1. Одним з головних критеріїв розрізнення близьких, на перший погляд, понять “тематична група”, “лексико-семантична група” й “семантичне поле” є співвідношення власне мовних та позамовних чинників у детермінації їхнього складу й особливостях структурації. На відміну від ТГ, склад якої зумовлений, перш за все явищами екстралінгвістичними, і відбиває позамовні знання й навіть суб’єктивні уявлення носіїв мови відносно того чи іншого предмета, та ЛСГ, що об’єднує близькі за значенням слова на основі формальних, чітко визначених, теоретично обґрунтованих показників, СП – категорія в однаковій мірі лінгвістична й екстралінгвістична. 2. Як лінгвістичні параметри, що регламентують виділення й опис конкретного СП, прийнято такі: виділення інтегрального значення, навколо якого формується польова структура з урахуванням об’єктивних зовнішніх факторів і реальних можливостей дослідника; до складу СП включаються ті лексеми, в семантичній структурі яких виявлено сему, що отримала статус інтегральної для досліджуваного угруповання; семантична структура конституентів поля кваліфікується з опорою на словникову дефініцію; відповідно до позиції інтегрального семантичного компонента в змісті лексичної одиниці визначається її місце в структурі СП (в ядерній, центральній чи периферійній частині). 3. Ієрархічна структура СП вік демонструє злитість, неперервність цього семантичного простору й семантичної системи в цілому. Відповідно до статусу інтегральної семи у змісті одиниць проаналізованого лексико-семантичного угруповання структура СП вік має таке наповнення: ядро репрезентується лексемою возраст та одиницями з найбільш загальним значенням давность, длительность существования, время существования, период (ступень) в развитии (росте), пора; в центральній частині поля розташувалися ЛСГ, для яких сема ‘вік’ має статус основної (наприклад, абстрактні іменники, що називають основні вікові періоди, іменники, що номінують учасників вікових груп); центральні ЛСГ у свою чергу є структурними компонентами тематичних парадигм “віковий період”, “учасник вікової групи” тощо, що включають також синтаксично й / або семантично складніші одиниці й утворюють перехідний простір між центральною й периферійною зонами; периферія СП вік представлена ЛСГ іменників, прикметників, дієслів, прислівників з непрямим показником віку іменованого об’єкта, що, з одного боку, є продовженням названих ТГ, а з іншого – утворюють у сукупності парадигму із спільною темою “непрямий віковий показник”, що дозволяє включення й надлексичних одиниць. 4. До екстралінгвістичних факторів, що зумовлюють специфіку СП вік відносяться: розуміння віку не лише як соціального терміна, але й як поняття, що характеризує тварин, рослини, предмети і явища; тривалість життя людини, різних видів тварин, рослин, час існування предметів; ступінь задіяності представників кожної з категорій об’єктів у розгалуженій системі відносин; індивідуальність й винятковість розвитку живих організмів, а також появи й функціонування предметів і явищ навколишньої дійсності. 5. За характером інформації про вік і способу її представлення конституенти СП вік розпадаються на три типи: вікова лексика з конкретною кількісною детермінацією, лексика з детермінацією періоду існування, вікова лексика з непрямою детермінацією. 6. Представлення повної парадигми слів, мотивованих основами числівників і / або іменників з семантикою “проміжок часу” типу двадцатилетний, двадцатилетие можливе шляхом опису словотворчої моделі їх побудови й вказівки на обмеження лінгвістичного характеру (невідповідність нормам граматики російської мови, громіздкість, немилозвучність) й екстралінгвістичного (актуальність і доступність конкретної інформації про вік). 7. Загальновизнаної чіткої періодизації життєвого циклу людини не виявлено, але російська мовна картина світу відбиває уявлення людини про послідовну зміну вікових періодів у житті людини, тварини, рослини, про процеси, характерні для організму, предмета на тому чи іншому етапі існування, про ставлення до представників різних вікових категорій, а також рослинна й тваринна символіка віку людини. 8. Основна частина лексики з опосередкованою детермінацією вікової ознаки, як і всього СП вік у цілому, стосується характеристики людини. Пояснюється цей факт більшою кількістю й різноманітністю внутрішніх і зовнішніх якостей людини, порівняно з об’єктами інших категорій, що можуть бути покладені в основу іменування. 9. Межі поля зумовлюються й процесами деривації. Звуження або розширення меж СП вік пов’язано з випадками, коли словотворчий засіб значно впливає на семантичну структуру похідного слова в цілому й на статус семи ‘вік’ зокрема, а також з випадками, коли словотворчий компонент є безпосереднім носієм інтегральної семи. |
