1. Одним із різновидів діяльності, що лежить в основі розвитку людства, виступає мовленнєва діяльність, серед головних категорій якої виділяється категорія питальності. Її основою є запит інформації, через який відбувається отримання знань та переконання у правильності певної точки зору. Саме питання керує думками людства, впливає на розвиток суспільства. З епістемічного погляду питання передбачає неповну інформацію про необхідний об’єкт, яка потребує відповіді, пояснення. Отже, основною метою питальності є обмін знаннями та компетенціями людини як комуніканта. Питальність можна розглядати як мовну прагма-когнітивну категорію, яка має план змісту і план вираження. Змістом цієї категорії є недостатність інформації, яку необхідно поповнити. Вираженням цього змісту виступають спеціальні мовні елементи фонетико-графічного, лексичного, структурно-граматичного рівнів. Типовою комунікативною структурою реалізації категорії питальності є діалогічна єдність 2. Із самого початку письмової фіксації французької мови питальність виражалася лексико-семантичними знаками (питальними словами), певною синтаксичною структурою (інверсією підмета), нелітерним позначенням (знаком питання) та спеціальною інтонаційною схемою. Питальні конструкції у французькій мові мають власну історію розвитку, яку засвідчують письмові пам’ятки французької мови, починаючи з ІХ ст. У сучасній французькій мові розрізнюють загальне питання, часткове питання, або питання із семантичною лакуною, альтернативне питання, питально-заперечні речення. Якщо часткові питання зберігають інвертоване положення головних членів як основну структуру у всіх стилях, то загальні використовують дві визначених за стилями конструкції “Verbe-Sujet (Complment)” у книжній мові, “Sujet-Verbe (Complment)” у розмовній й нейтральній. Тенденція до проникнення моделі “SV(C)” до книжної мови свідчить про нестійкість інверсії, про зміну синтаксичного інваріанта у сучасній французькій мові, є ознакою того, що мова переживає перехідний період, коли визначаються нові структурні характеристики загального питання. Еволюція структури питального речення у розмовній мові є показником послаблення граматичної функції інверсії на рівні речення, використання інверсії головним чином в афективному синтаксисі і у фразових формулах спонукального речення. 3. В історії лінгвістичних учень дослідження інтерогативів велося у руслі вивчення певного їх аспекту, а саме як: корелята судження; засобу задоволення інтелектуальних потреб мовця; формально-синтаксичної схеми; певної спрямованості тема-рематичної структури; питальних трансформ ядерних речень; речень своєрідної інтерогативної модальності; певного мовленнєвого акту. Застосовуючи надбання різних наукових шкіл, у даній роботі питальність розглядається в комплексі її семантичних, структурних і прагматичних ознак. Основою інтерогатива служить усвідомлення мовцем необізнаності про ті чи інші аспекти дійсності, яке в поєднанні з наміром ліквідувати її породжують акт питання. Саме ці компоненти, пошук і запит, складають основу інваріанта питального речення як пропозиційної структури та мовленнєвого акту. 4. Інформація, яка отримується у ході питально-респондентного обміну, містить декілька шарів, які заповнюються певними знаннями. Так, питання пов’язано з отриманням загальних знань, спеціалізованих знань і актуалізованих знань. Крім того, доцільним є також визначення компетенцій, до яких ставиться питання у ході отримання інформації: - енциклопедична, епістемічна, аксіологічна, комунікативна. У ході питально-респондентного обміну відбувається багатоетапний процес інтерактивного конструювання цілісного сегменту інформації, достатнього та актуального у даній комунікативній ситуації для її учасників. З огляду на основну семантиико-комунікативну домінанту питання у роботі розрізняються питання референтивного та модусного типу. Дослідження питань референтивного типу показало, що вони спрямовані до когнітивно-логічної моделі свідомості. Серед них умовно можна виділити наступні схеми