У дисертації вперше в українській історико-правовій науці здійснено системну реконструкцію становлення та розвитку кримінально-процесуального права як складової правової системи Гетьманщини. Доведено, що його формування як самостійної галузі українського права відбулося саме в цей період. Виходячи із змін у характері суспільно-політичних умов, у розвитку кримінально-процесуального права Гетьманщини виділено два періоди: 1) 1648-1722 рр. – кримінально-процесуальне право почало формуватися як окрема галузь власне української правової системи під впливом західноєвропейського права та правових звичаїв українського народу; 2) 1722-1786 рр. – кримінально-процесуальне право зазнає впливу державно-правової політики та законодавства Російської імперії, значно поширюються норми інквізиційного процесу. Упродовж досліджуваного періоду поруч із розвитком українського процесуального права посилювалися впливи російського. Перше мало європейське (як і вся тогочасна українська правова система), а друге – візантійсько-московське походження. Основними критеріями відмінності тут полягали співвідношення форм процесу (у першому випадку переважав обвинувально-змагальний, у другому – інквізиційний), особливості використання джерел права (відповідно Литовські статути, гетьманські ордери та універсали, інші нормативно-правові акти українського походження, звичаєве право; російське законодавство у широкому сенсі цього слова), принципи – у сучасному розумінні – покладені в основу кримінального процесу (для Гетьманщини були характерними принципи законності, презумпції невинуватості, диспозитивності, відкритості, забезпечення права на захист; у російському кримінально-процесуальному законодавстві ці принципи у більшості випадків були майже не вираженими; розшуковий характер і закритість процесу обумовлювали широке застосування об’єктивного поставлення, закритості, здійснення судових функцій адміністративними органами тощо). У судочинстві періоду Гетьманщини домінувала колегіальність. Проте, починаючи з XVIII ст. під впливом російського права все частішими стають одноосібні судові розгляди. У період існування Гетьманської держави було сформовану цілісну систему органів кримінально-процесуальної дії, яка відповідала тогочасним правовим вимогам. Вона, хоч і мала свої недоліки (збереження залишків поєднання судової влади з адміністративною; громіздкість системи судочинства, наслідком чого була судова тяганина), відображала тенденцію до формування нового, безстанового, по суті буржуазного судочинства. Це стало відображенням процесів поступової руйнації феодально-станової структури українського суспільства в останні роки існування Гетьманщини. Крім системи козацьких судів, які розглядали і займалися розслідуванням кримінальних справ, на території Гетьманщини існували ще й так звані спеціальні суди. До них належали магістратські, ратушні, цехові, ярмаркові, духовні та доменіальні суди. Українській судовій системі в другій половині XVII – на початку XVIII ст. були притаманні певні демократичні ознаки: виборність судових колегій; колегіальний, публічний та відкритий розгляд справ, участь представників громад у виробленні судових рішень і вироків. Розгляд у судах кримінальних справ був публічним і прилюдним. На межі XVII-XVIII ст., у зв’язку з розширенням станових привілеїв козацької старшини і посилення впливу самодержавства на українські суди, їх демократичні ознаки поступово втрачалися. На зміну їм прийшли авторитарний порядок прийняття судових рішень і винесення вироків, бюрократизація судового процесу, які сприяли розповсюдженню тяганини, хабарництва та інших судових зловживань. Кримінальний процес почав носити закритий слідчо-інквізиційний характер. На початку XVIII ст. суди генеральних, полкових і сотенних козацьких рад поступово втратили своє значення і перестали збиратися, замість них посилилася роль постійних судових органів. В останній період історії судочинства Гетьманщини К. Розумовським проведено реформу Генерального військового суду та запроваджено статутні суди. Наслідком цього стало відокремлення судової влади від адміністративної та введення спеціалізації судів за родовою приналежністю справ. Діяльність новостворених земських, гродських та підкоморських судів була успішною, однак нетривалою. Під час остаточної ліквідації української державності в 1783 р. вони як органи розгляду кримінальних справ припинили існування. Їх функції були передані повітовим судам, нижнім розправам та міським магістратам, що означало ліквідацію системи українського судочинства. Українська судова процедура за багатьма ознаками перебувала на рівні тогочасних європейських держав. Судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах змагальності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судового захисту. Велике значення надавалося задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину. В українському судочинстві періоду Гетьманщини починається виокремлення порушення кримінальної справи в окрему стадію судочинства. Його здійснювали судові органи, як правило, за наявності скарги потерпілого. Попереднє розслідування не було обов’язковою стадією і провадилось потерпілим. Однак у XVIII ст. для здійснення досудового слідства була запроваджена спеціальна посада „розищика” при судах. Основною стадією був судовий розгляд кримінальної справи, порядок проведення якого, в загальних рисах, нагадує сучасний. Апеляційний перегляд справи здійснювала вища судова інстанція на підставі апеляційної скарги. Виконання судового рішення провадилось судом чи спеціальним виконавчим органом. Була передбачена і можливість відновлення провадження по справі. Про високий рівень розвитку правової системи Гетьманщини з точки зору дослідження кримінального процесу свідчать існуючі в той час вимоги до осіб, які професійно здійснювали функцію захисту в суді. Про неможливість прибути на судове засідання адвокат повинен був заздалегідь повідомити суд, свого клієнта й протилежну сторону, а також мати законні для того причини, бо інакше мусив би сплачувати понесені іншою стороною збитки. Таким чином, протягом існування Гетьманщини як українського національного державного утворення в ній сформувалася досить розвинена, як на ті часи, правова система, невід’ємною складовою якої стало українське кримінально-процесуальне право. Воно у цей період відділилося від цивільно-процесуального, формувалося як окрема галузь вітчизняного права. Ліквідація української державності загальмувала ці процеси, а згодом надала кримінальному процесу рис, притаманних для всієї Російської імперії. Об’єктивно це був крок назад у розвитку вітчизняного кримінально-процесуального права. |
