Основний науковий результат дисертаційного дослідження складається у розробці механізму державного стимулювання інноваційного розвитку регіону. Загальні висновки і результати дослідження зводяться до наступного: 1. Аналіз сутності та закономірностей інноваційного розвитку суспільства підтвердив актуалізацію ролі знань та інформації в процесі виходу на новий виток соціально-економічного розвитку. Визначено, що скоротити перехідний період для суспільств, що знаходяться між індустріальним і постіндустріальним піками свого розвитку, може керована державою інноваційна активність усіх сфер життєдіяльності. 2. В Україні процес постіндустріального переходу визначається впровадженням інвестиційно-інноваційної економічної моделі. Основними методами державного стимулювання інноваційного розвитку є використання інструментів податкової політики, кредитно-грошових відносин та створення необхідної інфраструктури для захисту інтелектуальної власності. Проте, набагато менше уваги держави приділяється розвитку системі генерування та поширення нових знань та технологій, яка є основною ланкою інноваційних перетворень. 3. Для забезпечення процесу становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки України доцільно актуалізувати роль консалтингових фірм як економічного інституту, що забезпечує процес змін на рівні підприємств, тобто на мікроекономічному рівні, за рахунок швидкого впровадження знань і технологій управління. Тому освоєння інвестицій і впровадження інновацій у масштабі національної економічної системи повинне бути забезпечено підтримкою кваліфікованих консультантів, що виконують роль експертів. До функцій консалтингового сектора інфраструктури, що забезпечує становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, входить: передача підприємствам інформації щодо оптимальної стратегії їх розвитку та ефективних алгоритмів дій, характерних для нового витка їх життєвого циклу; моніторинг інвестиційно-інноваційних проектів, що реалізуються із залученням зовнішнього фінансування; суттєве зниження інвестиційних ризиків за рахунок впровадження консалтингових механізмів курирування інноваційних проектів до моменту їх фінансової стабілізації. Крім зазначеного, розвиток консалтингового сектора в якості інфраструктурного потребує тісних взаємозв’язків його діяльності з фінансовими установами та регіональними і місцевими органами державної влади, що має бути забезпечене відповідним механізмом державного управління. Механізм реалізації стратегії інноваційного розвитку регіону передбачає наявність розвиненої консалтингової інфраструктури, що виконує функцію координації дій учасників інноваційних процесів, а також функцію курирування інноваційних проектів з метою зниження ризику інвестування фінансових коштів. Інноваційні проекти, що відбираються для фінансування на регіональному рівні повинні, бути за сектором науково-технічної значимості - новаторськими і модернізаційними, а за характером взаємодії один з одним - кластерними, у крайньому випадку - зонтичними. При цьому вони повинні знаходитися в тісному зв'язку зі стратегією соціально-економічного розвитку регіону. Виконання цих умов забезпечить впровадження моделі інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України на регіональному рівні. 4. Процес створення НІС України характеризується невизначеністю домінуючого рівня та підсистем, здатних надати інноваційний поштовх її розвитку. Проте, світові тенденції розвитку інноваційних систем та регіональні особливості України обумовлюють визначення регіонального рівня створення НІС в якості домінуючого. Згідно з положеннями теорії систем, основною проблемою розвитку НІС в Україні є неефективна взаємодія суб’єктів інноваційного процесу та відсутність державних стимулів, ініціюючих взаємовідносини в інноваційному циклі „наука - технології - виробництво - сфера споживання”. Наука є відірваною від виробництва, сучасні технології – від освітнього процесу, інфраструктурне забезпечення орієнтовано переважно на ухиляння від податків, ніж на забезпечення виробництва інноваційними технологіями ведення бізнесу. А весь цей цикл загалом функціонує фрагментарно, у відриві від стратегії регіонального розвитку. Зусилля державного регулювання на рівні регіону доцільно направити: 1) на розвиток інфраструктури, яка буде виконувати координуючу та стимулюючу ефективну взаємодію функції; 2) на забезпечення взаємодії між елементами регіональної інноваційної системи та їх функціонування в рамках стратегії регіонального розвитку загалом та її інноваційної складової, зокрема. 5. Пропонується наступний варіант організації процесу державного стимулювання інноваційної діяльності в регіоні: 1) Визначення регіонального аспекту інноваційної активності в якості домінуючого. 2) Виділення „точок росту” регіонів України і, на основі визначення стратегії розвитку регіонів, формулювання галузевих напрямків інноваційного розвитку для кожного з них. 3) Акумулювання ресурсів, необхідних для організації інноваційної діяльності - ідей, фінансів, технологій на рівні регіональних органів державної влади. 4) Забезпечення консалтингової підтримки на всіх етапах реалізації інновацій. Подібний розподіл повноважень і відповідальності між центральними і регіональними органами державної влади дозволить державі зосередити зусилля на фундаментальних наукових дослідженнях, більш довгострокових, але перспективних інноваційних проектах, а регіональному рівню управління - забезпечити інноваційний розвиток регіональних економічних систем. 6. В процесі функціонування запропонованого механізму державного стимулювання інноваційного розвитку регіону рекомендується використовувати технології управлінського консалтингу, а саме: управління проектами, реінжиніринг бізнесів-процесів, методи управління якістю. Крім того, в залежності від ступеня складності інвестиційного проекту можуть бути використані проектний, процесний чи експертний види консалтингової підтримки. 7. Функції РІС Донецького регіону, актуальні з точки зору теорії систем, можна сформулювати таким чином: 1) стимулювання взаємодії суб’єктів інноваційного процесу з метою полегшення процесу його фінансування; 2) координація суб’єктів інноваційного процесу та узгодження їх діяльності з положеннями стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Перший принцип спрямований на стимулювання процесів самоорганізації в інноваційній діяльності, а другий – на формування РІС як цілого за рахунок постійної підтримки взаємозв’язків між її основними субсистемами – генерації знань та їх застосування. | 