Анотація до роботи:

Фінклер Ю.Е. Мас-медіа як соціальний інститут: особливості взаємин з владою. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

Дисертація є першою спробою комплексного аналізу взаємин мас-медіа та влади в посттоталітарній Україні. Стосунки двох провідних чинників формування суспільної свідомості характеризуються крізь призму інституціоналізації мас-медіа; особливу увагу зосереджено на мовно-психологічному моделюванні аудиторії, яке тісно пов’язане з аспектами здійснення мас-медіа владних, а владою – комунікативних функцій. В якості основної мети медійної діяльності – зокрема, тієї, що її ставлять перед собою владні структури, – виокремлюється політичне лідерство. Саме бажання досягти політичного лідерства дозволяє проаналізувати структурні особливості мас-медіа як соціального інституту. Боротьба за політичне лідерство призводить до явища владно-медійних дій, які розглядаються не як спосіб інформування аудиторії, а як чинник комунікативних технологій. Це дає можливість грунтовного аналізу маніпулятивних характеристик владно-медійних дій як найбільш потужного фактору впливу на формування суспільної свідомості.

У дисертаційному дослідженні узагальнено теоретичні погляди і запропоновано нові наукові підходи до тлумачення інституціональних характеристик сучасних мас-медіа України, дано оцінку змін у функціональній специфіці мас-медіа як соціального інституту, проаналізовано особливості взаємин мас-медіа та влади як провідних чинників структурованого та систематизованого впливу на формування суспільної свідомості в контексті владно-медійного супроводу політичного лідерства в Україні. Проведене дослідження дало підстави зробити деякі висновки.

1. Ключові принципи діяльності сучасних мас-медіа України як соціального інституту є такими: руйнація тотальної піраміди в організації побудови медіа-потоків, на зміну якій прийшла організація структурна, суть якої полягає в тому, що практично за кожним медіа стоїть певна структура або ціла низка організацій; утвердження чотирьох законодавчо закріплених ступенів системи функціонування кожного друкованого органу на інформаційному ринку держави: засновник – видавець – творчий колектив (редакція) – розповсюджувач, при цьому різними можуть бути варіанти розподілу “функціональних” обов'язків між конкретними структурними представниками у цій схемі; концентрація низки владних повноважень навіть відверто невладними структурами – партії влади, з одного боку, і комерційні угрупування, що працюють в режимі контрольованості з боку залежних від влади та провладних партій структур, з іншого, і складають основу тих, хто реально “робить журналістику”.

2. Інституціоналізація мас-медіа призвела до виокремлення двох каналів доведення якогось владного рішення до аудиторії: власне комунікативного (застосовуються технологічні механізми, коли будь-яка інформація про владне рішення доводиться до аудиторії за допомогою тільки мас-медіа) та через систему організації спеціалізованих на передачі інформації структур (застосовуються організаційні механізми, коли будь-яка інформація про владне рішення доводиться до аудиторії через прес-служби владних структур). Структуризація сучасних мас-медіа дозволяє говорити про наявність елементів протиставлення їм власних владних інформаційних каналів (наприклад, тих самих прес-служб). Це пов’язано з намаганням вже структурованої та сформованої влади в Україні або будь-що протистояти тим мас-медіа, які, попри владні дії, прагнуть функціонувати автономно, або заангажовувати мас-медіа не лише у сферу своїх інтересів, але й у свої організаційні структури. Подібна практика є найбільш переконливим утилітарним фактором інституціоналізації мас-медіа.

3. Теоретична характеристика основних форм співіснування мас-медіа та влади як соціальних інститутів набуває сьогодні особливої актуальності, оскільки мас-медіа як система перестала здійснювати свій авторитарний, однозначний, безальтернативний вплив на суспільство. Історично в організаційному сенсі питання про мас-медіа як систему вирішувалося владою, виходячи з постулату про те, що мас-медіа є складовою часткою ось цієї владної системи. Навмисна, штучна недооцінка інституціональних характеристик мас-медіа призводить до деформацій – навіть за умов, коли мас-медіа і не є тотально владними чи такими, що тотально контролюються владою.

