У дисертаційному дослідженні проведено комплексний аналіз мас-медіа та його ролі в демократизаційних процесах перехідного суспільства. Особливості діяльності мас-медіа в сучасних демократичних умовах значною мірою визначаються глобалізаційними процесами, які проявляються у зростанні світових комунікаційних конгломератів, що утворюють глобальний інформаційний простір. Теоретичні узагальнення західних і вітчизняних дослідників дали змогу по-новому розв’язати зазначену наукову проблему. Це дозволило проаналізувати й розробити рекомендації щодо шляхів реформування медіа-системи в Україні, використання яких сприятиме усуненню залежності ЗМІ від уподобань політиків. Відібрано критерії, за якими можна здійснити порівняльний аналіз виборчих кампаній і рівня застосування маніпуляційних технологій мас-медіа під час парламентських виборчих перегонів. Комплекс методів, що був використаний для розв’язання поставлених завдань, дозволив отримати наукові результати, відображені в таких положеннях: Обгрунтовано, що невід’ємною складовою сучасної політики є масова комунікація, що зумовлено нагальною потребою у спеціальних засобах інформаційного обміну, у встановленні та підтриманні постійних зв’язків між її суб’єктами. Політика неможлива сьогодні без різних форм спілкування і спеціальних засобів зв’язку між носіями влади, а також між державою і громадянами, а, отже – без мас-медіа, які визначаються як соціально-політичні інститути сучасного суспільства, створені для фіксації, обробки та висвітлення головних політичних подій, перетворення політичної інформації з метою формування громадської думки. Зазначено, що мас-медіа являють собою інститут, який має владу завдяки конструюванню політичної реальності без застосування насильства чи економічного тиску, винятково комунікативними засобами. Особлива увага приділяється використанню ЗМІ великої кількості прийомів для маніпулювання свідомістю електорату, які дійсно ефективно впливають на аудиторію. Виокремлено такі основні методи впливу ЗМІ на електорат: формування інформаційного порядку денного, дезінформація, семантичне маніпулювання, інформаційне відволікання, фрагментація політичних подій, ефект „негайності” політичних повідомлень, метод резонансу, створення „образу ворога”, формування політичних стереотипів, політичних міфів та іміджу, політична реклама. Здійснено компаративний аналіз двох виборчих кампаній в Україні та Росії, що дало змогу визначити їхні спільні та особливі риси й засоби впливу, які застосовувались ЗМІ в передвиборчий період. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що хоча російські вибори були визнані такими, що відбулися з порушеннями, а українські відповідали демократичним вимогам міжнародного стандарту, методи використовувались аналогічні (застосування великої кількості маніпуляційних технологій різними політичними силами через мас-медіа; насичення телеефіру агітаційною рекламою; власниками телеканалів є не лише представники влади, а й представники вітчизняного медіа-бізнесу та іноземці). Разом з тим, передвиборчі кампанії 2006-2007 рр. в Україні істотно відрізнялись від російських виборів такими особливостями: використання провладними політичними силами Росії та України адмінресурсу. Політичні партії Росії використовували його в більш завуальованій формі; участь президентів у виборах. Згідно із законодавством України, В. Ющенко як Президент не мав права у своїх виступах агітувати населення за будь-яку політичну силу, але він постійно наголошував на „правильному виборі” політичної партії, маючи на увазі Нашу Україну. У Росії В. Путін офіційно очолив виборчий список партії та взяв участь у виборах як її лідер. Більшість експертів погодилась з тим, що ці вибори є логічним етапом у „плані Путіна” утримати владу в своїх руках; в Україні у виборах 2007 р. брали участь 24 політичні партії, які представляли різноманітні політичні напрямки, але перетнути 3% перехідний бар’єр змогли лише п’ять: ПР, БЮТ, НУ-НС, КПУ, Блок Литвина. СПУ зазнала поразки. У Росії підвищений до 7% прохідний бар’єр змогли перетнути лише чотири партії: „Єдина Росія”, КПРФ, ЛДПР, „Справедлива Росія”. Як видно, праві сили зазнали поразки. Виявлено, що серед держав з різним рівнем демократизму Україна має порівняно невеликий досвід демократії та