У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання - формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо правової природи вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання, а також підстав і меж кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, які мають теоретичне та прикладне значення: 1. Доведено, що виконання особою спеціального завдання є видом обставини, що виключає злочинність діяння, а вчинення злочинів, зазначених у чинній редакції ч. 2 ст. 43 КК, - перевищенням меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання. 2.Проаналізовані ознаки складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК, та досліджені загальні і обмежувальні ознаки таких злочинів з метою визначення конкретного їх кола. Зокрема, визначено наступні ознаки: «виконання спеціального завдання», «участь у складі організованої групи або злочинної організації», «злочини, поєднані з насильством над потерпілим» та «пов’язані із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків», «заподіяння шкоди вимушено», «вчинення злочину умисно», «з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації» тощо. 3. Визначене коло злочинів, які є підставою кримінальної відповідальності згідно чинної редакції ч. 2 ст. 43 КК. Сформульовано, що більшість з них належить до підстави кримінальної відповідальності осіб, зазначених ст. 43 КК, лише за наявності певних умов. Разом з тим, піддано критиці формулювання чинної редакції ч. 2 ст. 43 КК та обґрунтовано необхідність звуження кола зазначених злочинів до умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження. У зв’язку з цим таким ознакам відповідатимуть лише п’ятнадцять складів злочинів, передбачених КК. 4.Встановлено індивідуальність дій особи при виконанні спеціального завдання і на цій підставі сформульовані правила кваліфікації злочинів, вчинених при перевищенні меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, зокрема: кваліфікація дій суб’єктів без врахування ознаки співучасті; для осіб, що мали статус службових на момент отримання спеціального завдання – без урахування їх службового становища. Сформульовані висновки щодо кваліфікації при конкуренції підстав кримінальної відповідальності при перевищенні меж різних обставин, що виключають злочинність діяння. 5. Доведено, що положення ч. 3 ст. 43 КК щодо меж призначення покарання особам, які вчинили злочини при виконанні спеціального завдання, слід віднести до спеціальних засад призначення покарання. 6. Обґрунтовується необхідність викладення ст. 43 КК, наприклад, у такій редакції: Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації «1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні такого завдання. 2. Перевищенням меж заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вимушене вчинення особою, зазначеною в частині першій цієї статті, у складі організованої групи або злочинної організації умисного вбивства або умисного тяжкого тілесного ушкодження. 3. Злочин, вчинений особою, зазначеною у частині другій цієї статті, підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу без врахування такої ознаки складу злочину, як вчинення його у співучасті. 4. При призначенні покарання особі, яка вимушено вчинила умисне вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, суд не має права призначити такій особі довічне позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин». 6. Доведено, що у випадку призначення покарання особі, зазначеній у ст. 43 КК, суд змушений буде застосовувати призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Враховуючи, що випадки, коли суд може призначити більш м’яке покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, окреслені у ч. 3 ст. 65 КК і обмежуються посиланням до ст. 69 КК, то обґрунтовано необхідність внесення змін у ч. 3 ст. 65 КК у такий спосіб: «Підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються відповідними статтями (частинами статті ) Загальної частини цього Кодексу». |
