Проведений аналіз лексики садівництва дає підстави зробити такі висновки: 1. Як складова частина загальнолітературної мови, українська терміносистема садівництва становить собою складне системно організоване лексико-семантичне поле, об’єднуючим центром якого є загальнобіологічні терміни. Зв’язок термінологічного поля садівництва з іншими терміносистемами пояснюється наявністю в його складі термінів інших терміносистем. 2. Сучасна термінологія садівництва має своє глибоке коріння. Вона формувалась разом із розвитком садівництва – однієї з найдавніших і найважливіших галузей народного господарства України. 3. Сучасна українська термінологія садівництва забезпечує номінативними засобами наукову мову і являє собою цілісну систему ієрархічно організованих мовних одиниць. 4. Основним джерелом формування досліджуваної термінології є сучасна українська літературна мова. Тому при створенні термінів перевага у всіх випадках повинна надаватись ресурсам рідної мови. В той же час для розвитку науки характерні процеси міжнаціонального спілкування, що неминуче відбивається на тенденціях формування термінології. 5. Аналіз показав багатство складу та функціональну важливість досліджуваної термінолексики. Встановлено, що термінології садівництва властиві такі лексико-семантичні явища, як полісемія, омонімія, паронімія, антонімія. Наявність синонімії свідчить про розвиток лексико-семантичних відношень всередині цієї системи, про постійний рух мови та її підсистем. Синонімія виконує функцію заміщення й уточнення та урізноманітнює процес сприйняття наукового тексту. 6. Термінологія садівництва поряд з національними оперує значною кількістю інтернаціональних термінів греко-латинського походження. Також наявна група лексичних одиниць, запозичених з інших мов. 7. За морфолого – синтаксичною структурою виділяються два основні типи термінів: терміни-слова і терміни-словосполучення. Характерною особливістю термінології садівництва є велика кількість двокомпонентних і багатокомпонентних термінів. За нашими підрахунками терміни-слова становлять 27%; терміни-словосполучення - 73%. 8. Для творення термінів садівництва характерні всі основні способи, за допомогою яких поповнюється лексичний запас літературної мови: семантичний, синтаксичний, морфологічний. 9.Терміни-композити творяться за загальномовними моделями. 10. У термінології наявні національні та інтернаціональні словотвірні одиниці. У процесі розширення міжнародних зв’язків запозичується значна кількість інтернаціоналізмів, що полегшує міжмовне спілкування та доступ науковців до досягнень світової науки. 11. Сучасна українська термінологія садівництва пройшла шлях від термінологізації спільнослов’янських і давньоруських загальновживаних слів, прямого запозичення лексичних одиниць з грецької та латинської мов до вироблення власних, найновіших словотворчих моделей з використанням як національних, так і інтернаціональних терміноелементів. 12. Розбудова української термінології садівництва на межі двох століть (20-21) пов’язана з науково-технічним прогресом, який сприяє як виникненню нових галузей знань клітинної та генної інженерії, космічної біології та ін., так і поглибленню традиційних біологічних дисциплін: фізіології рослин, мікробіології, флористики, систематизації рослин. 13. Своєрідність розвитку наукової термінології, залежність її від розвитку конкретної науки створюють досить складну і багатоаспектну проблему нормалізації в теоретичному і практичному відношенні. Аналіз наукової термінології садівництва засвідчив, що певна частина наукових понять номінується по-різному, трапляються невдалі кальки з російської мови, що суперечить нормам української літературної мови, наприклад: яйцевидна форма, клоновидні сорти, пліснявовидна гниль, полукарликова підщепа, внутрігрунтове зрошення. Нормування термінології садівництва – складний процес, який найяскравіше простежується на двох рівнях: лексичному і словотвірному. Протилежні погляди викликає функціонування активних дієприкметників. Ще у 20-30-ті роки з’явилось твердження, що українській мові не властиві активні дієприкметники теперішнього часу, і тому наявність таких форм слід кваліфікувати як ненормативне явище. Подібні думки не пережили себе і в наш час. Однак невизнання активних дієприкметників у термінотворенні садівництва суперечило б мовній практиці: загущаючі гілки, обростаюча деревина, вільноростучий кущ, відновлююче обрізування. Більшість учених вважає лексико-семантичною особливістю сучасної української мови майже повну відсутність в ній активних та пасивних дієприкметників теперішнього часу. Активні дієприкметники теперішнього часу найчастіше відтворюють прикметниками: листогризні (замість листогризучі) комахи, пагоноутворювальна (замість пагоноутворююча) здатність, закатувальні машини. Українська мова має набір власних засобів відтворення російських дієприкметників, і уникнення їх у активному вжитку свідчитиме про тісний зв’язок української терміносистеми садівництва з народно-розмовною основою сучасної української літературної мови. Чіткішим повинно бути використання синонімічних термінів, при якому обов’язково слід враховувати рівень їх загальнолітературності і ступінь поширення. На сучасному етапі термін прагне до міжнародних стандартів у зв’язку з посиленням інтернаціонального характеру науки, безперервного зростання і ускладнення наукової інформації, тому серед синонімів перевагу слід надавати запозиченням, наприклад: сирфіди, дзюрчалки; гомоз, глеєтеча та ін. Національні терміни більше представлені у навчальній та науково-популярній літературі, а інтернаціональні – у власне наукових дослідженнях. У термінології загальноприйнятою є вимога, щоб термін був емоційно нейтральним, тому привнесення у терміносистему загальновживаних слів розмовного стилю знижує стилістику наукового тексту, наприклад: „...