В історію російської культури Х.Д.Алчевська ввійшла, насамперед, як педагог і громадський діяч, організатор шкіл для народу, популяризатор і інтерпретатор світової літератури. У свідомості своїх сучасників вона залишалася прикладом самовідданого служіння справі народної освіти, чим здобула пошану видатних діячів культури свого часу, які бачили в діяльності Алчевської реалізацію своїх задумів. Дослідники, зосередившись на педагогічній діяльності Алчевської, фактично залишили поза увагою її літературну спадщину. Окремі автори висвітлювали тільки творчі взаємини Алчевської з видатними письменниками І.С.Тургенєвим, Ф.М.Достоєвським, Л.М.Толстим. Проте і для них головний інтерес представляли письменники-класики, а літературна діяльність Алчевської залишалася в тіні. У дисертаційній роботі вперше розглядається Алчевська як письменник, вперше зроблено спробу дати цілісне уявлення про всю різноманітність її літературної спадщини. Докладно охарактеризовано естетичні погляди Алчевської, які формувалися під впливом ідей Герцена, Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова і реалістичної російської літератури. Дотримуючись принципів демократичної критики, письменниця акцентує увагу на ідейному змісті творів, на їх реалізмі і народності. Хоча Алчевська аналізує твори як педагог, звертаючи увагу на їх виховне значення, проте одночасно вона оцінює їх і з естетичних позицій. Показовий вже зроблений нею вибір: для дослідження вона брала тільки кращі, вершинні твори російської і світової літератури. Не випадково її оцінки творів не викликали заперечень у видатних письменників-сучасників – Л.Толстого, Тургенєва, Достоєвського, І. Франка та інших. Незважаючи на те, що кінець ХІХ ст. позначений модерністськими пошуками форми, що відбилися в низці творів російської і світової літератури, вони залишилися поза увагою Алчевської, оскільки головною в її естетичному кредо була правда життя. Важливим внеском Алчевської в науку про літературу було вивчення читача з народу. Вона була одним із перших у Росії дослідників масового читача кінця ХІХ – початку ХХ століть і відобразила в своїх працях його духовний світ. Цей метод у літературознавстві набув визнання і одержав назву рецептивного. Книга «Що читати народу?» містила популярний аналіз великої кількості літературних творів, тому певною мірою її можна розглядати як адаптовану історико-літературну працю, в якій Алчевська постає педагогом і літературознавцем. У книзі література розглядається як дзеркало народного життя, твори, що вивчаються, постійно співвідносяться з життям народу, з його думками і сподіваннями. Її праці «Що читати народу?» і «Книга дорослих» стали підручниками з історії російської та української літератури, на яких виховувались покоління дітей бідноти. Головна складова дисертаційного дослідження аналіз мемуарів «Передумане і пережите», яким належить чільне місце в літературній спадщині Алчевської. У роботі доведено, що вона як мемуарист орієнтувалася на «Былое и думы» Герцена, з якими її книгу зближує активна громадянська позиція, щирий біль за долю народу, віра в його майбутнє. Відповідно до принципів домінантного аналізу, запропонованими О.Б.Єсіним, у дисертації виділено такі проблеми: особливості жанрової структури, образ автора й образи видатних історичних осіб письменників Л.Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Г. Успенського. Сюжетним стрижнем твору Алчевської є історія розвитку недільних шкіл, з якою тісно переплітаються історико-біографічна й літературна теми: зустрічі й листування з письменниками, педагогічна діяльність, підсумки багаторічних роздумів про прожите життя. Кращі сторінки мемуарів відтворюють яскраві й живі образи видатних російських письменників Достоєвського, Тургенєва, Л.Толстого, Г.Успенського. Власні спогади письменників, доповнені листуванням з ними, надають мемуарам документальної точності і психологічної достовірності зображення. Алчевська як художник постає справжнім майстром літературного портрета. Головний герой мемуарів – автор, який сприймає дійсність з певних ідейно-ететичних позицій і є передовою людиною свого часу, що оцінює життєві явища з точки зору народних інтересів. Мемуари Алчевської мають оригінальну жанрову структуру. Дотримуючись вже існуючих жанрових форм, Алчевська включає в текст щоденники, листи, нариси, літературні портрети, есе, некрологи, що було новим і незвичайним для російської мемуаристики. У художній спадщині Алчевської помітне місце посідає нарис, представлений двома різновидами – нариси-спогади і дорожній нарис. Характерною особливістю нарисів є яскраві портретні замальовки, вміння через деталі зовнішності розкрити внутрішній світ людини. Її описи близькі за своєю виразністю до кращих зразків цього жанру в літературі тих часів. Алчевська не тільки описує, але й передає свої відчуття від того, що зображується, наводить численні діалоги з дітьми й селянами. Оскільки в основі нарису лежить особистий досвід і особисті враження, позиція оповідача в усіх творах є позицією автора, представника привілейованого класу, який щиро співчуває народу і намагається допомогти йому. Подібно до Г.