4. Прикладна характеристика основних форм співіснування мас-медіа та влади як соціальних інститутів засвідчує спорадичну появу в українському інформаційному просторі якоїсь конкретної могутньої за охопленням владних повноважень організаційно структурованої сили, яка претендує на політичне лідерство. Здійснення цією силою реальних кроків на шляху до встановлення в Україні певного комунікативного порядку доводить тезу про те, що протягом обмеженого часу цій конкретній структурі вдається як ультимативно, так і організаційно вибудувати нову модель недержавних, але цілковито контрольованих державою медіа. В цьому і проявляється утилітарний характер маніпулятивних характеристик мас-медіа як соціального інституту при здійсненні мас-медіа владних функцій в контексті змагань за політичне лідерство.

5. Питання про взаємовідносини мас-медіа та влади є чи не найважливішим чинником коректного уявлення про суб’єктно-об’єктні механізми управління суспільством. Потреба суспільства у такому феномені, за яким мас-медіа та влада є паритетними учасниками будь-яких суспільних акцій, призводить до явища політичного лідерства. І у владному середовищі, і в групах мас-медіа шляхи розвитку України часто пов’язуються з іменем однієї людини. Українська демократія утвердиться, якщо долі розвитку країни перестануть пов’язуватися лише з роллю особистості – нехай навіть дуже видатної. Подібне твердження набуде реальної ваги тільки тоді, коли закріпиться не лише у механізмах взаємодії мас-медіа та влади, але й у суспільній відомості. До останнього часу і владний, і медійний акценти робилися виключно на лідерстві як якомусь виразникові єдності владних інтересів та волі народу. Подібна практика завжди є катастрофічною для суспільства, призводить до втрати державою основної форми демократичного управління.

6. Комунікативний аспект діяльності влади не повинен обмежуватися інформаційним потоком рішень, які функціонують в системі управління суспільством. Статус мас-медіа може бути демократичним лише за умови, коли мас-медіа наповнюються двовекторним рухом впливу – знизу догори та згори донизу. І перший, і другий потоки будуть результатами взаємодії та взаємовпливу рішень, що, звісно, збільшить кількість думок з приводу конкретного рішення. Але це і є прояв владою демократизму – в тому числі й у стосунках з мас-медіа.

7. Нові форми взаємодії мас-медіа та влади вимагають нових механізмів функціонування демократичного ставлення влади до мас-медіа, організаційних механізмів наповнення цього ставлення і юридичними, і морально-етичними актами. Втім, сама потреба у механізмах взаємин мас-медіа та влади залишається нагальною: йдеться не про поточні проблеми, а про принципи технології взаємин. У цьому контексті діяльність мас-медіа та діяльність влади є репрезентацією інституціоналізації і мас-медіа, і влади не лише у зв’язку з потребами аудиторії, але й потребами самих мас-медіа та влади як об’єктивних інституціональних явищ.

8. Завдання, які відтворюються будь-якою комунікативною системою, полягають в постійному реформуванні механізмів організації мас-медіа та управлінських функцій мас-медіа. Саме в цьому закладено гарант максимально корисного для українського суспільства функціонування мас-медіа як соціального інституту в контексті технології взаємин мас-медіа із владою: йдеться про владно-медійне управління суспільством, кінцевою метою якого є досягнення максимально ефективної діяльності цих двох інституціональних феноменів.

9. Мас-медіа України в цілому залишаються структурованими під структуризацію влади та провладних партій в Україні. Сьогодні переважна більшість медіа-представників є чиїмось органом, а на мас-медіа, структуровані під владу та провладні партії, впливати досить просто – достатньо у всеукраїнському масштабі визначитись: хто в якому регіоні здійснює вплив. Сконцентрована сумарність чітко спланованих регіональних медіа-інтервенцій спроможна дати потрібний загальнонаціональний результат.

10. Інституціональність мас-медіа в контексті виконання ними владних функцій тісно пов’язана зі структуруванням самих мас-медіа. Механізми реалізації когнітивних функцій мас-медіа в контексті виконання ними владних функцій залишаються такими, за яких сама когнітивність (чи то очікування аудиторії, чи то суспільні цінності) збагачується аудиторними характеристиками.

