Хмельниччина (та й козацька доба загалом) стала новою епохою в розвитку української історіографії, багатою джерелами та літературою, зокрема латинськомовними. Від самого її початку з’являються численні нотатки та літописи, які приділяють їй багато уваги, стаючи згодом частиною спеціальних праць і наукових розвідок, які або спеціально займаються нею, або ставлять її в центрі сучасних їм подій. Ідеологія тих кіл, до яких належали історики, відбилась у їхньому ставленні до цієї доби, у тих точках зору, з яких вона ними розглядалася. Таким чином, аналіз латинськомовних пам’яток подає нові дані в розвиток українського джерелознавства та історіографії, які здебільшого залишають поза своєю увагою твори про Визвольну війну українського народу 1648Ї1657 років, створені латинською мовою. Уживання в Україні латинської мови означало, що якимось аспектом свого культурного та політичного життя країна входила в той реґіон, де латина була мовою правових актів, школи й науки, більшості літературних жанрів. Проте вона остаточно так і не стала мовою вченості, як на Заході, поступово витісняючись українською та польською, хоча тривалий час залишалася офіційною мовою державних утворень. Система частиномовних парадигм латинської мови історіографічних текстів XVII століття, попри наслідування нею морфолого-синтаксичних функцій та форм латини класичного періоду, під впливом переважно української та польської мов зазнала суттєвих змін. 1. Системі відмінкових парадигм латинської мови історіографічних текстів властиві такі трансформації: 1) диференціація номінатива на два різні відмінки внаслідок заміни подвійного називного відмінка (nominativus duplex) орудним відмінком, що змінило синтаксичну функцію nominativus, обмеживши її роллю підмета; це явище має випадковий характер; 2) заміна родового відмінка формами dativus, accusativus з прийменником ad, ablativus з прийменником de та ablativus з прийменником ex; 3) поодиноке руйнування синтаксичної конструкції подвійного знахідного відмінка (accusativus duplex) заміною її синтаксичною конструкцією за моделлю accusativus + ablativus (знaхідний з орудним); 4) заміни прийменниково-відмінкової форми вираження авторського аблятиву (ablativus auctoris) з прийменником а на безприйменникову форму, форми аблятиву ціни (ablativus pretii) формою акузатива, а також деяких аблятивних форм прийменниково-акузативними конструкціями. 2. Для системи прикметників характерні субстантивація, змішування сематники ступенів порівняння, а також уживання прикметника у препозиції до означуваного слова. 3. Розвиток системи дієслова характеризується (а) набуттям дієсловами нових значень, заміною прийменникового керування безприйменниковим і навпаки, а також уживанням сполучення займенника у непрямому відмінку і дієслова в активному стані замість пасивного дієприкметника; (б) виникненням (плюсквам)перфектних форм дієслів, яких у класичний період не спостерігалося, та форм давноминулого часу, виражених patricipium perfecti passivi та плюсквамперфектної форми дієслова esse; (в) синонімічним вживанням допоміжних дієслів habere і debere. 4. В латинському реченні пізньосередньовічних історіографічних текстів під впливом синтаксичної системи староукраїнської мови спостерігається переміщення дієслова-присудка з кінцевої синтаксичної позиції в початкову, що свідчить про структуральний характер такого лінгвістичного явища, як синтаксичний порядок слів. Таким чином, порушення норми класичного порядку слів латинського речення спричинене прагненням автора зробити логічний наголос на тому чи іншому члені речення. 5. У структурі ускладнених інфінітивними та дієприкметниковими зворотами простих речень під впливом староукраїнської та інших слов’янських мов у пізньосередньовічній латині історіографічних текстів зворот accusativus cum infinitivo зазнає трансформації у підрядне з’ясувальне речення, де процес передається особовою, а не інфінітивною формою дієслова, набуваючи граматичного значення способу або часу. При цьому складові звороту трансформуються у предикативний центр. Інший зворот Ї nominativus cum infinitivo Ї уживається все рідше, виражаючи тенденцію до свого повного зникнення. 6. У ролі підмета в латинській мові пізньосередньовічних історіографічних текстів унаслідок впливу староукраїнської мови часто вживається особовий займенник або вказівний займенник в якості особового, певною мірою змінюючи підметову семантику. 7. У латинській мові історіографічних текстів, крім слів із категоріальним значенням процесу, присудок виражається дієприкметниками, прислівниками, іменниками, не рідко супроводжуючись випадінням допоміжних дієслів та появою нульових зв’язок, що засвідчує порушення взаємовідповідності між категоріальними синтаксичними значеннями головних членів речення та категоріальними морфологічними значеннями частин мови, якими виражаються підмет і присудок. Встановлені інтерференційні зміни у системі парадигм частин мови дають змогу зробити теоретичний висновок про формально-функціональну взаємодію двох морфологічних систем у латинсько-українському та латинсько-польському мовних контекстах. Цьому латинсько-польсько-українському трилінгвізму на рівні морфології мовної системи притаманні дві моделі поєднання етимологічно різних форм і функцій: 1) форма перейнята у класичної латині, функція запозичена у староукраїнської чи польської мови; 2) форма запозичена від староукраїнської чи польської мови, функція успадкована у латинської мови класичного періоду. Оскільки в даному випадку латинська мова є реципієнтом, але її носієм Ї людина, для якої рідною є мова староукраїнська (навіть як офіційна у Великому князівстві Литовському) або польська, тому відбувається перенесення авторами логіко-морфологічної категорії рідної мови на форми “чужої” мови, а зважаючи на рівень володіння авторами латинською мовою, який визначався дотриманням саме усталених латинських форм, а не функцій, то зворотній процес відбувається рідко. Таким чином, граматична система пізньосередньовічної латинської мови історіографічних текстів, що описують події часів Хмельниччини, є результатом взаємовпливу власне латинської граматики, з одного боку, та староукраїнської і/або польської граматик Ї з іншого. |
