У дисертаційній роботі запропоновано нове вирішення наукової задачі становлення і розвитку лізингу в аграрному секторі України. Всебічне дослідження лізингу з урахуванням особливостей вітчизняного аграрного сектору, узагальнення світового досвіду формування лізингових відносин дозволило зробити наступні висновки: Лізинг як економічна категорія має глибокі історичні витоки. За час свого існування він зарекомендував себе як один з найефективніших способів здійснення інвестицій. Лізингові відносини є своєрідною формою втілення руху позичкового капіталу, яка за однакових інших умов дозволяє поєднати інтереси інвестора та позичальника. В роботі обґрунтовано концептуальну схему створення лізингової послуги з позиції економічної теорії, що свідчить про глибокий категоріальний зв’язок лізингу з різними формами позичкового капіталу. В розвитку лізингу як альтернативній банківському кредиту формі здійснення інвестицій, зацікавлені всі суб’єкти лізингової угоди. В роботі здійснено класифікацію характеристик лізингу та їх оцінку, що дозволило визначати привабливість лізингових відносин для аграрних підприємств, лізингодавців, інвесторів (банківських структур), виробників (постачальників) об’єктів лізингу та страхових компаній. Монополізм на ринку позичкового капіталу з боку банківських структур майже в усіх випадках змушує позичальників приймати на себе занадто обтяжливі фінансові зобов’язання. Лізинг як альтернативна банківському кредиту форма інвестицій, стримується в Україні через ряд об’єктивних причин – законодавчу неузгодженість основних нормативно-правових документів, відсутність пільг для лізингодавців, недостатню захищеність прав інвестора, негативний досвід банківських структур у поверненні лізингових платежів тощо. Нами обґрунтовано пропозиції щодо усунення недоліків та удосконалення основних законодавчих документів, які регулюють лізинговий бізнес – Закони України “Про лізинг” та “Про оподаткування прибутку підприємств”, П(С)БО №14 “Оренда”, а також принципові моменти, які виникають при проведенні угод фінансового та оперативного лізингу, товарного кредиту та операції по продажу на умовах відстрочки кінцевого розрахунку. В роботі узагальнено досвід надання лізингових послуг аграрним підприємствам провідних вітчизняних лізингових компаній, які діють сьогодні в Україні. Встановлено, що лізинг характеризуються для позичальників ще більш неприйнятними фінансовими умовами, ніж отримання коштів з допомогою банківського кредиту (додаткова застава до об’єкта лізингу, високий рівень авансового внеску та плати за лізингову послугу), що свідчить про неспроможність лізингових компаній конкурувати на ринку позичкового капіталу з банківськими структурами. Практика укладання лізингових угод передбачає широкий спектр використання способів побудови лізингових платежів, які базуються на теорії розрахунку фінансових рент. Нами здійснено аналіз таких методик і за його результатами зроблено висновок про найбільш прийнятну для аграрного підприємства методику: побудову лізингових платежів з використанням дигресивної або регресивної шкали нарахування лізингової винагороди та відшкодування лізингодавцю вартості об’єкта лізингу з виплатою платежів в кінці або на початку року фіксованою або зменшуваною щороку сумою. Встановлено також, що застосування різних методик побудови лізингових платежів приводить до варіації сумарної вартості лізингової угоди в 20%. Визначено та обґрунтовано параметри фінансового лізингу, а також розрахунок лізингових платежів, які використовуються в НАК “Украгролізинг”, що дозволило розробити методику оцінки взаємозалежності процентної ставки винагороди лізингодавця та розміру торговельної надбавки до об’єкта лізингу. Встановлено, що застосування торговельної надбавки означає завуальоване підвищення рівня винагороди, а саме: збільшення вартості об’єкта лізингу на 1% еквівалентне підвищенню процентної ставки винагороди на 0,39 п.п. Визначено та обґрунтовано основні параметри лізингової угоди, що дозволило зробити наступні узагальнення:
на законодавчому рівні існують глибинні протиріччя в питанні встановлення мінімального строку угоди фінансового лізингу. Думки спеціалістів щодо цього носять досить суперечливий характер. Науковці відстоюють збереження мінімального строку угоди фінансового лізингу, практики-лізингодавці – закликають відмінити це обмеження. Ми вважаємо, що мінімальний строк фінансового лізингу повинен бути встановлений, оскільки, з одного боку, це відповідає загальноприйнятим Світовим та Європейським нормам лізингового бізнесу, а з іншого – захищає фінансові інтереси лізингоодержувачів; використання авансового платежу при укладанні лізингової угоди негативно впливає на економіку лізингоодержувача, оскільки, з одного боку, спричиняє надмірне фінансове навантаження протягом першого року угоди, а з іншого - означає втрату лізингоодержувачем депозитного прибутку, який можна було б отримати, розмістивши кошти, еквівалентні розміру авансового платежу, на депозитний рахунок в банк або направити їх на інші виробничі потреби. Для лізингодавця авансовий платіж, навпаки, виконує декілька позитивних функцій, зокрема служить заставою по лізинговій угоді та формує додатковий грошовий потік при розміщенні авансового платежу на депозитному рахунку в фінансовій установі. 11. Використовуючи різні методи амортизації об’єкта лізингу та способи побудови лізингових платежів, лізингоодержувач може одночасно формувати альтернативні грошові потоки – сплачувати обов’язкові лізингові платежі та направляти вільні грошові кошти на фінансування власних переробних, торговельних чи інших підрозділів. 12.Участь держави в регулюванні ринку лізингових послуг викликає багато суперечливих думок щодо діяльності державних лізингових агентів та ефективного використання бюджетних коштів при реалізації угод фінансового лізингу. Узагальнивши досвід роботи НАК “Украгролізинг” та дослідивши механізми впровадження державою цільових програм по забезпеченню аграрних підприємств сільськогосподарською технікою, нами зроблені наступні висновки: державний лізинг використовується в більшості випадків, як один із способів непрямого субсидування аграрних підприємств; державні програми закупівлі іноземної сільськогосподарської техніки нанесли багато шкоди вітчизняним виробникам тракторної та комбайнової техніки, сформувавши при цьому значні боргові зобов’язання Уряду перед іноземними кредиторами. При цьому надсучасна техніка потрапила не до аграрних підприємств, а до посередників, які і до цього часу не поспішають повертати державі борги. Виходячи з цього, в роботі запропоновано створити спеціальну комісію з надзвичайними повноваженнями в роботі з дебіторами, а також вдосконалювати роботу НАК “Украгролізинг” через розвиток міждержавного лізингу та фінансування лізингових програм в пріоритетних сферах сільськогосподарського виробництва. |
