Анотація до роботи:

Прошак Г. В. Людський капітал в умовах формування національної економіки України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

У дисертації з’ясовано суть, основні компоненти, функції людського капіталу, розглянуто сучасні методологічні підходи його дослідження. Простежено еволюцію поглядів різних економічних шкіл на основні складники і напрями розвитку людського капіталу. Проаналізовано інвестиції як основний інструмент формування людського капіталу. Розкрито зміст поняття „людський капітал інноваційного типу” і показано його провідну роль в економічному зростанні. Досліджено вплив трансформаційних процесів на кількість і якість вітчизняного людського капіталу, ефективність його використання у вітчизняній економіці. Проведено аналіз інституційної бази розвитку людського капіталу та запропоновано шляхи поліпшення її функціонування в Україні. Вивчено зарубіжний досвід нагромадження людського капіталу і запропоновано основні напрями державного стимулювання розвитку людського капіталу та механізми державної підтримки людського капіталу інноваційного типу.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – формування і ефективне використання людського капіталу в національній економіці України, що виявилося в обґрунтуванні теоретико-методологічних та практичних засад розвитку людського капіталу для усталеного зростання національної економіки.

1. Людський капітал – це запас розвинутих чи нагромаджених у результаті інвестицій якостей людини, які вона використовує в економічній діяльності для одержання матеріальних і нематеріальних вигід. Основними складниками людського капіталу є: здібності, талант, здоров’я, знання людини, досвід, навички, мобільність працівника, а також мотивація праці. Сутність категорії „людський капітал” розкривається через відтворювальну, соціально-культурну, економічну, нагромаджувальну та стимулювальну функції.

2. Головним інструментом формування людського капіталу виступають інвестиції. Їх доцільно розділити на прямі (інвестиції в освіту, наукові розробки, професійну підготовку, охорону здоров’я, мобільність, мотивацію праці, народження та виховання дітей, пошук економічно важливої інформації) і непрямі (витрати на поліпшення робочої атмосфери в колективі, культуру, виховання тощо). Нагромадження людського капіталу приносить суспільству чималі економічні вигоди, які можливі завдяки директивному впливові інвестицій (підвищення продуктивності праці і заробітної плати індивідів, економічне зростання, збільшення національного багатства) та їх індикативній дії (зменшення кримінальної злочинності, досягнення більшого порозуміння у суспільстві, поширення інновацій, підвищення культури, інтелекту індивідів та ін.). Визначити вигоди від інвестицій у людський капітал можна завдяки аналізу „витрати-вигоди” і теоретичним моделям економічного зростання. Високий рівень людського капіталу підвищує доходи індивідів чи прибутки фірм і позитивно впливає на економічне зростання.

3. Поширення науково-технічного прогресу неможливе без формування людського капіталу вищої якості. Людський капітал інноваційного типу (ЛКІТ) – це людський капітал, який не тільки сприймає і активно використовує інноваційні ідеї, а й продукує інновації через генерування інформації та нагромадження знань. Доведено, що ЛКІТ впливає на економічне зростання і забезпечує становлення інноваційної моделі розвитку економіки.

4. Трансформаційні процеси в Україні помітно позначилися на складниках людського капіталу. З одного боку, вони стимулювали розвиток людського капіталу через зростання освітнього рівня населення; розширення можливостей для отримання індивідами вигід від використання людського капіталу; використання різних джерел його інвестування; усвідомлення індивідами пріоритетності інвестицій у людський капітал; формування у людей раціонального типу поведінки, розширення послуг інститутів соціальної сфери; використання в освітньому процесі нових форм навчання; зростання мобільності і мотивації праці; розвиток малого та середнього бізнесу; забезпечення населення економічно важливою інформацією. З іншого боку, зниження природного приросту населення, погіршення його здоров’я, значна трудова міграція тощо визначили тенденцію до зниження обсягу людського капіталу в країні. Тому постала проблема удосконалення сформованого за попередні роки людського капіталу і примноження людського капіталу нової якості для потреб національної економіки.

5. Формування людського капіталу визначається природними, економічними, інституційними, соціальними чинниками. Вагоме значення належить механізму ціноутворення на ринку праці, який встановлює ціну на індивідуальний людський капітал. Оптимальний розподіл інвестицій між фізичним, людським і природним капіталами забезпечує економічне зростання, підвищення добробуту населення, людський розвиток, а відтак – нагромадження людського капіталу.

6. Аналіз інституційної бази розвитку людського капіталу в Україні проведено з урахуванням її трьох взаємопов’язаних складників – нормативно-правового забезпечення, формальних і неформальних інститутів. Негативними її ознаками є недосконалість національного законодавства щодо стратегії розвитку людського капіталу, зменшення кількості освітніх (окрім ВНЗ III-IV рівнів акредитації), медичних закладів та зниження якості їх послуг, а також нездатність професійних спілок підвищувати ціну на індивідуальний людський капітал і відстоювати права працівників на належні умови праці. Тому постає необхідність у формуванні нової інституційної бази, яка повинна створювати сприятливі умови для розвитку вітчизняного людського капіталу.