11. Мас-медіа є безпосереднім учасником будь-яких соціальних процесів – однак якщо в комунікативному сенсі ми маємо на увазі участь безпосередню, то владна структуризація мас-медіа носить характер здебільшого опосередкованої участі. Ті чи інші медіа-представники спроможні виступати знаком ідентифікації з такою владною групою, яка належить до певної структури владного представництва, виступає символом політичних орієнтацій та переваг.

12. Комунікативно-технологічне спрямування діяльності сучасних мас-медіа України виокремлює їх провідну функцію – маніпуляцію. Владно-медійні дії, що супроводжують політичне лідерство, перетворюють маніпуляцію з чинника впливу на аудиторію, метою якого є прийняття останньою конкретних рішень, на фактор формування суспільної свідомості.

13. Сучасні мас-медіа як соціальний інститут виступають в ролі або найбільш адаптованого до структур влади комунікативного механізму, або максимально віддаленого від влади інструментарію впливу на аудиторію. Статус владного елементу, яким часто наділяють сучасних медіа-представників, пов’язаний із визнанням інституціональних характеристик мас-медіа, з усвідомленням їх потенційних можливостей суттєвим чином впливати на легітимні (чи такі, які хочуть бути легітимними) владні структури. В цьому аспекті мас-медіа як соціальний інститут сприймаються або як контроль, або як пресинг по відношенню до директивних інстанцій з метою впливу на прийняття і виконання соціальних рішень відповідно до партикулярних інтересів засновника медіа-представника.

Даним дослідженням крапка у стосунках мас-медіа та влади як соціальних інститутів не поставлена. Та це й неможливо зробити, адже науковий інтерес до аналізованої проблеми завжди диференціюватиметься залежно від зміщення акцентів у бік автономності мас-медіа, які – у контексті взаємостосунків із владою – постійно будуть відчувати певну регламентацію в якості комунікативно-технологічного чинника формування суспільної свідомості, виступати фіксатором як легітимності, так і сумнівних характеристик владних структур. Як на сьогодні, в Україні встановилась (щоправда, дуже крихка) рівновага в прикладних характеристиках взаємин мас-медіа із владою. Однак подібний баланс не триватиме завжди, не завжди латентними будуть взаємини влади та мас-медіа, тому і залишається простір для подальших наукових розвідок.

Публікації автора:

Монографія

1. Фінклер Ю. Мас-медіа та влада: технологія взаємин: Монографія / КНУ ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. – Львів: Аз-Арт, 2003. – 212 с.

Статті у фахових виданнях

2. Фінклер Ю. Сучасні друковані мас-медіа України: до проблеми визначення типологічних характеристик // Друкарство. – 2001. – № 1. – С. 8 – 9.

3. Фінклер Ю. Україна: влада + медіа = ? // Ex professo: Зб. наук. праць / Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 3. – С. 131 – 139.

4. Фінклер Ю. Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України // Актуальні питання масової комунікації / КНУ ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. – К., 2002. – Вип. 3. Ч. 1. – С. 14 – 15.

5. Фінклер Ю. Характеристики сучасного регіонального пресовидання в Україні // Поліграфія і видавнича справа: Наук.-техн. зб. / Українська академія друкарства. – Львів, 2002. – № 39. – С. 80 – 82.

6. Фінклер Ю. Читання як складова комунікативного впливу на молодь України // Зб. праць Науково-дослідного центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника. – Львів, 2002. – Вип. 10. – С. 205 – 234.

7. Фінклер Ю. Аналіз взаємин мас-медіа та влади у зарубіжних дослідженнях: спроба узагальнення // Вісник Львівського національного університету. Серія журналістика. – Львів, 2003. – Вип. 24. – С. 145 – 156.

8. Фінклер Ю. До питання аудиторних характеристик засобів масової комунікації // Наукові записки Інституту журналістики / КНУ ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – Том 10. – С. 137 – 140.

9. Фінклер Ю. До постановки проблеми стосунків мас-медіа та влади в сучасній Україні // Вісник Дніпропетровського національного університету. Літературознавство. Журналістика. – Дніпропетровськ, 2003. – № 6. – С. 126 – 130.

