У дисертаційному дослідженні автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні розуміння сутності екологічної злочинності, її стану, тенденцій, детермінант та специфічних особливостей у Причорноморському регіоні України; поняття та ознак запобіжної діяльності у сфері охорони довкілля, системи суб’єктів та основних напрямків такої діяльності; шляхів її удосконалення в українському Причорномор’ї. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі: 1. Визначені спільні для Одеської, Миколаївської та Херсонської областей найбільш суттєві екологічні проблеми. 2. Запропонована конструктивна схема за класифікаційними ознаками основних груп злочинів проти довкілля (що посягають на довкілля в цілому й конституційні екологічні права громадян та посягають на окремі елементи чи об’єкти довкілля) з відповідними коментарями та пропозиціями щодо удосконалення кримінального законодавства в сфері охорони довкілля: пропонується розмістити в Особливій частині КК розділ 8 “Злочини проти довкілля” четвертим; декриміналізувати діяння, передбачене ст.250 КК України “Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів” та створити аналогічну, без змін у диспозиції, адміністративно-правову норму; доповнити розділ статтею, що носила б загальний характер і встановлювала відповідальність за незаконне поводження з відходами; включити до розділу “Злочини проти довкілля” ст.ст.265-267 КК, що встановлюють відповідальність за порушення правил поводження з радіоактивними та іншими небезпечними матеріалами, а також ст.326 КК “Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами”; зафіксувати в загальних положеннях розділу “Злочини проти довкілля”, примітці до статей, що його утворюють, або роз’ясненні Верховного суду України, яке саме з перевищень критеріїв забруднення в об’єктах довкілля повинно тягти за собою кримінальну відповідальність; доповнити диспозицію ст.246 КК словами “а також пошкодження до ступеня припинення росту”; змінити назву та диспозицію ст.249 КК “Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” на “Незаконне добування водних тварин та рослин”; доповнити ст.ст.246, 248, 249 примітками, які б встановлювали чіткі кількісні критерії поняття “істотна шкода”; доповнити диспозиції ст.ст.246, 249 КК такою кваліфікуючою ознакою, як “вчинення злочину групою осіб”. 3. Запропоновано визначення екологічної злочинності як соціально-правового явища, яке створює небезпеку біологічним основам існування людства та складається із сукупності передбачених кримінальним законом діянь, що вчинені за певний час на визначеній території, у визначеному регіоні або країні в цілому, та посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі об’єкти (землі, надра, атмосферне повітря, води, континентальний шельф, ліси, об’єкти природно-заповідного фонду, флори і фауни тощо), а також конституційні екологічні права громадян. 4. Відмінності у структурі екологічної злочинності України та Причорноморського регіону значною мірою пояснюються природно-географічними особливостями лісодефіцитного, але багатого на водні об’єкти регіону, а також просторовим розселенням і концентрацією населення, близько 70,0% якого мешкає у приморській зоні. 5. Характерними соціально-демографічними ознаками осіб, які вчиняють злочини проти довкілля, є такі: це особи чоловічої статі віком від 18 до 39 років, які мають загальну середню, професійно-технічну, початкову загальну або взагалі не мають освіти, більшість з них є працездатними, які не працюють і не навчаються, та безробітними. 6. Залежно від мотивації, соціального статусу та стійкості злочинної поведінки подано типологію осіб, які займаються незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. 7. Оцінка розмірів латентності незаконного рибного промислу на території Херсонської області дала можливість визначити, що відсоток виявлення порушень правил рибальства не може бути більшим за 0,5 %. 8. Детермінуючі чинники за характером і змістом можуть бути згруповані в такі блоки: соціально-економічного, природно-географічного, нормативно-правового, організаційно-управлінського характеру, фактори, які обумовлюють низький рівень екологічної правосвідомості громадян і пов’язані з недоліками правозастосовчої діяльності органів екологічного контролю та правоохоронних органів. 9. Сформульовано специфічні ознаки запобіжної діяльності у сфері охорони довкілля, а саме комплексність, яка знаходить своє вираження у множинності суб’єктів запобігання та різноманітності запобіжних заходів; тісний взаємозв’язок регіонального та загальнодержавного аспекту цієї діяльності; значні можливості успішного застосування заходів загальносоціального характеру для запобігання злочинам проти довкілля. 10. Залежно від характеру та спрямованості запобіжної діяльності класифіковано загальносоціальні заходи у сфері охорони довкілля – морально-виховні; інформаційні; економічні; технічні; соціальні; правові. 11. Окреслено систему суб’єктів спеціально-кримінологічного запобігання злочинам проти довкілля. Залежно від змісту функцій здійснено їх класифікацію на судові, правоохоронні, органи екологічного контролю та громадські органи. 12. Запропоновано створення та впровадження системи екологічної юстиції, яка б включала екологічні (спеціалізовані) суди, природоохоронні прокуратури, підрозділи екологічної міліції (зокрема місцевої та відомчої) та органи екологічного контролю. 13. З метою упорядкування запобіжної діяльності в Причорноморському регіоні, надання їй цілеспрямованості та забезпечення комплексного підходу до вирішення завдань виявлення та нейтралізації факторів, що зумовлюють існування екологічної злочинності, автором пропонується проведення запобіжних заходів відповідно до проекту Комплексної цільової регіональної програми профілактики екологічних правопорушень та злочинів у Причорноморському регіоні України на період 2006-2010 років. |
