Особливості структурної організації українських і німецьких народних загадок мають переважно універсальний характер та зумовлені природою загадки як однієї з найбільш організованих текстових форм. Високий рівень змістової і композиційно-структурної цілісності народних загадок досягається за наявності двох конструктивних членів – образної частини й відгадки. Обидві частини загадки є стійкими, кодованими й наділеними майже ідентичними семантичними та структурними характеристиками, які визначають її семіотичну природу. Дискретна єдність образної частини загадки та відгадки базується на відношеннях когнітивно-семантичного ізоморфізму, що відбивається на їх синтаксичній організації. Зокрема в мовах обох лінгвокультур спостерігається тенденція до складання народних загадок у прозі: 64,4% (2577 од.) українських і 81,8% (3273 од.) німецьких народних загадок. Образна частина переважної більшості (60,8%) українських народних загадок виражена простим реченням, 35,75% (1430 од.) оформлені як еліптичні речення, тоді як образна частина 62,2%, 2488 німецьких народних загадок має форму складного (складнопідрядного та складносурядного) речення. Прикладів оформлення німецьких народних загадок еліптичним реченням значно менше, ніж українських, що пояснюється граматичними особливостями обох мов. Дослідження прагматичних особливостей українських і німецьких народних загадок і аналіз специфіки їх функціонування у мовленні дозволив виділити дві великі групи висловлень: 1) загадки-розповіді, які за своєю комунікативною природою більш за все відповідають такому мовленнєвому акту, як констатив (повідомлення) – 77,2% (3088 од.) українських і 60,8% (2432 од.) німецьких народних загадок; 2) загадки-запитання – 22,8% (912 од.) і 39,2% (1568 од.) відповідно. Проте такий розподіл є умовним, адже загадка повною мірою не може функціонувати в мовленні ані як констатив, ані як квеситив. Вона реалізується в дискурсі подібно до актів натяку та іронії, супроводжується дисоціацією на пропозиційному рівні та має іншу епістемічну передумову. Німецькі народні загадки у вісім разів більш спрямовані на встановлення певних відносин між адресантом і адресатом та виконання головної інтенційної програми. Вони мають експліцитно виражену адресацію, переважну більшість з яких становлять однослівні звертання, усі з яких можна назвати умовно ідентифікувальними, бо адресатна спрямованість загадки на необмежене коло реципієнтів залишається незмінною. Значну роль у формуванні семантичної структури загадки відіграє тропеїзація як один із механізмів референції, що відображає основну сутність кодування. Ієрархічно впорядкована сукупність актуалізованих в українських і німецьких народних загадках концептуальних референтів утворює закриту концептосистему, що репрезентує своєрідні лінгвокультурологічні способи осмислення етносом реального світу і специфічні параметри його позначення в певній сітці матеріальних координат. Представників українського та німецького народів цікавлять різні категоріальні ознаки предметів і явищ дійсності, які представляють в переінтерпретованому вигляді ЛЮДИНУ та ПРИРОДУ. Обидва концептуальні гіпероніми верифікується через гіпонімічні маніфестанти, репрезентуючи сталу систему етнічно зумовлених стереотипів сприйняття та осмислення дійсності, асоціацій і оцінок, що показує "життя" референтів у національному фольклорно-міфологічному та літературному контекстах. Тому навіть спільні для обох лінгвокультур концепти здебільшого отримують відмінну мовну репрезентацію за ступенем деталізації та змістовим наповненням значень, що відбиває етнокультурні властивості асоціативного мислення обох народів. Попри схожість фільтрів різномовних метафор, тобто ознак порівняння, покладених в основу переносу, конотативне освоєння наслідків метафоричного процесу не завжди збігається в різних мовах, про що свідчить і наявність асоціативно-емотивних лакун, які чітко простежуються в досліджуваному матеріалі. Текстам українських народних загадок більшою мірою притаманна образність і конкретизація образу, великого значення набуває також символіка кольорів, у них частіше актуалізується емоційно-оцінна лексика, тоді як у німецьких народних загадках більше уваги приділено зображенню зовнішнього вигляду та практичного призначення предметів дійсності. Однак принципи й закономірності формування концептосистем народних загадок обох лінгвокультур мають радше наднаціональний, ніж етноспецифічний характер, що дозволяє вважати народну загадку відображенням аксіологічної картини світу, в якій актуалізуються загальнолюдські цінності та антицінності. У текстах українських і німецьких народних загадок знайшли втілення багатогранність та унікальність людини в усіх сферах її життєдіяльності, а метафоричний перенос, заснований на антропоморфній метафоричній експансії семіотичної моделі: людина і все, що з нею пов’язано, є універсальним. Запропонований у дисертації підхід може бути використаний для зіставного аналізу загадок інших народів, для виявлення внутрішніх механізмів та позамовних чинників, які скеровують процес формування та активізації конотативних компонентів значень лексичних корелятів у різних мовах. Вузловою проблемою залишається застосування синергетичного підходу при дослідженні процесів нелінійного синтезу у сфері творчої діяльності людини, що уможливлює дослідження сучасного етапу розвитку складних семіотичних систем, до яких належить і загадка. |