У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовані пропозиції та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання. 1. Зокрема, проведений ґрунтовний аналіз стану наукової розробки проблем виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, показав необхідність наукового пошуку їх вирішення як на теоретичному, так і практичному рівні. Здобувачем доведено, що кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, виконання яких згідно зі ст.13 КВК України покладено на КВІ, є цілком виправданими, відповідають стратегії держави щодо скорочення чисельності засуджених у місцях позбавлення волі і суттєвого зменшення державних видатків на їх утримання. 2. Констатовано, що в різні історичні періоди розвитку виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, мали місце певні проблеми соціально-політичного, нормативно-правового, організаційного та кадрового характеру. Дані види покарань у своїй основі передбачали виправлення засуджених за допомогою певного організаційно-правового механізму, в якому, в першу чергу, перевага надавалася трудовому, а не виховному впливу. Дане положення і сьогодні в діяльності КВІ суттєво не змінилося. Відсутність законодавчого врегулювання засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт та громадських робіт не відповідає нормам міжнародних стандартів, тому існує нагальна потреба їх вирішення. 3. Доведено, що покарання, не пов'язані з позбавленням волі, такі як: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи є достатньо ефективними видами кримінальних покарань, які адекватно відповідають суспільно-економічним реаліям і сприяють втіленню принципів гуманізму, кримінально-виконавчої політики й економії засобів кримінальної репресії. Визначено, що дані покарання за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила злочин, і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, сімейних відносин. Доведено, що їх виконання відповідає умовам досягнення мети покарання і сприяє реальному втіленню принципів гуманізму, кримінально-виконавчої політики й економії засобів кримінальної репресії. 4. На основі характеристики принципів виконання покарань та враховуючи міжнародні стандарти поводження із засудженими ("Токійські правила"), визначено, що існує потреба в гуманізації вітчизняних нормативно-правових положень, які б відповідали сучасним вимогам виконання покарань, не пов'язаним із позбавленням волі. Сьогодні в національному законодавстві здійснено імплементацію більшості норм, які регулюють порядок та умови виконання та відбування покарань, що дає підстави репрезентувати висновок про потребу в гуманізації інших нормативно-правових положень КВК України, які у своїй основі відповідали б сучасним вимогам функціонування КВІ. У зв'язку з цим запропоновано доповнити ст.5 КВК України принципом співпраці між учасниками кримінально-виконавчих правовідносин. 5. На основі аналізу практики функціонування служб пробації країн Європейського співтовариства дисертантом доведено, що для створення подібної служби в Україні необхідно розробити відповідне наукове, законодавче, фінансове, матеріально-технічне та кадрове забезпечення. 6. З метою створення ефективної системи запобігання вчинення злочинів та інших правопорушень з боку осіб, які перебувають на обліку в КВІ, та покращення її взаємодії з правоохоронними органами щодо контролю за даною категорією осіб, автором пропонується в Законі України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" надати право інспекції збирати інформацію про осіб, які перебувають у неї на обліку, для їх вивчення, забезпечення належного виконання вироку суду та складання співробітниками КВІ кримінологічної характеристики особи (створення при КВІ централізованого комп'ютерного банку даних з обліку засуджених осіб), що суттєво вплине на оперативність прийняття рішень у діяльності КВІ. У зв'язку з цим автором розроблені концептуальні засади кримінологічного аналізу виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, що дозволило визнати його як спеціалізовану дослідницько-пізнавальну діяльність, яка реалізується КВІ шляхом виконання управлінських функцій, розробки робочих гіпотез, методик та володіння інформацією і її оцінкою з метою обґрунтованого прийняття рішень для здійснення комплексу оперативно-службових завдань. 7. Визначено поняття профілактично-виховного впливу, як виду самостійної специфічної діяльності КВІ, що регламентована нормами законодавства, в тісній взаємодії з державними органами та іншими соціальними суб'єктами з метою виправлення та ресоціалізації засуджених. 8. Взаємодія КВІ з різними державними службами та іншими соціальними суб'єктами в проведенні засобів профілактично-виховного впливу визначається як узгоджена за метою, місцем та часом взаємообумовлена діяльність, спрямована на виправлення та ресоціалізацію засуджених, які перебувають на обліку в КВІ. 9. Визначено суб'єкти проведення профілактично-виховного впливу на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (КВІ, ОВС, адміністрації підприємств, установ та організацій різних форм власності, громадські організації та ін.), та запропоновані шляхи їх взаємодії, розроблено і впроваджено в практику діяльності КВІ методи і засоби профілактично-виховного впливу на дану категорію засуджених. Обґрунтовано доцільність залучення добровольців (волонтерів), громадських інспекторів до даної діяльності КВІ та створення центрів по їх навчанню з правової, психологічної, педагогічної, та соціальної підготовки. 