1. На підставі проведеного дослідження та систематизації існуючих підходів до регулювання зовнішньоекономічної діяльності сформовано авторську класифікацію основних видів її регулювання за різними ознаками: рівнем впливу (міжнародне, загальнодержавне, територіальне), формою впливу (адміністративне, економічне), способом впливу (пряме, непряме) та сферою впливу (інформаційне, нормативне, митне, валютне, фінансово-кредитне, податкове, амортизаційне, інноваційне, інвестиційне, антимонопольне). 2. У дисертаційній роботі запропоновано визначати сутність механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності територіально-виробничих систем як сукупність економічних і адміністративних методів, важелів та інструментів, що у поєднанні здійснюють регулюючий і стимулюючий вплив на зовнішньоекономічну діяльність промислових підприємств та їх об’єднань через створення сприятливих умов для підвищення конкурентоспроможності систем та конкурентоспроможності їх продукції на основі впровадження інновацій з метою ефективного використання їх експортного потенціалу та розширення зовнішніх ринків збуту вітчизняної високотехнологічної і наукомісткої продукції з високою часткою доданої вартості. Обґрунтовано мету, цілі, завдання та принципи механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності територіально-виробничих систем, побудовано структурно-логічну схему на основі виділених складових механізму, визначено взаємозв’язок між ними та характер їх впливу на зовнішньоекономічну діяльність. Запропоновано алгоритм причинно-наслідкових зв’язків процесу зростання обсягів експорту продукції територіально-виробничих систем на основі конкурентоспроможності як визначального та інтегрального показника можливостей збуту продукції на зовнішніх ринках. 3. Визначено роль, яку відіграють територіально-виробничі системи у ефективному розвитку експортної діяльності завдяки поєднанню та використанню виробничого, фінансового, інвестиційного, сировинного, маркетингового та наукового потенціалів. Обґрунтовано необхідність стимулювання розвитку зовнішньоекономічної діяльності територіально-виробничих систем як основної передумови поступового формування вітчизняних багатонаціональних та транснаціональних корпорацій, що будуть мати змогу ефективно підвищувати і втримувати конкурентоспроможність продукції на світовому ринку та сприяти розвитку експортного потенціалу України. 4. В ході дослідження обгрунтовано та сформульовано сутність конкурентоспроможності територіально-виробничих систем, як здатності підвищувати і утримувати високу конкурентоспроможність продукції на основі впровадження інновацій, що стає можливим завдяки поєднанню потенціалів окремих структурних одиниць системи та підвищення сукупної ефективності використання наявних ресурсів внаслідок досягнення синергічного ефекту. Запропоновано методику визначення потенційної конкурентоспроможності продукції на основі застосування інтегрального показника конкурентоспроможності виробу та інноваційно-інвестиційних можливостей підприємства щодо підвищення його конкурентоспроможності у перспективі. 5. На основі результатів кореляційно-регресійної оцінки показників 100 промислових підприємств України, сукупні обсяги експорту яких у 2006 році склали 34,2% обсягів експорту країни, отримано моделі експоненціальних залежностей і обґрунтовано доцільність нарощування обсягів реалізації продукції промислових підприємств та укрупнення підприємств шляхом утворення їх об’єднань, а також підвищення частки доданої вартості, створеної підприємством, із метою збільшення обсягів експорту продукції. 6. Для здійснення комплексного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та стимулювання розвитку експорту визначено основні напрями удосконалення податкового, фінансово-кредитного, інноваційного, інвестиційного та амортизаційного регулювання. Розглянуто спосіб оптимізації тривалості бюджетного відшкодування експортного ПДВ на основі впровадження єдиної бази даних закордонних підприємств-імпортерів. Запропоновано три альтернативні шкали оподаткування прибутку підприємств, що мають на меті стимулювання до нарощування підприємствами обсягів реалізації продукції, частки доданої вартості та частки експортованої продукції. Окреслені підходи до оподаткування мають на меті мінімізацію частки тіньової економіки та оподаткування прибутків підприємств у офшорних зонах. Розглянуто та запропоновано напрямки удосконалення нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, включно з тими законодавчими актами, які мають на неї прямий вплив, і тими, що діють на неї опосередковано, зокрема через стимулювання до підвищення здатності підприємств до виробництва конкурентоспроможної продукції. 7. За підсумками проведеного дослідження визначено, що з метою повноцінної реалізації макроекономічних заходів щодо розвитку та ефективного використання експортного потенціалу України необхідним є створення Державного агентства підтримки експорту, до основних завдань якого віднесено інформаційну та консультаційну допомогу суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності при плануванні та здійсненні експортних операцій, дослідження зовнішніх ринків збуту, оцінку реальної або потенційної конкурентоспроможності продукції, визначення сильних та слабких сторін іноземних підприємств-конкурентів, збір, обробку та надання інформації щодо іноземних підприємств-імпортерів, оцінку та аналіз тенденцій у світовому господарстві, визначення потенційних пріоритетних галузей економіки, видів діяльності чи продукції, формування пропозицій щодо державного регулювання зовнішньої торгівлі. До основних суб’єктів, з якими визначено доцільність тісної співпраці, віднесено Митну службу України, Торгово-промислову палату України та Державне агентство України з інвестицій та інновацій. 8. Визначено основні аспекти членства у Світовій організації торгівлі. Проведено аналіз позитивних та негативних наслідків шляхом розподілу вітчизняних підприємств на три групи: підприємства-експортери, підприємства-імпортери, підприємства-виробники продукції для внутрішнього ринку. Обґрунтовано, що для розвитку експортної діяльності вітчизняних підприємств членство в СОТ має позитивні наслідки, в той час як негативні стосуються, в основному, тих підприємств, що виробляють продукцію для потреб внутрішніх споживачів, зокрема харчової, легкої, машинобудівної (передусім автомобільної) промисловості. |