1. Поліфонічність сучасного французького дискурсу преси виступає його онтологічною ознакою. Внаслідок цього поліфонія розглядається нами як функціонально-семантична дискурсивна категорія. Дану категорію представлено у сукупності її форм і значень, які мають польову структуру з центральними та периферійними елементами. 2. Центральними елементами цієї польової структури є ті, які відзначаються більшим ступенем злиття голосів, а отже, більшим ступенем „поліфонічності”. До них відносяться: 1) серед форм переданої мови – невласне пряма мова; 2) серед способів представлення точки зору – імпліцитне представлення погляду іншого за допомогою відповідних лексико-семантичних та семантичних засобів; 3) інтердискурсивний та інтертекстуальний різновиди поліфонії. Більш віддаленими від центру є форми, в яких злиття голосів є частковим, неповним. Це непряма мова, наративізована мова, а також форми, поліфонічна структура яких утворюється структурно-синтаксичними та структурно-семантичними засобами (заперечення, питальна конструкція, прагматичні конектори, модальні прислівники, звороти, частки тощо). На периферії знаходяться форми вираження поліфонії, в яких співіснування голосів є формальним і їх злиття не відбувається. Ці форми є найменш „поліфонічними”. До них належать пряма мова, сегментована пряма мова, форми безпосередньої атрибуції висловлювання, змішані форми переданої мови, а також експліцитний репрезентований погляд. 3. Сутністю категорії поліфонії є одночасна присутність кількох голосів або поглядів у межах комунікативно-мовленнєвої єдності. Спосіб позначення інваріантного значення зумовлюється формою вираження присутності голосів. Основним його показником є фокус взаємодії голосів, який зосереджується на одній чи кількох складових комунікативної організації аналітичної статті та переміщується в комунікативній сцені в залежності від обраного способу вираження присутності голосу іншого. Ми виділили наступні типи фокусу взаємодії голосів журналіста і соціального актора: розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, перетинання, розмежоване перетинання, поглинання, взаємонакладання, взаємопроникнення. Центральними з них є взаємонакладання і взаємопроникнення. Далі від центру розташовані перетинання і поглинання, а на периферії знаходяться розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, розмежоване перетинання. 4. Аналітична стаття є трирівневим утворенням, в якому поліфонія виявляється на всіх трьох рівнях: 1) структурно-композиційному; 2) семантичному; 3) комунікативному. Поліфонізація медійного дискурсу відбувається за допомогою певних маркерів позначення комунікативного акту, комунікативної присутності, висловлення або точки зору соціального актора. 5. Одним із визначальних чинників поліфонії є тип мовця. Соціо-дискурсивну типологію мовців у французькому дискурсі преси зумовлено характеристиками мовця як джерела мовлення іншого, як носія певних компетенцій і ролей, як соціального актора, що бере на себе відповідальність різного ступеню, визначається у категоріях колективного/індивідуального, узагальненого/конкретного та характеризується прямим, непрямим або імпліцитним способом уведення голосу і певним маркером позначення присутності соціо-дискурсивного актора. 6. Поряд з мовцями соціальними акторами у дискурсі преси присутні віртуальні мовці, які не завжди відповідають конкретному соціальному актору, адже вони є дискурсивними сутностями, що створюється журналістом. Віртуальний мовець постає носієм певної точки зору, яка є необхідною журналісту для висвітлення власної позиції. Засобами введення віртуального мовця та вираження віртуального погляду є власне мовні засоби, а саме питальна та заперечна конструкції, конектори, модалізатори тощо. 7. Засобами представлення комунікативного акту, висловлювання або висловлення іншого виступають форми переданої мови. Представлення комунікативної ситуації може бути описане в термінах теорії мовленнєвих актів з виділенням відповідної домінанти: локутивної, ілокутивної або перлокутивної. Визначення домінантного аспекту мовленнєвого акту зумовлюється семантикою оператора вводу первісного висловлення. 8. У французькій медійній аналітиці представлено такі лінгвопрагматичні засоби поліфонізації: 1) структурно-композиційні: форми переданої мови; 2) структурно-синтаксичні: питальна та заперечна конструкції; 3) структурно-семантичні: конектори, модалізатори, прислівники, звороти; 4) лексико-семантичні: контекстуально зумовлені засоби. До них відносяться соціо-дискурсивні, індивідуально-дискурсивні та іншомовні засоби; 5) семантичні: моделі семантичної інтерпретації, що актуалізуються в контексті. 9. Читач має змогу інтерпретувати співвідношення голосів журналіста і соціального актора завдяки моделям семантичної інтерпретації, що задаються журналістом і дозволяють встановити присутність голосу іншого. Основними моделями семантичної інтерпретації у дискурсі преси є модалізація, аксіологізація, аспектуалізація, позиціонування, аргументування, перформативність. 10. Окрім соціо-дискурсивного та комунікативного, французький дискурс преси характеризується інтердискурсивним та інтертекстуальним вимірами поліфонії. Інтердискурсивність є однією з визначальних рис аналітичних жанрів сучасного французького дискурсу преси. Інтердискурсивність поліфонії у вузькому розумінні утворюється внаслідок взаємодії різних дискурсивних формацій. Інтертекстуальна поліфонія розглядається як прихована цитація прецедентних текстів та висловлень і не є характерною для аналітичних жанрів французької преси. Поліфонія виконує в аналітичних жанрах такі функції: 1) текстотвірні функції: власне поліфонізації, наративна, дескриптивна; 2) прагмакомунікативні функції: аргументативна, полемізації, інформативна, сугестивна, ілюстрації, дискурсивної портретизації; 3) семантичні функції: аспектуалізації, аксіологізації, модалізації. Французькі аналітичні жанри визначаються різним типом поліфонічної організації, основними критеріями якої є ступінь поліфонізації та ступінь поліфонічної експліцитності/імпліцитності. Таким чином, поліфонія як одна з основних функціонально-семантичних категорій дискурсу преси визначає всі аспекти даного типу дискурсу: його структуру, функціонування, семантичну та прагмакомунікативну орієнтацію. | 