У висновках підсумовуються основні результати дослідження, формулюються пропозиції та рекомендації щодо шляхів удосконалення законодавства та практики застосування покарань майнового характеру з метою підвищення їх ефективності. Головними з них є такі: 1. Установлено, що на сучасному етапі розбудови правової держави в Україні значну роль в протидії злочинам виконують саме покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна). Цим покаранням притаманні певні спільні ознаки (основні і додаткові), наявність яких і дозволяє виділити їх в окрему групу. Основним каральним елементом виступають майнові обмеження. Пропонується авторське визначення поняття покарань майнового характеру як заходів державного примусу, які встановлені законом про кримінальну відповідальність і застосовуються за вироком суду до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину та полягають в обмеженні й позбавленні прав засуджених щодо задоволення їхніх майнових інтересів. 2. Доцільно статтю 53 КК України викласти у такій редакції: 1.«Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. 2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного у межах від одного мінімального розміру заробітної плати до ста мінімальних розмірів заробітних плат, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. 3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. 4. У разі неможливості сплатити штраф суд може застосувати відстрочку або розстрочку його сплати на строк до одного року. 5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: вісімдесят годин громадських робіт за одну мінімальну заробітну плату, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за одну мінімальну заробітну плату, але на строк не більше двох років». 3. Для приведення у відповідність чинних положень ч. 4 ст. 53 та ч. 2 ст. 56 КК України при вирішенні питання щодо заміни штрафу іншими покараннями, пропонується ч. 2 ст. 56 викласти в наступній редакції: «громадські роботи встановлюються на строк від вісімдесяти до дев’ятисот шістдесяти годин і відбуваються не більше як чотири години на день». 4. Пропонується вилучити із ч. 2 ст. 57 КК України слова «до осіб, що не досягли шістнадцяти років», а ч. 2 ст. 100 КК України викласти в такій редакції: «Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року». Доцільно доповнити п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» абзацом такого змісту: «До неповнолітніх, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років застосування виправних робіт є можливим у тому разі, коли суд визнає недоцільним застосування інших кримінально-правових заходів». 5. Обґрунтовано необхідність доповнення п.1 ст. 41 КВК України положенням про можливість виконання покарання у виді виправних робіт не лише за місцем основної роботи засудженого, а й за сумісництвом у наступній редакції: «покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого і за сумісництвом». 6. У разі неможливості відбування покарання у виді виправних робіт пропонується ч. 5 ст. 42 КВК України після слів « постановлення вироку суду» доповнити словами: «та у випадках реорганізації, ліквідації юридичної особи або в інших випадках неможливості відбування покарання » … . 7. Для усунення суперечностей диспозицій ч. 2 ст. 57 та санкції ч.1ст. 374 КК пропонується: виключити з ч. 1 ст. 374 КК слова «або виправними роботами на строк до двох років», оскільки дане покарання не може бути застосоване до особи, яка виступає спеціальним суб’єктом у даному складі злочину. 8. Пропонується доповнити ст. 58 КК України частинами 3 і 4 у такій редакції: «3. Призначаючи службові обмеження для військовослужбовців, суд може враховувати клопотання командування та колективу військового підрозділу де проходить службу підсудний про можливість чи неможливість застосування цього виду покарання. 4. У разі неможливості призначити військовослужбовцю покарання у виді службових обмежень, суд призначає покарання у виді штрафу в розмірі від десяти до двадцяти мінімальних заробітних плат або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк». 9. Для забезпечення подальшого розвитку положення щодо удосконалення порядку виконання основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців при призначенні судом як додаткового покарання позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю необхідно ч. 2 ст. 30 КВК України доповнити абзацом такого змісту : «У тих випадках, якщо покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначене як додаткове покарання до службового обмеження для військовослужбовців, його виконання здійснюється командиром військової частини, де проходить службу військовослужбовець, одночасно із основним покаранням. У разі неможливості забезпечення виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців, командир військової частини звертається до суду з клопотанням про заміну призначених покарань у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 58 КК України». 10. Обґрунтована доцільність встановлення в санкціях норм: штрафу як основного покарання до статей 123, 124, 128, 164, 165, ч. 1 ст. 224, ст. 335 КК України; штрафу як додаткового покарання – ч. 2 ст. 146 КК, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266 КК України; виправних робіт – ч. ч. 1, 2 ст. 248, ч.ч.1,2 ст. 249, ч. 1 ст. 253, ст. 254; конфіскації майна як додаткового факультативного покарання – ч.ч. 2, 3 ст. 149, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 330, ч.ч. 2,3 ст. 423 КК України. |