У висновках дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці проблем відповідальності за порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту, які виникли в кримінальному праві України, шляхом порівняльного аналізу рішень аналогічних проблем у Литві, Латвії та Естонії, і формулювання обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України в цій сфері. Найбільш важливими є такі висновки: Аналіз законодавства про кримінальну відповідальність України та Латвії, Литви, Естонії у сфері порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту свідчить, що: по-перше, український законодавець в цій сфері рухається відповідно до загальносвітових тенденцій; по-друге, КК Латвії, Литви та ПК Естонії містять окремі положення, які не мають аналогів у КК України, зокрема можна виділити такі відмінні риси зарубіжного кримінального законодавства за порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів: а) об’єднання в одній нормі посягань на безпеку руху або експлуатацію всіх видів транспорту (статті 422 та 423 ПК Естонії); б) наявність формальних складів (наприклад, керування транспортним засобом в стані сп’яніння – ст. 424 ПК Естонії, ст. 262 КК Латвії); в) відсутність у кримінальному законі визначення поняття транспортного засобу (ПК Естонії); г) використання як кваліфікуючої ознаки: стан сп’яніння винного (ст. 281 КК Литви, ст. 260 КК Латвії); д) встановлення у КК максимально допустимої кількості алкоголю в крові під час керування транспортним засобом (ст. 281 КК Литви); е) матеріальна шкода – як суспільно небезпечний наслідок досліджуваного складу злочину (ст. 281 КК Литви). Удосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері неможливе без гармонізації його з правовими системами міжнародних організацій, із законодавством РЄ та ЄС, а також без врахування досвіду законодавців інших держав. Українське законодавство, на відміну від законодавства Латвії, Литви та Естонії, не відповідає європейським вимогам щодо створення бази даних ДТП, ременів безпеки для дітей, допустимого рівня алкоголю в крові для водія під час керування транспортним засобом. Україна недостатньо виконує свої зобов’язання перед ООН та її інституціями і перед РЄ. Упродовж багатьох років ще не ратифікуються вже давно підписані від імені України міжнародні договори або немає прагнення до підписання і ратифікації важливих міжнародних договорів. Так, на сьогодні залишаються не визнаними Україною як обов’язкові такі міжнародні документи у сфері кримінального права, як – Конвенція про покарання за дорожньо-транспортні злочинні діяння і Конвенція про міжнародні наслідки позбавлення права керування автотранспортними засобами. Узагальнення поглядів українських, литовських, латвійських та естонських вчених дозволяє зробити висновок, що в усіх чотирьох державах об’єктом порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту є: а) основним безпосереднім – безпека дорожнього руху; б) додатковим – життя, здоров’я особи, а за умови, якщо матеріальна шкода передбачена як суспільно небезпечний наслідок цього злочину (як у Литві), – власність. Порушення правил дорожнього руху за відсутністю транспортного засобу виключає можливість кваліфікації діяння за ст. 286 КК України, ст. 281 КК Литви, статтями 260 та 262 КК Латвії, статтями 422–424 ПК Естонії. Транспортні засоби вказують, за допомогою чого вчиняється цей злочин, тому виступають засобом транспортного злочину, а не його предметом, як вважають деякі вчені. Положення більшості норм Загальної частини КК Латвії, Литви, України та ПК Естонії про поняття, види і мету покарання, систему та види покарань, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання тощо, повинні враховуватися при призначенні покарання винній особі по конкретній кримінальній справі про порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту. Недотримання або ігнорування цих положень може істотно вплинути на законність і справедливість призначеного винному покарання. Система та види покарань за порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту у кримінальному законодавстві досліджуваних держав мають багато як спільних, так і відмінних рис. Найпоширенішими із цих видів є позбавлення волі (тюремне ув’язнення) та штраф. Законодавці Латвії, Литви та України розширили можливість вибору серед альтернативних видів покарань в залежності від суспільної небезпеки винної особи та вчиненого нею злочину. Такий підхід законодавців до визначення санкцій за порушення правил дорожнього руху є позитивним, адже він дає можливість ретельно індивідуалізувати покарання зазначеної категорії злочинних діянь, де кожен конкретний випадок має свої специфічні особливості. У той час як естонський законодавець звузив перелік видів покарання за порушення правил дорожнього руху до майже єдино можливого – тюремне ув’язнення на певний строк. В роботі обґрунтовано доцільність викласти ст. 286 КК України в такій редакції: “Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, –
карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від одного до трьох років або без такого. 2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів чи інших одурманюючих речовин, – карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до від одного до трьох років або без такого. 3. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження або смерть потерпілого, – карається позбавленням волі на строк від двох до семи років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від одного до трьох років. 4. Діяння, передбачене частиною третьою цієї статті, вчинене у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів чи інших одурманюючих речовин, – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від двох до трьох років. 5. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від двох до трьох років. 6. Діяння, передбачене частиною п’ятою цієї статті, вчинене у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів чи інших одурманюючих речовин, – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від двох до трьох років. П р и м і т к а. 1. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. Особа визнається такою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння, якщо в її крові міститься 0,4 і більше проміле алкоголю. Особа визнається такою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів чи інших одурманюючих речовин, якщо вона перед початком керування транспортним засобом чи під час керування ним вжила наркотичні засоби чи психотропні речовини, передбачені Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, або їх аналоги, або отруйні чи сильнодіючі засоби (речовини) будь-якого походження та призначення, завідомо для неї здатні викликати стан одурманення”.
Пропонується внести такі зміни у Постанову Пленуму Верховного Суду України від 23 листопада 2005 р. № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті”: 1) пункт 9 після слів “дорожньо-транспортної події” доповнити словами: “незалежно від часу, що минув після дорожньо-транспортної події”; 2) пункт 9 доповнити абзацом такого змісту: “Під смертю потерпілого та під загибеллю кількох осіб у частинах 3–6 статті 286 КК України слід розуміти позбавлення життя відповідних осіб незалежно від того, померли вони відразу після вчиненого діяння або через який-небудь час, якщо встановлено причиновий зв’язок смерті (загибелі) з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту”. |