нерозвинене громадянське суспільство. І саме спробою прискорити процес демократизації можна розглядати події в країні наприкінці 2004 року, проте, на жаль, інституціоналізація політичних інститутів демократії виявилася не завершеною. Наголошено, що подальшому розв’язанню проблем консолідації та стабілізації демократичного політичного режиму в Україні можуть сприяти: досягнення суспільного консенсусу стосовно стратегічних пріоритетів розвитку української держави, розбудова нормативної бази демократії, удосконалення повсякденної демократичної практики, приєднання до „політичної” Європи. З’ясовано, що розбудова демократії в Україні супроводжується комплексом актуальних проблем. По-перше, стабільність демократичного суспільства перебуває в прямій залежності від особливостей його структурування за соціально-економічними, релігійними, мовними та іншими ознаками. По-друге, утвердження стабільної демократії відбувається у складних соціально-економічних умовах. Бездіяльність влади щодо розв’язання цієї проблеми ускладнена відсутністю порозуміння в „міжособистісних” стосунках політичної еліти, а також політичних сил, що представляють різні соціально-економічні й бізнесові групи. По-третє, відсутність форм контролю за владою призводить до зростання аполітичності населення, що негативно позначається на рівні його політичної участі у виборчих перегонах. Зазначені проблеми, безперечно, гальмують поступ суспільства до створення демократії в Україні. Зазначено, що у сучасній Україні існує доволі широка мережа засобів масової інформації, яка сприяє зміцненню політичного плюралізму та діалогу між різними політичними силами і значною мірою впливає на формування думки електорату. Під час виборчих кампаній значно відчутною стає роль ЗМІ у формуванні громадської думки щодо кандидатів або партій, а також їх вплив на електоральну поведінку різноманітних соціальних груп і верств населення. Виявлено низку нерозв’язаних проблем, пов’язаних із політичною заангажованістю ЗМІ, недостатністю об’єктивних і якісних аналітичних програм, гонитвою за сенсаціями тощо, що зрештою нівелює ті позитивні зміни, що відбулися в інформаційному просторі України за роки незалежності. Частина цих проблем зумовлена суцільною комерціалізацією мас-медіа, відсутністю в Україні громадського телебачення та несформованістю загалом громадянського суспільства, за якого опір аморальним і неправовим явищам є нормою поведінки для громадянина. Наголошено на нагальній потребі прискорення демократизації та невідворотності демократичних реформ упровадження громадських медіа. Політичні події 2004 р. надали сильний поштовх для перетворення українських мас-медіа на більш незалежні. Обгрунтовано, що для дійсної незалежності вітчизняних ЗМІ необхідно запровадити громадське мовлення. На основі проведеного дослідження розроблено наступні рекомендації щодо шляхів реформування медіа в Україні: створення громадських медіа на основі державних через удосконалення і впровадження відповідної законодавчої бази (перша спроба прийняти відповідні закони була здійснена ще в 1997 р.); запровадження системи управління громадськими медіа на основі прикладу Великої Британії з найбільшою незалежністю управління і змішаною моделлю фінансування громадських медіа з використанням досвіду країн континентальної Європи; упровадження системи фінансування винятково на основі абонентської плати, а додатковим джерелом фінансування пропонується податок на рекламу для телерадіоорганізацій; завданням громадського телебачення буде не тільки заповнення інформаційної прогалини в телерадіомовленні, а насамперед – формування громадської думки, яка базувалась би на підсумку об’єктивного матеріалу щодо актуальних подій у світі загалом та в Україні зокрема. У роботі обгрунтовано, що наявність громадського мовлення має знівелювати відсутність консенсусу політичних еліт і водночас пов’язану з цим заангажованість ЗМІ від політичних уподобань представників політичного класу. Будь-які реформи у сфері мас-медіа (трансформація державних мовників у суспільні чи роздержавлення друкованих ЗМІ) необхідно здійснювати відкрито, надаючи громадськості максимальний доступ до цього процесу. При цьому проблему фінансування слід також віднести до дискутивних та таких, що можуть бути розв’язані громадськістю. | 