композиційно розарії оформлюють як в геометричній, так і у вільній планіровці”; „...виконання окуліровки на висоті 40-50см” Недостатнє володіння нормами української мови з боку садівників іноді призводить до розбіжностей у трактуванні окремих термінів, як-от: „ якщо в саду має місце неодноразовість плодоношення дерев, вологість ґрунту для встановлення строків поливу бажано визначати...”. В цьому тексті йдеться не про одноразовість плодоношення дерев, а про одночасність. Або замість „яблука зазнають незворотніх морозних пошкоджень...” треба писати „...непоправних пошкоджень від морозу...”. А речення „Кліматичні фактори, що постійно діють у певній місцевості, часто впливають деякою мірою й на зовнішність рослин” більш зрозумілим було б у такому вигляді: „Кліматичні умови певної місцевості якоюсь мірою впливають і на зовнішність рослин.” У садівництві широко вживається термін „допустима норма”, але у тексті „...для черешні наявність цих солей не допустима” доречним є прикметник „не припустима” . У наукових працях із проблем садівництва трапляються порушення граматичних норм. Так у реченні „В Бойкена, як сильнорослішого сорту механізоване обрізування в горизонтальній площині проводили з доробкою крони вручну”. Утворення вищого ступеня порівняння прикметника в цьому випадку в українській літературній мові явище ненормативне, що ж до терміносполучення „сильнорослий сорт”, то ступені порівняння в межах терміна взагалі аномальне явище. Досить суттєвою для фахівців є проблема унормування номенклатурних назв. Номен виступає як відносно довільний ,,ярлик” рослини, прикріплений представниками відповідної галузі знання, який не претендує на розкриття його лексичного значення. Розв’язання проблеми нормалізації номенклатурних утворень не належить в цілому до компетенції лінгвістики. Наші дослідження ще раз довели, що норми у сфері номенклатур не мають безпосереднього узгодження з нормами літературної мови та встановлюються не лінгвістами, а виключно фахівцями даної галузі науки. Щодо проблеми номінації існує багато теорій. Нерідко можна почути думку про випадковість вибору ознак для найменування. Проте більшість мовознавців, практиків-термінологів, носіїв мови все більше усвідомлюють необхідність узгодженого утворення найменувань, враховуючи відповідність їх внутрішньої форми лексичному значенню. Безпосередній зв’язок з актом номінації має вказівна функція. Мовна номінація, включаючи процес вказівки, складається також із функції визначення внутрішньої форми, через яку номінація відбувається в сфері значення. Отже мовна номінація об’єднує дві функції – вказівки і визначення. Саме найменування повинно значною мірою орієнтувати на відповідні значення, втілюючи в собі одну з ознак поняття. Відомо, що спосіб найменування предметів на основі реальної назви ознаки припускає наявність трьох моментів: це, по-перше, реальна мотиваційна ознака предмета, тобто позамовна основа найменування; по-друге, мовний вираз мотиваційної ознаки; по-третє, спосіб створення нового імені на базі мовного матеріалу, за допомогою котрого зображується мотиваційна ознака. Сполучення цих трьох моментів і визначає структуру найменування. Найменування рослини повинно орієнтувати на її особливості. В цьому полягає зв’язок між номінацією і мотивованістю. Головними критеріями вдалої назви виступають такі: інформативність, правильність, милозвучність. Психологи стверджують, що невдала назва може викликати хибні асоціації. Процес творення номенклатурних назв нерідко залежить від окремих осіб та рівня їх мовної культури. Він тісно пов’язаний з культурно-історичним ареалом, в межах якого співіснують різні мови. Мовні інтерференції певним чином позначились на номенклатурі садівництва. Як правило це підсвідомі мовні інтерференції, вони відбуваються спонтанно і свідчать про недостатність мовної культури фахівців. Прикро бачити в номенклатурі українського садівництва порушення мовних норм, коли використовуються російські слова, пристосовані до української фонетики: Алі паруси, Сентябрьське красне, Отлічниця, Сказочна, Сочна, Удівітєльна, Первенець, Дєтський, Красавиця, Завєтна та ін. Це стає причиною засмічення української літературної мови. Калькування чужих слів як засіб номінації доречне тоді, коли для якогось поняття немає назви в рідній мові. Якщо ж все-таки номен російський, то і звукове оформлення його має бути відповідним: Обєщаніє, Наслаждєніє, Вніманіє, Вєсточка, Ожиданіє, Ігрушка, Мєчта, Вдохновєніє, Шалунья, Воспомінаніє, Сестрьонка, Лакомий, Волшебний та ін. Автор не претендує на те, щоб результати дослідження вважались універсальними, однак сподівається, що воно може стати кроком на шляху до вироблення виважених рекомендацій щодо свідомого вибору спеціалістами термінів і номенклатурних назв. Українська мова має всі підстави, щоб посісти пріоритетне місце у науковому садівництві, оскільки може відбити найтонші нюанси мотивованості як терміна садівництва, так і назви плодової культури. | 