У дисертації наведено теоретичне узагальнення системи засобів кримінально-правового впливу на наркозалежних осіб, які вчинили злочини (заохочувальних норм; покарання; примусових заходів лікування; судимості), обґрунтовано залежність та вплив наркоманії на злочинність, вироблені на цій підставі рекомендації щодо внесення змін до чинного законодавства, що дозволить підвищити ефективність застосування засобів кримінально-правового впливу на зазначених осіб. У роботі вирішено не лише питання поєднання покарання з примусовим лікуванням наркозалежних осіб, які вчинили злочини, але й розроблено механізм їх застосування до зазначеної категорії осіб з метою їх виправлення та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Завдяки цьому у роботі: 1) проаналізовано стан наукової розробки питань застосування кримінально-правових засобів впливу на наркозалежних осіб, які вчинили злочини, з чого робиться висновок про певну недооцінку наркозалежної особи, яка вчинила злочин, при обранні засобів кримінально-правового впливу на таких осіб з метою їх виправлення та запобігання вчиненню ними нових злочинів; 2) визначено поняття кримінально-правових засобів впливу на наркозалежних осіб, які вчинили злочини, як спеціально передбачених КК України певних способів втручання держави в особі суду та правоохоронних органів, а також окремих громадян у злочинність зазначених осіб з метою запобігання вчиненню ними нових злочинів. Зазначена мета досягається у тому числі за допомогою їх виправлення, що є кінцевим результатом реалізації щодо цих осіб кримінальної відповідальності. Система кримінально-правових засобів впливу на наркозалежних осіб, які вчинили злочини, включає: заохочувальні норми законодавства про кримінальну відповідальність; покарання; судимість; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування; 3) визначено наркозалежну особу як таку, яка страждає на психічний розлад, що зумовлюється хронічною інтоксикацією внаслідок систематичного вживання конкретної наркотичної або психотропної речовини, їх аналогів і характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від них. Виділення наркозалежної особи, яка вчинила злочин, як типової особи, дозволяє диференціювати та індивідуалізувати не лише покарання, що призначається судом для її виправлення, а й також засоби і методи надання їй наркологічної допомоги, цілеспрямованіше планувати роботу з медичної і соціальної реабілітації як під час відбування покарання, так і після звільнення від нього, підвищувати ефективність застосування інших засобів, що забезпечують досягнення мети покарання; 4) з’ясовано мету покарання, застосовуваного до наркозалежної особи, яка вчинила злочин, – виправлення її, кара та запобігання вчиненню нею нових злочинів, як у сфері незаконного наркообігу, так і інших; 5) здійснено аналіз особливостей та визначено поняття призначення покарання наркозалежним особам, які вчинили злочини, як урегульованої законом і підпорядкованої певним принципам процедури вибору судом виду і розміру (строку) покарання за вчинений злочин, з урахуванням його суспільної небезпеки, особи винного, розміру заподіяної шкоди та інших передбачених законом обставин, у тому числі тих, що обтяжують чи пом’якшують покарання; 6) здійснено аналіз стану правового регулювання питань звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування наркозалежних осіб, які вчинили злочини, і з усіх видів звільнення таких осіб виділено звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки інші види звільнення від відбування покарання та від покарання не містять ніяких винятків відносно цієї категорії засуджених. Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням судом можуть бути покладені на засудженого обов’язки, у тому числі пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб; 7) запропоновано визначення поняття примусового лікування наркозалежних осіб, які вчинили злочини, як примусового заходу медичного характеру, передбаченого КК України, що застосовується до особи, хворої на наркоманію, засудженої за вчинений злочин, з метою її обов’язкового лікування чи поліпшення її психічного стану, а також запобігання вчиненню нею нових злочинів. При цьому примусове лікування виконує допоміжну функцію щодо досягнення мети покарання наркозалежних осіб, які вчинили злочини, – їх виправлення; 8) вивчено сучасний стан правового регулювання порядку виконання примусового лікування осіб, хворих на наркоманію, при відбуванні ними покарань, що дозволило стверджувати: стаття 96 