1. Слова старослов’янського походження, уживані у творах письменників XIX ст. складають дві функціональні групи. Першу утворюють старослов’янізми, які не мають українських відповідників і ввійшли в нашу мову в процесі заповнення лакун назвами нових, важливих для духовного і культурного життя народу словами. Друга група представлена лексемами на позначення понять, назви яких вже функціонували в українській мові, вступаючи з ними в антонімічні чи синонімічні лексико-семантичні відношення. Старослов’янізми обох груп, за поодинокими винятками, є органічною частиною художньолітературних текстів досліджуваного періоду. Роль складників обох груп полягає у збагаченні лексичної системи у процесі називання нових мовних понять, розширенні словотворчих можливостей та засобів словесно-художнього вираження української мови. 2. Як і при інших запозиченнях, старослов’янізми зазнавали тих чи інших зрушень у їх семантиці. Аналіз фактів уживання елементів старослов’янської мови показав, що запозичення супроводжуволося такими процесами: збереженням прямого значення і семантичного обсягу; розширенням семантики слова; семантичним звуженням лексеми; повним переосмисленням значення; 3. Незважаючи на неможливість суцільного обстеження усіх текстів художньої літератури періоду XIX ст., нам все ж вдалося виявити склад старословянізмів із значною достовірністю. Без зміни прямого лексичного значення і його обсягу засвоєні старословянізми таких тематичних груп: назви на позначення дій, процесів, руху, переміщення тощо; абстрактні поняття; назви осіб; назви, що належать до церковної сфери; побутові назви; назви рослин. Вони складають 143 лексеми (53%). Розширили семантику у зв’язку з розвитком переносних значень старослов’янізми таких тематичних груп: абстрактні слова; назви осіб; назви, що належать до церковної сфери. Вони складають 78 лексем (31 %). Звузили семантичний обсяг 24 (9 %), запозичені з переосмисленням 20 (7 %). 4. У творах письменників XIX ст. старослов’янізми вживалися переважно з такою стилістичною метою: індивідуалізація мови персонажів; створення урочисто-піднесеного звучання тексту; досягнення сатиричного, гумористичного та іронічного ефекту; стилізація твору під мовний колорит епохи. Значна частина старослов’янізмів у творах українських письменників виконує нейтральну, номінативну функцію. 5. Основна роль старослов’янізмів у процесі формування сучасної української літературної мови виявляється через їхні функціональні характеристики у мові творів письменників XIX ст. Дослідження функціонування старослов’янізмів в українській літературній мові XIX ст. дозволяє визначити їх функціональний статус як складового компонента української мови. Упродовж ст. він зазнавав певних змін. По-перше, переважним стає не концентроване, не фраземне, а поодиноке точкове включення їх у текст художнього твору. По-друге, у багатьох випадках нівелюється стилістична маркованість старослов’янізмів. Помітним стає поступове переміщення їх до категорії звичайних номінативних засобів, або майже без підкресленої стилістичної актуалізації. Письменники XIX ст. широко використовували старослов’янізми і як засіб творення певних соціальних типів: служителів церкви, освіченого люду, канцеляристів, писарчуків, а також осіб, що видавали себе за освічених, щоб протиставити себе простому люду. Старослов’янські запозичення також є засобом психологічних характеристик як позитивних, так і негативних при зображенні чесних, порядних, добрих людей, але й брехунів, лицемірів, гнобителів, хабарників та ін. Отже, старослов’янізми використовуються в українській літературній мові ст. найчастіше з визначеною стилістичною метою – для надання мовленню урочистого, патетичного звучання, для створення гумористичного, сатиричного та іронічного ефектів, характеристики персонажів певної соціальної групи. У перспективі доцільне вивчення розвитку семантики запозичених старослов’янізмів, їх словотворчого потенціалу та стилістичних можливостей в українській художній літературі XX та початку XXI ст., простеження тенденцій до використання відповідно до літературних жанрів. |