10. Фінклер Ю. Друковані мас-медіа як фактор формування громадської думки // Зб. праць Науково-дослідного центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника. – Львів, 2003. – Вип. 11. – С. 380 – 389.

11. Фінклер Ю. Когнітивні функції мас-медіа в контексті оцінки ними владних структур // Вісник Запорізького державного університету. Серія філологічні науки. – Запоріжжя, 2003. – № 2. – С. 167 – 171.

12. Фінклер Ю. Комунікативні характеристики публіцистичного тексту як віддзеркалення аудиторних очікувань // Литературоведческий сборник / Донецький національний університет. – Донецьк, 2003. – № 14. – С. 34 – 45.

13. Фінклер Ю. Маніпулятивні характеристики мас-медіа в контексті впливу на аудиторію // Вісник Запорізького державного університету. Серія філологічні науки. – Запоріжжя, 2003. – № 1. – С. 187 – 190.

14. Фінклер Ю. Проблема належності друкованих мас-медіа: організаційний аспект // Філологічні студії: Наук. часопис / Волинський державний університет; Волинський академічний дім. – Луцьк, 2003. – № 2. – С. 154 – 159.

15. Фінклер Ю. Проблема створення мас-медіа образу влади: інструментальний підхід // Образ / КНУ ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. – К., 2003. – № 4. – С. 11 – 17.

16. Фінклер Ю. Проблематика ЗМК територіальних соціумів: регіональний аспект // Вісник Сумського державного університету. Серія філологічні науки. – Суми, 2003. – № 1. – С. 100 – 105.

17. Фінклер Ю. Психологічно-мовне моделювання поведінки аудиторії мас-медіа як комунікативний феномен // Вісник Харківського національного університету. Серія філологія. – Харків, 2003. – Вип. 39: Харківська філологічна школа і сучасність. – С. 258 – 262.

18. Фінклер Ю. Регіональна преса України в контексті соціального замовлення аудиторії // Наукові записки Інституту журналістики / КНУ ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – Том 11. – С. 40 – 44.

19. Фінклер Ю. Сучасний редактор: проблеми професійного вишколу // Наукові записки Інституту журналістики / КНУ ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – Том 7. – С. 19 – 22. – Співавт.: Зелінська Н., Огар Е., Черниш Н.

20. Фінклер Ю. Управлінські функції сучасних друкованих мас-медіа України: організаційний аспект // Друкарство. – 2003. – № 5. – С. 48 – 50.

21. Фінклер Ю. Чи є перетин інтересів у журналістики та соціології? // Актуальні питання масової комунікації / КНУ ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. – К., 2003. – Вип. 4. – С. 5 – 8.

22. Фінклер Ю. Чинник тиску мас-медіа в суспільстві як передумова соціальних перетворень // Проблеми славістики: Наук. часопис / Волинський державний університет; Волинський академічний дім. – Луцьк, 2003. – № 1. – С. 83 – 86.

23. Фінклер Ю. Лінгвістичні прийоми маніпулювання свідомістю аудиторії: досвід мас-медіа // Збірник наукових праць Харківського історично-філологічного товариства. – Харків, 2004. – Т. 10. – С. 243 – 250.

24. Фінклер Ю. Особливості сучасного комунікативного забезпечення органів влади в Україні // Вісник Сумського державного університету. Серія філологічні науки. – Суми, 2004. – № 1. – С. 20 – 24.

Статті у наукових та спеціалізованих періодичних виданнях

25. Фінклер Ю. Товарний імідж і преса як складові системи паблік рілейшнз // Вісник Львівської комерційної академії. – Вип. 5. – Львів, 1999. – С. 254 – 260.

26. Фінклер Ю. Проблеми виховання студентської молоді крізь призму сучасних комунікативних процесів // Проблеми національно-громадянського виховання у вищих аграрних закладах освіти України: Зб. статей / Львівська державна академія ветеринарної медицини імені Гжицького. – Львів, 2000. – С. 89 – 92.

27. Фінклер Ю. Сучасні особливості типології періодичних видань України // Вісник Книжкової палати. – 2000. – № 6. – С. 6 – 7.

