1. Встановлено, що існуюча система медико-соціального захисту здоров’я сільських мешканців недостатньо адаптована до різноманітних ситуацій сільського буття, що заважає її ефективному функціонуванню. Умови життя, стан здоров’я селян, медико-соціальні заходи його збереження мають суттєві відмінності в різних типах сіл. Тому проведено теоретично узагальнене та нове вирішення наукової проблеми збереження здоров’я сільського населення з позицій розвитку сільської поселенської мережі, диференційованих щодо розміру села стратегій соціальних перетворень на макроструктурному, інфраструктурному та індивідуальному рівнях. 2. Доведено кращий стан виробничої, соціальної, медико-демографічної інфраструктур більших за розміром сіл, їх кращі перспективи розвитку. Села розміром 1000 і більше мешканців належно відтворюють демографічний та трудовий потенціал, мають необхідний демографічний базис для розвитку соціальної, виробничої, транспортної інфраструктур, як важливих умов збереження здоров’я. Критичний стан розвитку інфраструктур, їх перспектив простежується у малих селах з кількістю мешканців до 100 чоловік. Саме кількість населення, віковий склад обумовлюють медико-соціальний тип села. 3. Умови життя, праці, забезпечення медико-соціальною допомогою, стан здоров’я селян за всіма вивченими показниками (демографічними, захворюваності, тимчасової та стійкої втрати працездатності, патології репродуктивної функції жінок) достовірно гірші у менших за розміром селах. Особливо несприятливі умови життя, стан здоров’я та можливості його збереження виявлені у малих селах, половину мешканців яких становлять люди віком за 60 років. Гостро стоїть проблема виживання таких сіл. 4. Встановлено, що виробничі чинники ризику являються провідними у формуванні захворюваності сільських трудівників з розміром до 15-20% вірогідного (F=28 p<0,05) впливу на показники захворюваності, обмеження працездатності, патології вагітності. Особливо несприятливий вплив мали виробничі шкідливості (до 10-15% впливу, F=49 p<0,001), надто при поєднанні 3-х і більше шкідливостей. Найбільш небезпечними за рангом були: нічна праця, сумісництво, виробничі отрути, праця без перерви, незручна робоча поза, вібрація, запиленість робочого місця. 5. Серед вивчених екологічних факторів найбільш несприятливий вплив на здоров’я сільських мешканців мало пестицидне навантаження (F=14,8 p<0,01), неорганізоване складування відходів виробництва, сміттєзвалищ (F=5,6 p<0,01), особливо на поширеність ускладнень вагітності, пологів і післяпологового періоду, хвороб шкіри та підшкірної клітковини, травм і отруєнь. 6. Основними контингентами ризику виникнення, тяжкого перебігу хвороб та їх ускладнень є соціально менш захищені групи некваліфікованих робітників, безробітних - F=17,9 p<0,001, виробничі (експозиція до трьох і більше виробничих шкідливостей) - F=48,8 p<0,001, шлюбні (удівці/удовиці, розведені) - F=26,3 p<0,001, з вадами способу життя (мешканці, які кожний день вживають алкоголь і палять, з режимом харчування менше трьох разів на добу) - F=29,3 p<0,001. 7. Встановлено, що розмір впливу медико-організаційних факторів на стан захворюваності сільських мешканців досягає 10%. Основне значення в задоволенні медичних потреб має забезпеченість первинного етапу ліжками (F=14,5 p<0,0001), лікарями (F=11,5 p<0,001), середнім медичним персоналом (F=9,48 p<0,001), наближеність медичної допомоги (F=8,2 p<0,001). 8. Виявлено, що основною проблемою належного медичного забезпечення середніх, особливо малих сіл, є більша потреба і нижча доступність лікарської та стаціонарної допомоги первинного етапу. Обґрунтована доцільність зменшення розміру дільниць в залежності від розміру сіл, що її складають, та радіусу обслуговування, впровадження мережі сезонних соціальних стаціонарів на базі дільничних лікарень, в невеликих селах - сімейної медицини, перетворення амбулаторій, що опікують кілька малих за розміром сіл, в лікарні, збереження сільських цілодобових стаціонарів, збільшення потужності існуючих дільничних лікарень до 25 ліжок з врахуванням потреб в госпіталізації за соціальними показами. 9. Суттєвою перепоною доступності медичної допомоги в сільській місцевості є невідповідність медичних закладів первинного етапу вимогам медичного обслуговування за оснащеністю, відповідністю будівельним нормам і правилам, вимогам охорони праці і експлуатації будівель, СЕС, протипожежної безпеки. Значно знижують доступність і якість допомоги неадекватність метрологічного забезпечення, технічного обслуговування медичної апаратури, фінансування. Невідповідність є найбільшою у ЛПЗ, розташованих у менших за розміром селах. 10. Науково обґрунтована доцільність системи трьох рівнів нагляду за станом здоров’я сільського населення. Перший рівень включає спостереження за станом здоров’я мешканців у розрізі окремих сіл з особливою увагою малим селам, другий - вивчення спеціальних і стандартизованих показників здоров’я серед виділених контингентів сільського населення, зокрема контингентів ризику. Третій рівень нагляду базується на маркерних чинниках, які переважно формують певні захворювання, підтвердженими парціальними коефіцієнтами кореляції. Останні визначені в роботі по основним групам хвороб і підлягають періодичному перегляду з урахуванням місцевих особливостей. 11. Доведені переваги соціометричного ситуаційного моделювання для пошуку медико-соціальних перспектив збереження здоров’я сільських мешканців. Його використання збільшує можливості контролю за структурованими явищами, яким є здоров’я, обґрунтовує пріоритети медико-соціального захисту населення. 12. Доведено, що медико-соціальні заходи щодо збереження здоров’я селян повинні диференціюватись щодо малих, середніх та великих населених пунктів (F=85,4 p<0,0001). Обгрунтована система відповідних заходів. Основою є сприяння соціальному розвитку сіл, інтеграції мережі сільських поселень (критерій Рао=8,2 p<0,0001) через плановий розвиток агропромислового комплексу, раціональне розміщення с/г підприємств та використання земель відповідно до наявного трудового і демографічного потенціалу, покращення доступності первинної медико-санітарної допомоги, зокрема лікарської і стаціонарної. |