Успенського, Алчевська зосередила увагу на вивченні життя селянина і його взаємин з інтелігентною людиною. Алчевська, як і багато письменників-народників, була прихильницею теорії малих справ, не мала своєї програми допомоги селянству, не викривала зловживання влади, та й сам державний устрій не ставила під сумнів. Проте точно зафіксовані й зображені картини селянського життя мають викривальний характер. У нарисах Алчевської художня і публіцистична основи перебувають у складній взаємодії, в якій прагнення до художнього опису, сюжетної завершеності, створення портрета поєднуються з соціальною проникливістю, правильним розумінням умов народного життя, зверненням до його больових точок. Аналіз епістолярної спадщини Алчевської дозволяє зробити висновок про те, що вона була справжнім майстром цього жанру. Її листи з особистого послання перетворюються на документи суспільного й культурного значення. У них, як правило, немає нічого дрібного, побутового, а обговорюються проблеми, що стосуються справи, якій вона служить. Письменниця сміливо відстоює власну позицію з питань, що вимагали від неї часом мужності. Це, насамперед, стосується докорів в зраді справи української національної освіти й культури. У листах виявився не тільки критичний, публіцистичний, але й літературний талант Алчевської, що відзначали Л.Толстой, Тургенєв та інші її титуловані кореспонденти. Характеристика Алчевської як письменника, автора нарисів, листів і особливо мемуарів «Передумане і пережите» свідчить про те, що вона мала неабиякий літературний талант і в своїй творчій діяльності прагнула до правдивого відтворення явищ життя і характерів людей, до простоти оповіді, до відбору найбільш точних і виразних засобів зображення. Вперше введений у науковий обіг архівний та маловідомий матеріал значно доповнює наявні відомості про талант Алчевської як письменника, а також про літературний процес кінця XIX – початку ХХ ст. Не буде перебільшенням сказати, що діяльність Алчевської як педагога, літературного критика й письменника відповідала завданню, що стояло перед всією російською літературою і літературною критикою, виховувати народ у дусі гуманізму і загальнолюдських моральних цінностей. Основні положення дисертаційної роботи викладено в таких публікаціях: Кузнєцова І.В. Творчість Т.Г.Шевченка в літературно-педагогічній діяльності Х.Д.Алчевської // Збірка наукових праць ІІІ Регіональної наукової конференції «Етнокультурні процеси на півдні України в ХІХ –ХХ ст.». – Запоріжжя, 2000. – С. 120-123. Кузнецова И.В. Иван Франко и Х.Д.Алчевская // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. – Вип.1 (28) – Харків, 2001. – С.100-104. Кузнецова И.В. Х.Д.Алчевская и украинская культура // Вісник Сумського державного університету. – Cер. “ Філологічні науки. – Суми, 2001. №8(29). – С. 48-56. Кузнецова И.В. Х.Д.Алчевская-мемуарист // Вісник Сумського державного університету/ – Cер. “ Філологічні науки. – №3(36). Суми, 2002. С.143-147. Кузнецова И.В. Жанровые особенности мемуаров Х.Д.Алчевской «Передуманное и пережитое» // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. – Вип.2 (34) Сер. «Літературознавство». Харків, 2003. – С. 78-81. Кузнецова И.В. К вопросу о полемике между Алчевской и Гринченко// Збірка наукових праць V Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України». – Запоріжжя, 2003. – С. 195-198. Кузнецова И.В. Некрологи Х.Д.Алчевской // Збірка наукових праць VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України». – Запоріжжя, 2005. – С. 245-248. Кузнецова И.В. Х.Д.Алчевская как мастер очерка // Сборник научных работ VII Международной научной конференции «Славянские литературы в контексте мировой». – Минск, 2006. – С.56-62 .
Кузнецова И.В. Литературная деятельность Х.Д.Алчевской в откликах современников // Одиннадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица. – Харьков: Харьковский национальный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, 2006. – С. 36.
|