28. Фінклер Ю. Українське книговидання: між суспільною рефлексією та державним регулюванням // Квалілогія книги: Зб. наук. праць / Українська академія друкарства. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 231 – 234.

29. Фінклер Ю. До питання про владні функції сучасних періодичних видань України // Вісник Книжкової палати. – 2001. – № 11. – С. 19 – 20.

30. Фінклер Ю. Кінець української латентності і крах структури державних медіа: чому так сталось? // Наукові записки УАД. – Львів, 2001. – Випуск 3. – С. 67 – 69.

31. Фінклер Ю. Партійні організації та партійна література: невже знову по-ленінськи? // Вісник Книжкової палати. – 2002. – № 4. – С. 33 – 34.

32. Фінклер Ю. Чи можна випрямити криве люстерко української преси? // Вісник Книжкової палати. – 2002. – № 7. – С. 9 – 10.

33. Фінклер Ю. Актуалізація проблеми соціальної ролі журналістики: західний досвід // Поліграфія і видавнича справа: Наук.-техн. зб. / Українська академія друкарства. – Львів, 2003. – № 40. – С. 160 – 166.

34. Фінклер Ю. До питання взаємин мас-медіа та влади // Вісник Книжкової палати. – 2003. – № 6. – С. 23 – 25;

35. Фінклер Ю. До питання взаємин масової комунікації та влади // Вісник Книжкової палати. – 2003. – № 1. – С. 43 – 44.

36. Фінклер Ю. Друковані мас-медіа як фактор тиску: до постановки проблеми // Вісник Книжкової палати. – 2003. – № 5. – С. 22 – 23.

37. Фінклер Ю. Інституціональні ознаки сучасних друкованих медіа // Вісник Книжкової палати. – 2003. – № 2. – С. 12 – 13; № 3. – С. 10 – 11.

38. Фінклер Ю. Особливості функціонування регіональної преси в контексті залежності від органів влади // Держава та регіони. Серія гуманітарні науки / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”. – Запоріжжя, 2003. – № 1. – С. 80 – 85.

Матеріали конференцій

39. Фінклер Ю. Особливості періодики територіального соціуму України // Квалілогія книги: Зб. мат-лів І наук.-практ. конф., Львів, листопад 1998 р. / Українська академія друкарства. – Львів, 1998. – С. 57 – 60.

40. Фінклер Ю. Соціолог і журналіст: потрібна взаємна коректність // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. V Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, листопад 1998 / ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики. – Львів, 1999. – С. 201 – 204.

41. Фінклер Ю. Типологія української періодики за територіальними ознаками: проблеми залишаються // Щорічн. звіт. наук.-техн. конф. Української академії друкарства: Тези, Львів, січень 1999 р. – Львів, 1999. – С. 217.

42. Фінклер Ю. Сучасна структуризація друкованих мас-медіа України в контексті владного впливу на них // Засоби масової інформації та становлення державності в Україні: Зб. мат-лів І Міжнар. наук. конф., Ужгород, жовтень 2000 р. / КНУ ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики; Ужгородський державний університет. – Ужгород, 2000. – С. 188 – 193.

43. Фінклер Ю. Тенденційність як основна риса комунікативного відтворення результатів соціологічних актів // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. VІ Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, травень 2000 р. / ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики. – Львів, 2000. – С. 177 – 179.

44. Фінклер Ю. До проблеми передвиборних взаємин місцевої преси та регіональної еліти України // Ефективність державного управління в контексті становлення громадянського суспільства: Зб. мат-лів щорічн. наук.-практ. конф., Львів, січень 2002 р. / УАДУ при Президентові України. Львівський регіональний інститут державного управління. – Львів, 2002. – С. 182 – 187.

45. Фінклер Ю. Російський слід “чорних” технологій українських медіа // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. VІІ Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, травень 2002 р. / ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики. – Львів, 2002. – С. 454 – 456.

46. Фінклер Ю. Особливості участі друкованих мас-медіа у формуванні громадської думки в Україні // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. VІІІ Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, жовтень 2003 р. / ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики. – Львів, 2003. – С. 487 – 495.