питально-відповідної єдності: схема буттєвості, схема ідентифікації, схема аспектуалізації з певними дефініційними характеристиками референта: ознака, якість, обставина, просторовість, темпоральність, причинність, приналежність, ціль, мета. Ці питання мають одно центрову структуру, в той час як питання модусного типу, де запит ставиться до певної компетенції адресата (епістемічної, аксіологічної, комунікативної) є доцентровими. Окремо слід виділити питання модально-емоційного спрямування, де питальна форма слугує вираженню емоційного стану комуні кантів, а саме образи, здивування, невпевненості, прикрості, нерозуміння, припущення, розгубленості. 5. Прагматичне дослідження інтерогативів є функціонально спрямованим до вивчення засад ділогічної взаємодії відповідно до даної комунікативної мети та спирається на основні категорії, якими оперує прагматичний аналіз: діяльності, спілкування, контексту. З точки зору комунікативно-діяльнісного аспекту, в основі питання лежить інтенція спонукання до надання інформації. Крім питальних мовленнєвих актів, де пропозиційна семантика і прагматичний смисл співпадають і які є монофункціональними, широко поширеними в сучасніх французьких дискурсах є акти непрямі (псевдопитання), комунікативний смисл яких виводиться не зі їх про позиційного змісту, а з імплікатур та пресу позицій відповідних дискурсиіних кодів застосованих у конкретній комунікативній ситуації, з конкретними обставинами. Для успішної реалізації інтерогативного мовленнєвого акту необхідно брати до уваги сукупність факторів, пов’язаних з роллю співрозмовників, типом спілкування, стратегіями і тактиками комунікантів, а також з типами дискурсів. Серед стратегій, якими керується мовець у ході отримання певної інформації були встановлені стратегії контактної ініціативи і контактної опозиції, стратегії кооперативної ініціативи і кооперативної опозиції з окремими тактиками під час постановки власне інтерогативів; стратегії регулятивної ініціативи і впливу мовця у псевдопитаннях. 6. Питальність виступає основним комунікативно-смисловим ядром певних мовленнєвих жанрів. В історії розвитку французької словесності відмічається постійне використання мовленнєвих жанрів, побудованих на діалогічній єдності, де інтерогативність відіграє основну роль. Це жанри побутового спілкування і професійно-виробничого спілкування, судової практики, педагогічної діяльності, мас-медіа, філософського діалогу, наукової дискусії. У кожного з цих жанрів основне значення інтерогативності набуває різних смислових навантажень в залежності від мети, комунікативних ролей, комунікативної ситуації, які складають діяльнісно- мовленнєвий формат даного жанр. 7. Особливий різновид інтерогативів представлено риторичними питаннями. Цей вид інтерогативів є одним із характерних проявів мовленнєвої поліфонії. Риторичне питання характеризується діалогічними зв’язками з іншими, попередніми судженнями, дискусіями, роздумами, і які будуть з’являтися та існувати в майбутньому, релевантно того чи іншого суб’єкту та об’єкту риторичного питання. Його прагматично спрямовано не на запит інформації, а на підтвердження, констатацію існування багатьох точок зору з приводу певного явища. Таким чином, інтерогативи сучасної французької мови являють собою складну єдність структурних (формальних), семантико-когнітивних, прагматичних ознак, де формальні характеристики виступають результатом розвитку інтерогативних конструкцій французької мови від давньофранцузької до сучасної; семантико-когнітивні базуються на необізнаності мовця і його намірі заповнити лакуни у певному пласті інформації чи компетенція шляхом отримання відповіді; прагматичні ознаки розташовуються у площині діяльнісно-комунікативного аспекту інтерогативних мовленнєвих актів із урахуванням комунікативних ролей співрозмовників, комунікативної ситуації спілкування, комунікативної і прагматичної мети, комунікативних стратегій і тактик мовців у форматі мовленнєвих жанрів, в яких категорія питальності є вираженою з різним ступенем експліцитності. |
