Рада України ще повною мірою його не запровадила та не прийняла закон про Регламент Верховної Ради України, який би визначив процедуру підготовки, прийняття та відстеження ефективності законів щодо регулювання сфери господарської діяльності. Регуляторна діяльність Кабінету Міністрів України, в основному, забезпечується міністерствами і здійснюється без належної централізації та координації. Середній рівень виконання міністерствами законодавчо визначених регуляторних вимог незначний і становить 28,8 %. Рівень застосування МРП у регуляторній діяльності облдержадміністрацій України має значну диференціацію, хоча в цілому і вищий, ніж у міністерств. Дотримання нормативно-правових вимог здійснення регуляторної діяльності представницькими органами субнаціонального рівня носить фрагментарний характер, а використання МРП знаходиться на низькому рівні. Переважна більшість обласних рад здійснює регуляторну діяльність без задіяння нормативно-визначеного арсеналу засобів та інших складових МРП. 6. Необхідність екстреного видання регуляторних актів для оперативного втручання у сферу господарської діяльності існує на всіх рівнях управління. Порушення процедурних вимог регуляторного законодавства, при прийнятті регуляторних актів за прискореною процедурою, можна вважати виправданим, якщо заподіяна порушенням процедури шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Проте, навіть за таких умов, обов’язковим повинно бути дотримання принципів регуляторної політики, й у першу чергу, – принципу прозорості та врахування громадської думки. 7. Для вдосконалення МРП, у практику діяльності регуляторних органів України варто запровадити такі пропозиції: 1. Верховній Раді України: 1) реалізувати в чинному законодавстві принцип відповідальності, через встановлення цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення вимог регуляторного законодавства; 2) посилити чинний МРП, шляхом законодавчого закріплення форм залучення громадськості до прийняття владних рішень; зробити це можна, доповнивши частину 1 статті 5 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, новим абзацом: “залучення громадськості до прийняття владних рішень шляхом проведення регуляторними органами різноманітних заходів з метою встановлення ставлення наукових установ, суб`єктів господарювання та громадських організацій до внесених на їх розгляд проектів регуляторних актів”; 3) частину 3 статті 8 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” доповнити абзацом: “дослідити вплив проекту регуляторного акту на суб’єктів малого підприємництва – малі підприємства та суб’єкти підприємницької діяльності-фізичні особи” з метою узаконення такої складової регуляторної політики як дослідження впливу проекту регуляторного акту на суб’єктів малого підприємництва, яка рекомендована Єврокомісією; 2. Кабінету Міністрів України та міністерствам посилити забезпечення виконання нормативно-правових актів, що регламентують регуляторну діяльність Уряду та міністерств; 3. Держкомпідприємництву: 1) посилювати зусилля для перетворення його в Міністерство чи якийся інший орган, що підпорядковувався б Президенту України, та включення до його компетенції контрольно-наглядової функції у сфері регуляторної політики; 2) домагатися створення наукової ради з питань регуляторної політики; 4. Раді Міністрів АРК, облдержадміністраціям, Київській та Севастопольській міськдержадміністраціям: 1) створити розгалужені регіональні мережі консультативних інституцій з регуляторної політики, які б могли здійснювати незалежний моніторинг регуляторної діяльності; 2) залучати на платній основі наукові та навчальні заклади для науково-методичного забезпечення формування та реалізації регуляторної політики; 3) запроваджувати регіональні програми розвитку громадської активності у сфері державного управління та місцевого самоврядування; 5. Представницьким органам субнаціонального рівня: 1) більше уваги приділяти підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації фахівців, на яких покладені обов’язки щодо забезпечення здійснення регуляторної політики; 2) використовувати в практичній роботі розроблені в дисертації типові процедури здійснення окремих стадій регуляторної політики. |