В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та законодавства інших держав з питань адміністративно-правового регулювання інституту ліцензування, теоретичного осмислення численних наукових праць, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства України та роботи державних органів у сфері ліцензування. Основні з них такі: Доведено важливість існування інституту ліцензування, який виступає реально діючим механізмом, що спрямований на захист та реалізацію прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб в умовах ринкової економіки.
2. Виходячи з того, що ліцензійне провадження є одним з видів адміністративного провадження, доведено необхідність закріпити в законодавстві України перелік учасників ліцензійного провадження, їх процесуальних прав та обов’язків, види підвідомчості справ про видачу ліцензій, особливості процедури доказування в ліцензійному процесі, види доказів, які можуть бути застосовані в ході ліцензійного провадження. 3. З метою недопущення правопорушень з боку органів ліцензування при накладенні стягнень на ліцензіатів, доцільно визначити на рівні Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” мінімальних та максимальних строків усунення виявлених в ході проведення планових чи поза планових перевірок порушень ліцензійних умов, що дозволить урівноважити правове становище різних суб’єктів господарювання та не допустити зловживань з боку органів ліцензування. 4. Зобов’язати органи, які здійснюють ліцензування визначених видів господарської діяльності, періодично друкувати в офіційних виданнях України перелік суб’єктів господарювання, які з тих чи інших причин втратили право на здійснення ліцензійних видів господарської діяльності. 5. Забезпечити використання інформаційних технологій в галузі ліцензування. Зокрема, з метою попередження правопорушень у вказаній сфері, ліцензіари повинні мати у своєму розпорядженні інформаційну базу даних про ліцензіатів, види діяльності, які “користуються найбільшим попитом” серед останніх, про характер та умови вчинення правопорушень у ліцензійній сфері тощо. 6. Порушення ліцензійних умов можуть впливати на діяльність інших підприємців, фізичних і юридичних осіб, держави в цілому. Тому, серед санкцій, які застосовуються до ліцензіатів – порушників ліцензійних вимог, крім адміністративних санкцій слід застосовувати і санкції матеріального характеру у вигляді відшкодування завданої шкоди фізичним та юридичним особам, а також державі. 7. З метою створення ефективної системи контролю у сфері ліцензування необхідно нормативно закріпити систему гарантій, яка може бути подана в такому вигляді: встановлення чіткого правового статусу учасників контрольної діяльності; належний рівень врегулювання процедури проведення контролю; підконтрольність, підзвітність і піднаглядність самих контролюючих органів; встановлення адміністративної відповідальності за неналежне здійснення контрольної діяльності. 8. Здійснити нормативне закріплення процесуальних строків провадження окремих стадій ліцензійного провадження (крім контрольного провадження, де це практично неможливо внаслідок того, що воно здійснюється як у процесі провадження ліцензійної діяльності, так і після її закінчення). 9. Регламентувати правила застосування превентивних заходів в ході притягнення до відповідальності, введення спеціальних правил звільнення від відповідальності у випадку добровільного та повного усунення наслідків допущених порушень. 10. Закріпити у законодавстві України інститут застосування примусових заходів відбудовного характеру, пов’язаних з відшкодуванням завданої шкоди здобувачу ліцензії чи ліцензіату у зв’язку з необґрунтованою відмовою у видачі ліцензії, її неправомірним анулюванням, призупиненням чи відкликанням. 11. На підставі аналізу нормативних актів України та інших держав, зроблено висновок про необхідність закріплення в законодавстві таких прав громадян: - право на одержання ліцензії для здійснення окремих видів господарської діяльності; - право вимагати кваліфікованого вирішення питання про видачу ліцензії і визначення обґрунтованих ліцензійних вимог; - право відмовитися від провадження діяльності, зазначеної в ліцензії, а також право відкликати раніше подану заяву про видачу ліцензії на будь-якій стадії ліцензійного провадження; - право на ведення справ через представника у тих випадках, коли особиста присутність заявника не є необхідною. 12. Доцільно розробити та прийняти єдиний нормативний акт з питань ліцензування, зокрема Ліцензійний кодекс України, який визначав би поняття ліцензування та ліцензії, підстави введення адміністративно-правового інституту ліцензування, права, обов’язки й відповідальність заявників, ліцензіатів, ліцензіарів та інших учасників ліцензійного процесу, суть та періодичність здійснення контрольно-наглядових заходів за діяльністю ліцензіатів, особливості здійснення ліцензування окремих видів господарської діяльності тощо | 