7. Заробітна плата і темпи її зростання прямо залежить від рівня освіти і віку працівників. Існує тісний зв’язок між продуктивністю праці й освітнім рівнем населення в Україні. Водночас інвестиції у людський капітал, їх результативність залежать від соціальної орієнтованості економіки. Зіставляючи нормативні показники з відповідними даними для України, встановлено, що рівень соціальної орієнтованості нашої країни не є високим, оскільки значення реального прожиткового мінімуму, ВВП на душу населення, середньої очікуваної тривалості життя відносять її до країн з низьким соціальним розвитком. Проте, за показниками рівня бідності, коефіцієнта Джині, інвестицій у людський капітал, безробіття та культури споживання Україну можна характеризувати як країну із середнім рівнем соціальної орієнтованості економіки.

8. Негативні впливи трансформаційних процесів зумовили зменшення кількості і якості вітчизняного людського капіталу. Тому необхідно використовувати світовий досвід інтенсифікації нагромадження людського капіталу для прискорення розвитку національної економіки. Перспективним у цьому плані для України є досвід розвинутих країн щодо забезпечення інвестицій в освіту (багатоканальна система фінансування освіти у США, студентське самофінансування в Австралії, функціонування Фонду професійного навчання в Угорщині та ін.), підвищення якості освітніх послуг (використання дистанційного, активного, відкритого навчання), фінансування науки (державна підтримка науково-технічної діяльності), реформування системи охорони здоров’я (практика диверсифікації джерел фінансування медичної галузі у Канаді, Чилі, Сінгапурі; цільові програми охорони здоров’я у США), запобігання міграції талановитої молоді (видача освітніх кредитів за умови повернення студента на батьківщину у Голландії), підвищення мотивації праці (запровадження соціального пакету) і зайнятості населення (використання нових форм бізнесу, забезпечення підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників).

9. Застосування методу найменших квадратів дало змогу спрогнозувати частку людського капіталу у структурі національного багатства на період до 2010 року. Прогноз показав, що і надалі спостерігатиметься стійка тенденція до зменшення частки людського капіталу у складі національного багатства. Тому запропоновано такі шляхи державного стимулювання розвитку вітчизняного людського капіталу: реформування системи охорони здоров’я, диверсифікація джерел фінансування освіти, підвищення якості освітніх послуг, розвиток науки, удосконалення функціонування інституційної бази розвитку людського капіталу, активна державна політика на ринку праці, протидія нелегальній трудовій міграції і „відпливу інтелекту”, а також механізми їх реалізації.

Публікації автора:

у фахових наукових виданнях

1. Прошак Г.В. Проблема фінансування освіти в Україні / Г.В. Прошак // Вісник Львівського державного фінансового інституту. – 2003. – №4. – С. 187-191.

2. Прошак Г. Формування людського капіталу у системі освіти України / Г. Прошак // Молодь і ринок. – 2004. – №1 (7). – С. 129-131.

3. Прошак Г. Людський капітал як чинник розвитку підприємництва в Україні / Г. Прошак // Вісник Львівського університету. Серія економічна. – 2006. – Вип. 36. – С. 252-259.

4. Прошак Г. Підвищення економічної культури як необхідна умова розвитку людського капіталу України / Г. Прошак // України син. Збірник матеріалів на пошану доктора економічних наук, професора, засл. діяча науки і техніки С. Злупка. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – С. 331-341.

5. Прошак Г. Використання концепції людського капіталу в аналізі міжнародної міграції робочої сили / Г.В. Прошак // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – 2006. – Вип. 221. – С. 278-286.

6. Прошак Г. Інвестиції у людський капітал та диференціація заробітної плати в Україні / Г. Прошак // Вісник Львівського університету. Серія економічна. – 2007. – Вип. 37(2). – С. 245-249.

7. Прошак Г.В. Основні компоненти людського капіталу: теоретичний аспект / Г.В. Прошак // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету: Збірник науково-технічних праць. – 2008. – Вип. 18.4. – С. 305-309.

в інших виданнях

8. Прошак Г. Демографічний фактор формування людського капіталу в Україні / Г. Прошак // Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації: міжнар. наук. студ.-аспір. конф., 23-24 квітня 2004 р.: тези допов. – Львів, 2004. – С. 265-267.

9. Прошак Г. Людський капітал України в контексті євроінтеграційних процесів / Г. Прошак // Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: міжнар. наук. студ.-аспір. конф., 13-14 травня 2005 р.: тези допов. – Львів, 2005. – С. 403-404.

10. Прошак Г. Мотивація інтелектуальної праці та її вплив на розвиток людського капіталу в Україні / Г. Прошак // Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє: міжнар. наук.-практ. конф., 21-22 жовтня 2005 р.: тези допов. – Львів, 2005. – С. 290-291.

11. Прошак Г. Економічна освіта та формування нового людського капіталу / Г. Прошак // Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства: ІІ всеукр. наук.-практ. конф., 16-17 листопада 2006 р.: тези допов. – Житомир, 2006. – С. 199-202.

12. Прошак Г. Вплив мобільності робочої сили на розвиток людського капіталу в Україні / Г. Прошак // Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми: міжнар. студ.-аспір. конф., 5-6 травня 2006 р.: тези допов. – Львів, 2006. – С. 187-188.

13. Прошак Г.В. Формування людського капіталу у процесі дистанційного навчання / Г.В. Прошак // Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі: ІІ міжнар. наук.-практ. конф., 14-16 листопада 2006 р.: тези допов., т. 2. – Луганськ, 2006. – С. 79-83.

14. Прошак Г.В. Людський капітал України та його значення для розвитку національної бізнес-освіти / Г.В. Прошак // Методичні проблеми розвитку бізнес-освіти: VІІ наук.-практ. конф., 5 грудня 2006 р.: тези допов. – Донецьк, 2006. – С. 96-99.