КК України, котра регламентує застосування примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, та інші положення законодавства України про кримінальну відповідальність і нормативно-правових актів, що регулюють примусове лікування, унеможливлює застосування цього кримінально-правового засобу до засуджених наркозалежних осіб; 9) аналізовані положення кримінально-правової та кримінально-виконавчої доктрини дозволили поглибити вивчення механізмів ефективної протидії злочинності наркозалежних осіб через призму примусового лікування при призначенні цим особам покарання та констатувати необхідність внесення відповідних змін, перш за все, до ст.. 96 КК. У кримінально-виконавчому законодавстві слід деталізувати порядок застосування і виконання примусового лікування. При цьому виконання покарання відносно засуджених наркозалежних осіб має передбачати комплексне використання медичних можливостей для досягнення мети медичної реабілітації, а також пенітенціарних соціально-виховних і профілактичних засобів для досягнення мети ресоціалізації (виправлення) засуджених наркозалежних осіб; 10) визначено місце і роль примусового лікування в системі заходів запобігання злочинам, які вчиняються на ґрунті наркоманії, що дозволило розглядати його як комплексний міжгалузевий засіб, який складається з кримінально-правових, кримінально-виконавчих, медико-наркологічних аспектів. Здійснене дисертаційне дослідження дозволяє запропонувати таке: 1. Статтю 21 КК викласти в такій редакції: “1. Особи, які вчинили злочин у стані сп’яніння, викликаного вживанням алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягають кримінальній відповідальності на загальних підставах. 2. Якщо особи, які вчинили злочин у стані сп’яніння, викликаного вживанням алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, потребують лікування від захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію, суд може застосувати до них примусове лікування відповідно до статті 96 цього Кодексу”. 2. Статтю 96 КК викласти в такій редакції: “1. Примусове лікування є примусовим заходом медичного характеру, що може бути застосований до особи, хворої на наркоманію, алкоголізм чи токсикоманію, або до особи, яка має хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, засудженої за вчинений злочин, з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею злочинів. 2. У разі призначення покарання у виді обмеження волі, арешту, позбавлення волі на певний строк або довічного позбавлення волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. Порядок виконання примусового лікування встановлюється кримінально-виконавчим законодавством. 3. У разі призначення інших видів покарання примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах у порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров’я.” 3. Частину 1 статті 21 КВК викласти в такій редакції: “1. Стосовно засуджених, хворих на наркоманію, алкоголізм чи токсикоманію, або до засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.” 4. Статтю 117 КВК викласти в такій редакції: “1. До засуджених до позбавлення волі осіб, хворих на наркоманію, алкоголізм чи токсикоманію, або осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. 2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має зазначені в частині першій цієї статті захворювання та відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування”. 5. Виконання примусового лікування засуджених наркозалежних осіб, залежно від наявності установки на лікування, бажання лікуватися в установах виконання покарань, може будуватися в такий спосіб: а) за наявності установки на лікування і відбуття встановленої законом частини строку покарання засудженим наркозалежним особам можуть бути змінені умови тримання відповідно до статей 100 і 101 КВК України. Їм також може бути замінене позбавлення волі іншим, більш м’яким, видом покарання; надалі вони можуть бути звільнені від покарання достроково; б) при відсутності установки на лікування засуджені тримаються в дільницях ресоціалізації, соціальної реабілітації, посиленого контролю (у випадку визнання їх злісними порушниками порядку відбування покарання). 6. У разі призначення примусового лікування наркозалежним особам, які звільнені від відбування покарання з випробуванням чи засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, і невиконання взятих на себе зобов’язань щодо проходження протинаркоманійного лікування, ці кримінально-правові засоби впливу можуть бути замінені реальним позбавленням волі”. |