10. Розроблено і впроваджено в практику діяльності КВІ методи і засоби профілактично-виховного впливу. Характер їх застосування обумовлюється рівнем їх наукового обґрунтування, глибиною з'ясованих факторів у процесі виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Застосування методів і засобів профілактично-виховного впливу КВІ до осіб, які перебувають у неї на обліку, дозволить: більш ретельно використовувати принцип індивідуального та диференційованого підходу до засудженого; у залежності від конкретної кримінологічної ситуації, та у випадку виникнення конфліктів у процесі виконання покарань КВІ приймає оптимально правильне рішення. 11. Дійове виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, потребує системного підходу, виховних та профілактичних заходів, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення (інформаційно-аналітичного, науково-методичного, матеріально-технічного тощо). Ігнорування хоча б однієї з цих складових суттєвим чином зменшує процедуру виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та ефективність виправлення і ресоціалізації засуджених. 12. Оскільки кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, виконання яких покладено на КВІ, є соціальним явищем, притаманним будь-якій державі, то удосконалення їх є завжди не тільки завданням держави, а і суспільства в цілому. Дані завдання повинні реалізуватися не лише в спеціально кримінально-правових, кримінологічних заходах, а й знаходити свої втілення при реалізації інших завдань держави. Крім того, виконуватися такі завдання повинні на підставі науково обґрунтованої Концепції виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та Положення про кримінально-виконавчу інспекцію (див. Додатки В, Д). 13. Характеризуючи на підставі системного аналізу в Україні законодавчу базу виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, зроблено висновок, що вітчизняному кримінально-виконавчому законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. З метою покращення ефективності виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, запропоновано внести низку змін та доповнень до КК України, КВК України, Закону України "Про Державну виконавчу службу", зміст яких зводиться до наступного: – доповнити ст.10 Закону України "Про Кримінально-виконавчу службу" словами "забезпечити житлом співробітників КВІ, надати їм службові приміщення, обладнати робочі місця технічними засобами (автотранспортом, зв'язком, комп'ютерною технікою тощо)"; – створити в структурі Державної кримінально-виконавчої служби України Центр наукових досліджень з проблем виконання кримінальних покарань (з 01.01.05 ця пропозиція одержала втілення у виді Науково-методичної Ради (Наказ ДДУПВП № 138 від 05.08.05 "Про внесення змін до деяких наказів Державного департаменту України з питань виконання покарань"); – внести зміни та доповнення до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо взаємодії КВІ з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в розрізі її фінансового і матеріально-технічного забезпечення за рахунок місцевих бюджетів, коштів міжнародних організацій та благодійних фондів, з центрами соціальних служб для сім'ї та молоді, громадськими організаціями з метою соціального захисту та допомоги засудженим до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; – розробити механізм оподаткування та стимулювання тих підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів господарювання, де працюють засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; – довести чисельність співробітників КВІ до науково обґрунтованого рівня, забезпечити поступове зменшення завантаження роботою кожного працівника інспекції до обсягів, якими керуються служби пробації Європейських держав (один співробітник на 60 засуджених); – покращити фінансове та матеріально-технічне забезпечення КВІ шляхом прийняття на законодавчому рівні належного фінансування інспекції, створення пільгового оподаткування для підприємств, установ і організацій різних форм власності, які надають фінансову та матеріальну допомогу інспекції, та поширення інформації про діяльність інспекції і залучення міжнародних фондів, які сприяють впровадженню програм її реформування; – з метою всебічного вивчення осіб, які перебувають на обліку в КВІ, їх виправлення та ресоціалізації, запобігання вчинення ними нових злочинів та інших правопорушень, законодавчо збільшити строк відбування покарань у виді громадських робіт від 120 до 480 годин та закріпити за КВІ функції проведення з засудженими профілактично-виховного впливу; – внести до інституту звільнення від відбування покарань з випробуванням наступні положення: 1) зобов'язати засудженого в певний строк відшкодувати заподіяний збиток; 2) зобов'язати засудженого не відвідувати певні місця і в певний час без дозволу співробітника КВІ; 3) покласти на трудовий колектив або особу, з їхньої згоди, обов'язок з нагляду та проведення з засудженим профілактично-виховної роботи. |