У висновках підведено підсумки дослідження, які узагальнюють авторські підходи, а також генералізують проміжні висновки, подані в усіх розділах дисертації, які виносяться на захист. Вони формулюються наступним чином. Питання, пов'язане з визначенням місця в історії науки кожному історику, – одне з головних завдань сучасних вчених, тому з огляду на недостатню досліджуваність, тема дисертації належить до актуальних, суспільно вагомих напрямків розвитку сучасної історіографії України. Історіографія життя та діяльності М.І. Яворського представлена науковими та науково-публіцистичними виданнями, що побачили світ протягом ХХ – початку ХХІ століть. В них відображено погляди вчених на формування М.І. Яворського як історика України та особливості його концепції української історії. В історіографії проблеми виділено чотири періоди, які співпадають з сучасною періодизацією історії України радянської доби: перший – з початку 20-х років до 1929-го року; другий – з 1929-го до 1933 року включно; третій – з 1957-го до 1989 року; четвертий – починається з 1989 року по сьогоднішній час. В основу історіографії визначеної проблеми покладено зміну умов існування історичної науки в Україні та пов`язану з цим зміну оцінок істориками і політиками поглядів на життя та історичну концепцію М.І. Яворського. Проведений історіографічний аналіз дає підстави зробити висновок, що життя та наукова діяльність М.І. Яворського досі не були предметом спеціального комплексного дослідження. Незважаючи на наявність декількох статей та розробок, присвячених вченому, основні аспекти його життя та творчості вимагають комплексного ґрунтовного аналізу з метою виявлення поглядів та встановлення місця історика в історіографічному процесі. Розв`язання цих проблем стало можливим на основі дослідження комплексу джерельних матеріалів. Завдяки високому рівню освіти, М.І. Яворський стає активним політичним, науковим та громадським діячем свого часу. Громадсько-наукова робота М.І. Яворського знайшла своє втілення на посаді голови “Укрнауки”, одночасно з цим, вчений обіймає посади голови правління харківського клубу політемігрантів Західної України, очолює Харківське наукове товариство, стає на чолі Українського комітету краєзнавців. За допомогою вченого в Україні розгорнулася мережа науково-дослідних установ, налагодилася робота музеїв, краєзнавчих досліджень. З 1922-го і до середини 1929 років М.І. Яворський – офіційно визнаний марксистський історик в Україні. Провідними напрямами наукової діяльності вченого є історія України від найдавніших часів до революційних подій 1917–1920 років, історія класової боротьби на Україні, історія КП(б)У. З`ясовано, що на наукові погляди М.І. Яворського вплинули праці М.С. Грушевського, М.М. Покровського та історико-партійної науки, тому роботи вченого носять еклектичний характер, тобто в концепції М.І. Яворського відбувається механічне поєднання різних напрямків та шкіл в тогочасній історії. Але це здебільше стосується історії України до ХХ століття. Погляди М.І. Яворського на українську історію змінювались декілька разів. На початку 20-х років і до середини 1929-го року вчений підготовив ряд робіт, де історія України вивчалася на основі марксистської методології. Вже в той час наукові положення М.І. Яворського відходили від офіційного курсу (оцінка М. Драгоманова, М. Зібера, А. Подолинського, діяльності Центральної Ради). З середини 1929 року, після дискусії в УІМ, до 1932 року вчений відмовляється від попередніх оцінок історії (особливо революційних подій 1917-1920 років в Україні) та приймає точку зору пануючої, визнаної ідеології. Втретє концепція вченого змінюється на Соловках, під час перебування в таборі. Історик знову повертається до своїх поглядів 20-х років. Політичні обвинувачення М.І. Яворського почалися після листа колишньої дружини вченого (ми гадаємо, що і М.С. Грушевський, і М.М. Покровський приклали свою руку до цього). Перед тим відбувалася тільки наукова критика його робіт. Дуже цікавою і своєрідною є характеристика революційних подій 1917-1920 років в Україні, подана М.І. Яворським: а) революцію 1917 року в Україні він характеризує як національно-демократичну; б) показує соціальний склад українського народу напередодні Лютневої революції. Стверджує, що, будучи селянською державою, Україна мала і робітничий клас, і дрібну буржуазію; в) дав правильну оцінку, підтриману у сьогоднішній історичної літературі, Центральній Раді та її документам. Він характеризує Центральну Раду як одну із сил національно-демократичної революції 1917-1920 років. Таким чином, комплексне дослідження життя і діяльності відомого українського історика дозволило з`ясувати, що М.І. Яворський один з перших намагався скласти цілісну схему історії України з марксистських позицій, але це йому не вдалося. М.І. Яворський – непослідовний марксист; національний, оригінальний історик; котрий відстоював свою самостійну точку зору з питань історії. Але вона не завжди співпадала з офіційною ідеологією. М.І. Яворський – один з яскравих, оригінальних радянських істориків України першої половини ХХ століття. Його науковий доробок в галузі історії України став одним із важливих внесків у розвиток вітчизняної науки 20–30-х років ХХ століття. Обмежений обсяг дослідження визначає потребу вивчення в майбутньому певних аспектів, важливих для характеристики образу М.І. Яворського. Це, зокрема дослідження раннього періоду його діяльності та років ув`язнення. | 